Власна думка

— Alexander Kuzma, Chief Development Officer, Ukrainian Catholic University Foundation —

As much as we worry about the build-up of Russian troops on the Ukrainian border, there is another war that Vladimir Putin has been waging relentlessly against Ukraine since long before 2014. It is an information war in which Putin’s constant onslaught of lies and disinformation battle against the reality of Ukraine’s independence and its commitment to democratic values. It is a war that the Ukrainian diaspora is uniquely positioned to counter and win. Yet so far, our response has been woefully inadequate.

This is the battle for the “hearts and minds” of the average American, Canadian or West European. These are the voters that will shape the views of scholars and pundits, and ultimately, policymakers. Public opinion matters.

Putin is trying to convince the world that even after 30 years of independence, Ukraine’s sovereignty is still up for grabs, and that Ukraine does not deserve the support of Western democracies.

Cunning and cynical as he is, Vladimir Putin understands the mentality of most Westerners. He knows that the average North American suffers from information overload. Even news junkies do not have the bandwidth to absorb all of the information about on foreign countries.

Knowing this, Putin has reduced his message to two claims:

  • Ukraine is a “fascist state”;
  • Ukraine is hopelessly corrupt.

Mr. Putin has invested massive resources in social media, Russia Today, trolls, bots and cybercriminals to drive those two false narratives home.

What is the diaspora’s (and Ukraine’s) counter-narrative?

How do we counter Mr. Putin’s disinformation campaign with positive, thought-provoking, truthful messaging that can generate a healthier understanding of what’s happening in Ukraine? How do we connect emotionally with Americans that have no emotional attachment to Ukraine?

As much as we appreciate the brilliant in-depth analyses of Timothy Snyder, Anne Applebaum and Serhiy Plokhii, the average American does not have the time to read lengthy scholarly treatises.

So, what are the key talking points?  What is the most succinct “elevator speech” that every intelligent Ukrainian-American should be able to articulate at the drop of a hat?

The story of Ukraine’s struggle for independence is one of breathtaking resistance and human triumph. It is a magnificent story, but a story that we have not told particularly well.

How do we boil down our complicated history into a two-minute YouTube video or a fact sheet that can be uploaded to Facebook, generating millions of shares and grabbing the attention of an international audience?

Marketing specialists call this “positioning”. What are the top five or ten key points we would we wish to hammer home to every American or European? What are some of the crucial insights or arguments that might help to reposition Ukraine’s image in the world?

1. Peace and Disarmament:  Arguably, Ukraine is the most peace-loving country in the world.  After the collapse of the Soviet Union, Ukraine was the third largest nuclear power in the world, but since 1994, it gave up all of its nuclear weapons in the interests of world peace and disarmament.  No other nation can claim the same;

2. Non-Violent Struggle: Ukraine has achieved and secured its independence through a series of non-violent revolutions that rival the greatest achievements of Mahatma Gandhi, Lech Walesa and Martin Luther King, Jr. Those non-violent revolutions include:

  • The Dissident movement of the 1960s-80s;
  • The Student Hunger Strike (Revolution on Granite) of 1990;
  • The RUKH Independence Movement (1989-91)
  • The Orange Revolution (2004);
  • The Euromaidan – Revolution of Dignity of 2013-2014

3. Western Values: Ukrainians have proven their commitment to Western democratic values. They voted overwhelmingly for independence in 1991. During the Revolution of Dignity (2013-2014) millions of Ukrainians inspired the world as they withstood frigid temperatures, police beatings and sniper attacks, defending their democracy against the treachery of Putin’s corrupt puppet – former Ukrainian President Viktor Yanukovych.

4. Non-Aggression: Putin’s claim that Ukraine poses a threat to Russia is absurd on its face. In over 300 years, Ukrainians have never invaded Russia, while Russians have invaded Ukraine repeatedly and committed genocide during Stalin’s purges and the manmade Famine – the Holodomor.

5. Armed Resistance to Tyranny: While Ukraine poses no threat to its neighbors, Ukrainians will defend their sovereignty against foreign invaders. Ukrainians’ resistance to Putin’s terrorists and special forces has been as fierce and heroic as anything the world has ever seen. Despite a lack of modern weaponry and training, Ukrainians fought the Russians to a stalemate since 2014. During the epic battle at the Donetsk Airport, Ukraine’s legendary “cyborgs” withstood weeks of bombardments and urban fighting. (This was the equivalent of the Ukrainian Alamo, but the Donetsk siege lasted 283 days while the Alamo fell in just thirteen). (Americans love an underdog story. We instinctively cheer for David in his epic battle against Goliath.)

6. Ethnic and Religious Tolerance: Since regaining its independence in 1991, Ukraine has become one of the most pluralistic and ecumenical societies in all of Europe, with strong interfaith solidarity and tolerance between Christians, Jews and Crimean Tatars.

7. Rejection of fascism: In 2019 Ukrainian voters elected a man of Jewish heritage (Volodymyr Zelensky) with a landslide of over 73% of the vote. Fascist state? Hardly! In 30 years of independence, Ukrainians have repeatedly rejected anti-Semitism, right-wing populism, extremism and fascism, especially when compared to populist parties that have gained between 15% and 30% of the national vote in many West European countries. Ironically, Putin himself has provided millions of dollars to Europe’s neo-fascist parties;

8. Democratic Succession: Ukraine has achieved a peaceful transfer of power between several presidential administrations: (Kravchuk, Kuchma, Yushchenko, Yanukovich, Poroshenko, and Zelensky). Meanwhile Putin has assassinated his opponents (Nemtsov, Politkovskaya, Yefremova, Magnitsky, Litvinenko, etc.) while insisting that the Russian DUMA amend the Constitution so that he is effectively designated President for life;

9. Economic Growth vs. Corruption: Yes, like many post-Soviet republics, Ukraine suffers from the crippling greed and influence of ex-Communist officials and pro-Russian oligarchs. Yet Ukraine has made important progress, instituting a series of landmark reforms in the areas of higher education, police accountability, health care and economic development. Ukraine is developing a spirit of entrepreneurship and a growing middle class, spawning countless innovative businesses, especially in the tech sector, aviation, manufacturing, renewable energy, agriculture, pharmaceuticals. It is this economic viability that offers a healthy alternative to Putin’s brand of autocracy;

9a. Global Self-interest: Ukraine is among the world’s top 5 grain and food producers. It is also a major IT hub essential to global markets. A Russian invasion would seriously degrade these resources, resulting in a hungrier, less secure, less connected world;

10. Civil Society: Ukraine’s civil society is one of the most vibrant in all of Eastern Europe, with hundreds of independent non-profits and grassroots initiatives promoting human rights. Meanwhile, the Russian government has placed severe restrictions on citizens’ organizations, imprisoning many leaders. Ukraine has experienced a growing culture of philanthropy that is helping to combat poverty and provide essential social services, while overcoming the legacy of Soviet rule.

So far, Putin’s false narrative has not had much influence on the US Congress or the US State Department. But without a compelling counter-narrative, and without a clearly articulated case for Ukraine as the West’s best defense against Russian autocracy, Putin’s disinformation blitz could begin to hold sway.

Our Ukrainian diaspora has shown that it can have a real impact on public opinion. Thanks to the Atlantic Council, the Ukrainian National Information Service and other agencies, Ukraine has received overwhelming bipartisan support – both in Congress and in the US State Department. This is a remarkable achievement considering that in Washington, bipartisanship has become nearly impossible on almost any other issue. Rather than breeding complacency, this consensus should embolden us to go much further in reaching out – not only to public officials, but to journalists, religious and business leaders and civic organizations that can help amplify that support at the grassroots level.

The Ukrainian community has plenty of scholars, business leaders, lawyers and marketing specialists that could help formulate similar arguments as to why Ukraine has earned the support of the West. We need to have these arguments at our fingertips. We need to pound them into the public consciousness.

This is not just a job for a few professional spokespersons. Every self-respecting diasporite that ever received a high school “matura” should be able to articulate Ukraine’s virtues to a non-Ukrainian audience. At the university level, our eminent scholars and our clergy should be in the forefront of this campaign for truth.

There are nearly one million persons of Ukrainian heritage in the United States. By now, we should be flooding the inboxes of mainstream newspapers with letters to the editor and op-eds offering the Ukrainian perspective on the imminent threat to our ancestral homeland. In every community, there are Knights of Columbus, Rotary and Lions Clubs that are constantly looking for speakers on current topics. Public opinion matters…So, what are we waiting for?

Our brothers and sisters in Ukraine are risking their lives to bravely resist a massive military onslaught. The least we can do here in the diaspora is to find the courage to get out of our cozy little ghettos and echo chambers. To quote Mustafa Nayem’s rallying cry at the start of the Euromaidan, “Facebook likes are not enough!” It’s time to counter Putin’s shameless lies, by taking a stand and speaking out in the public square. If we care passionately about Ukraine’s future, we need to make those passions count.

— Мирослав Грех —

Коли 21 серпня 2021 року «Громада» проводила круглий стіл з відомими українськими постатями до 30-річчя Незалежності України, то один з учасників, Олесь Доній повідав нам, що Україна і українці не зможуть домогтися успіху поки не пройдуть світоглядну реформацію, яка включає 25 сходинок до суспільного щастя. Нас це зацікавило і ми спробували докладніше довідатись про це. Наш кореспондент Мирослав Ґрех взяв у Олеся Донія інтерв’ю.

Мирослав (М.): Олесь, розкажіть нам про ці 25 сходинок щастя, які нас заінтригували.

Олесь (О.): Може я спочатку розповім передісторію їх створення.

М.: Будь ласка!

О.: Я людина, яка брала участь у всіх українських Майданах. Першим ‒ на «Студентською революцією на граніті» ‒ керував, в другому і третьому брав участь як активіст. В той же час, коли це були героїчні вибухи активності, вони не призвели до зміни парадигми, до відчуття комфортності українців на власній землі. Відповідно, я старався проаналізувати, чому так сталося, і прийшов до висновку, що проблема не у владі. За цей час ми поміняли 6 президентів, в нас є представницька демократія, є всі інституції, які є в інших державах, є антикорупційні структури, а відставання від країн центральної Європи збільшується. Якщо взяти часи «оксамитових» революцій», це десь 1989 рік, то відставання було, приблизно, 1 рік, а зараз це відставання в декілька десятиліть. Тобто, вони вступили в НАТО, в Євросоюз давно, а нам до цього далеко. Чому?

На якомусь етапі приходить переосмислення. Як історик, я почав аналізувати чи є передумови такого відставання, і знайшов, що вони в ідейній сфері. Я почав аналізувати всю політичну думку в Україні, тобто те, що називається національною ідеєю, і яким чином іде її само-осмислення, реформування. Проаналізував, що таке національна ідея. Виявляється, що в Україні навіть не було визначення цього терміну. Я зробив це. Написав що таке національна ідея, і зробив те, чого не було- визначив етапи національної ідеї. Як історик за фахом я спробував зробити таку етапізацію. Обрав знакові письмові твори і зробив так: перший етап ‒ брав статтю Костомарова 1963 року «Дві російські народності», і там була абсолютна ідеалізація, що потрібно було в романтичному періоді, для того, щоб було підґрунтя для окремішності нації; наступний етап я визначив, як оборонний, який передбачає усвідомлення необхідності власної держави, на заході України про це говорив Юліан Бачинський, а на сході ‒ Микола Міхновський в статті «Самостійна Україна». Але не було бачення, яким чином досягти цієї державності, третій етап ‒ це наступальний. Я взяв ідеї 1929 року ‒ Декалог ОУН, які можна звести до його 1-го пункту ‒ «Здобути українську державу або згинути в боротьбі за неї». Всі три етапи насправді тривають досі. Романтизаційний етап ідеї ‒ це коли ви чуєте, що українська мова наймилозвучніша, оборонний ‒ необхідний, бо ми ще під тиском російської інформаційної компанії, і ми змушені захищати українську мову, наступальний ‒ бо на сході ми мусимо відвойовувати нашу незалежність. Чого тут немає? Я визначив, що є ще четвертий етап ‒ конкурентний етап української національної ідеї. Україна вступила в світ глобальної конкуренції не тільки з близькими сусідами, але і з успішними націями. Я намагався проаналізувати, які ідеї в цих націй спрацювали. Виявилося, що по певних питаннях ідеї треба залишати, вони успішні, а по деяких ідеях ми відстали на 100 років або більше. На 504 роки, починаючи від протестантської реформації Лютера, від якої мовно-культурна революція до нас дійшла, коли він переклав Біблію з латини на німецьку і приблизив освіту до середніх мас, забравши її з еліти. Це до нас дійшло. А його тези про етику самообмеження, про етику праці до православного світу не дійшли. Відповідно, я склав перелік 25 пунктів ‒ сходинок, які повинні стати передумовами до щастя і основою світоглядної реформації. Я прийшов до висновку, якщо Майдани це одноразові вибухи суспільної активності, то нам потрібна світоглядна реформація, набагато глибша революція, але революція розуму, світогляду. Яка її мета?

Якщо попередні до мене українські публіцисти мету визначали як українську державу, то я визначаю державу не як мету, а як засіб. Держава може бути різноманітна. Я розглядаю її як інструмент для щастя кожного. До мене так питання ніхто не ставив, то це «ноу-хау». Щастя, безперечно, є індивідуальною категорією, воно може бути миттєвим. Але я веду мову про передумови щастя, і їх повинна створити держава. Не мета наша ‒ існувати заради держави, бо це ідейна пастка, в яку втрапили багато публіцистів і навіть організацій. Світ змінився і поступово прийшов до усвідомлення необхідності індивідуального щастя. У світі навіть є цілі інститути, інституції щастя. Відповідно, мої 25 пунктів є важливі. Але останній з них найважливіший. Він звучить ‒ будь щасливим! Тобто орієнтація ‒ це не гедонізм, це мета існування людини.

М.: Будь ласка, розкрийте ці 25 пунктів.

О.: 1.- навчися критично мислити. Якщо цього не робити, то ми залишаємось на попередніх етапах української національної ідеї, що призводить до відставання. На якомусь етапі це призвело до виборювання держави, але в подальшому не забезпечили конкурентний рівень зростання нації.

2.- вчися боротися за свої права і свободи. Це те, що в українців є і його не відбереш, наше вміння боротися, це наші Майдани. Це попередні етапи української національної ідеї, які ми повинні зберегти.

3.- навчися відстоювати власні принципи. Це набагато важче, адже часто потрібно вміти йти проти суспільної думки.

М.: Але буває, що люди можуть міняти принципи.

О.: Так, тому я їх не прописую, а говорю про вміння їх відстоювати. Україномовній дитині в російськомовному класі дуже важко. Буває, коли одна людина йде «в ногу», а решта « не в ногу». Коли я починав боротися за Незалежність, то більшість українців була проти цього. І простий демократичний принцип говорив би, що мені треба скоритися, не висовуватися, але це питання про відстоювання власних принципів. Я перший в Україні почав боротися з кнопкодавством в Верховній Раді, коли це робили навіть демократичні фракції і мені пропонували здати депутатську карточку. Але я йшов проти всіх, навіть своїх колег в «помаранчевому» таборі. Це не легко.

4.- підвищуй власний рівень культури. Культура ‒ це не тільки мистецтво, знання, етика поведінки тощо. Це все що нас оточує від самого початку життя і до кінця.

5.- усвідом себе українцем. Мова йде про само-усвідомлення, бо Україна утворилася як держава, де інколи не всі готові усвідомлювати себе українцями. Це не означає, що ти не можеш усвідомлювати себе ще кимсь. Може існувати множинна свідомість. Наприклад, в США можна вважати себе американцем і українцем. Але якщо ти громадянин України, живеш тут, то усвідом себе українцем. А для цього потрібна робота над собою. Як писав колись Тютюнник: коли в 1918 році піднімалися на боротьбу, то мало хто називав себе українцем, більшість ‒ то «хохлом», то «малоросом». Це не простий принцип, бо ти повинен допускати право інших називати себе українцем, навіть якщо вони не є українцями. Треба навчитися всіх сприймати українцями, незалежно від регіонального походження, мови, релігії чи відсутності релігії. Тобто, українцями можуть бути різні люди.

6.- збільшити український пантеон. Це випливає з 5-го пункту. Треба, щоб було право землі, а не право крові, бо все що було на території України, це наша історія. Подобається це нам чи ні, це ‒ Богдан Хмельницький, чи це Ярема Вишневецький, які боролись між собою. Той і той є українцями, хоча, до речі, обидва це слово не вживали, але ми їх сприймаємо персонами української історії. Це дає можливість зберегти і збільшити українську історію. Зараз вважають, що Скоропадський хороший, а Винниченко і Грушевський погані, бо вони боролись між собою. Менше з тим, всі вони наша історія. Як і Махно. Якщо ми не візьмемо Махна, то його візьмуть росіяни і скажуть, що Гуляй Поле це російська земля. Тобто, всіх історичних персонажів, хто тут жив, боровся, помирав ми повинні прийняти в наш пантеон.

7.- вчись обирати. Українці постійно скаржаться на владу, тим не менше, президентів і депутатів обираємо ми самі, і якщо вони нам не подобаються, то це наша провина. Це наша відповідальність ‒ ми таких обрали. Треба навчитись обирати кращих.

8.- вгамуй власну агресію. За статистикою українці вбивають один одного більше ніж у всіх західних країнах Європи, змагаємось лише з Молдовою і Литвою. Велика кількість людей гине на дорогах. Один одного вбиваємо більше, ніж на фронті. Це також побутові вбивства під час вживання алкоголю. Це агресія, є внутрішні розколи, коли люди з різних регіонів не спілкуються між собою. В цьому зацікавлена Москва, Путін. Для того щоб відбити агресію зовнішню, треба навчитися долати агресію внутрішню. Не йде мова про пацифізм, ні. Для відбиття російської агресії треба дотримуватись пункту 2.

9.- вчись толерантності. До релігійних груп, до різних меншин, до старших людей, до дітей. В той же час толерантність не має бути безмежною. Є такі речі, до яких не буде толерантності за нашого життя. Наприклад ‒ канібалізм чи педофілія. При цьому толерантність з кожним витком цивілізації збільшується. Наприклад, в ХІХ столітті не було права голосу жінок, не було толерантності до них, або в 60-х роках була сегрегація в США. В наш час поступово збільшується толерантність до різної гендерності людей. Всі ці пункти належать до самонавчання.

10.- сприяй конкуренції на монополії. Цей пункт про економіку. В США ще в ХІХ столітті усвідомили небезпеку монополій. В Україні маже вся економіка монополізована, впритул до сільського господарства. Тому до нас не можуть прийти нормальні інвестиції, бо немає куди західним інвесторам вкладатися, а дрібні власники не можуть пробитися через монополію олігархату. Є певного роду і політична монополія. Потрібна економічна і політична децентралізація. В Україні небезпечним є те, що монополію в політиці забезпечує СБУ, яка працює у всіх політичних партіях, а в економіці ‒ це олігархат, який злився з державою. Тобто, потрібна конкуренція, а не монополія.

11.- вчись отримувати гідну платню. Це важкий для усвідомлення пункт, тому що українці можуть виходити на Майдан, боротись за мрію, політичні права, а за економічні права, власне за гідну платню не вміють боротись. Постійно чуємо, що вчителі, лікарі мало заробляють, але якщо для Франції чи Німеччини боротись за економічні права це правило, то українці цього не вміють.

12.- опановуй нову етику праці. Українці працюють не системно, іноді дуже важко, проте з мінімальним ККД. Скажім, на своїх 6-и сотках горбатяться з дня до ночі, хоча за цей час можна було б зробити набагато більше. З іншого боку, українці протягом року чимало відпочивають, тобто мають свят більше ніж деінде.

М.: Як жартують в народі: «Від Миколи до Івана – українська рамадана».

О.: Так, те що на заході собі не дозволяють. Тут заробляють більше, але вміють працювати інакше. Тому треба опановувати нову етику праці.

13.- пізнай етику самообмежень. Це важко для православного усвідомлення. В нас ідуть у владу в основному, задля незаконного збагачення. Окремі депутати носять на руках годинники, які вартують декількох будинків. Зрозуміти таке хизування мені важко. Окремі депутати ідуть у владу кожного скликання, незалежно від партійності. Тут пірамідальна система значною мірою пов’язана з нашим релігійним минулим. Бо реформування, яке ввів Лютер, читання Біблії по черзі звичайними учасниками громади до нас не дійшло. Тобто, що сьогодні ти керівник, завтра інший, а післязавтра ще інший. У нас ідуть до влади за іншим. Коли в нас перед священником падають на коліна і цілують його хрест, це передається на владу. Тобто, до влади йдуть, щоб цілувати руку. Найкращі священники від цього відійшли, а от у владі це залишилось ‒ ідуть щоб мати золото, і перед ними падали на коліна.

14.- вивчай українську мову. Це об’єднавчий пункт. Не просто говори українською, а вивчай її, що означає добре ставлення до неї. Ти можеш не розмовляти українською, у нас таких є мільйони. Я народився в російськомовній родині в Києві, і мені було не просто вивчити українську мову. Але я це зробив, і я 7 років тому запровадив безкоштовні курси української мови в 25-и містах України. Перше, що я написав, було гасло: «Навчи друга розмовляти українською!». Якщо людина ще не може, але хоче розмовляти українською, незалежно від своїх здібностей ‒ вона вже друг.

15.- шануй народну традицію. Що це таке кожен розуміє по-своєму, і далеко не все, що було в минулому ми готові брати, і не варто все брати. Наприклад, ми вирішили, що вишиванку ми берем як народну традицію. Це нам подобається, це ми відроджуємо, а спалення жінок як відьом, чи топіння їх у воді ‒ ми вважаємо, що це не народні традиції, і це ми засуджуємо. Але без минулого немає традицій, і знати їх і вибирати ці традиції ‒ це наша справа.

16.- бережи стародавню архітектуру. Це важкий пункт, тому що українці зараз самі нищать архітектуру. Не з Москви, не з Варшави, а самі українці. Кажу як людина, яка з 80-х років бореться за стародавній Київ. Всі будинки, за які ми боролися, їх нищили по рішенню депутатів Київради, яких обирали самі кияни. Йде мова не лише про будинки, архітектура яких це візуалізація міської культури. Росія і Польща постійно накидали нам тезу, що українці сільська нація, а місто ‒ це польська, або російська культура. Настільки це накидали, що ми самі в це повірили, і багато в чому в українців іде несприйняття міської культури, що вона чужерідна. Але ми повинні розуміти, що наша культура поглинала іноземні, переварювала, робила українською. Архітектура ‒ це також наша невід’ємна історія, незалежно з якого етносу були архітектори, чи правителі. Це наше, це те, що усвідомлюють в західній Європі, тому там іде збереження архітектури. Нам потрібно теж цьому вчитися.

17.- веди здоровий спосіб життя. Українці вимираюча нація, у нас смертність більша за народжуваність. Менше нашого на європейському просторі живуть тільки в Росії. Значна частина проблеми криється в нас самих ‒ стреси, агресія, алкоголізм, невміння і небажання дбати за своє тіло, свій організм. Цьому треба вчитися. Не йде мова, що всі мають стати вегетаріанцями. Просто налаштувати себе на здоровий спосіб життя: фізкультура, харчування, позитивне мислення, самообмеження.

18.- бережи природу. Ми самі її винищуємо. В цьому питанні ми також відстаємо від європейських націй. Це помітно коли переїжджаєш кордон, наприклад, до словаків чи поляків. Цьому треба вчитися ‒ не смітити, дбати про екологічні підприємства. Це також сприяє збільшенню терміну проживання.

19.- облаштовуй свою територію, не мрій про чужу. Мова йде про відмову від імперських позицій. Це те що є в Росії, їм завжди не вистачає землі і вони хочуть ще вкрасти її у сусідів. Не бути такими як вони, бо деякі українці починають говорити про Кубань, замість того щоб поїхати і провести якийсь захід в Буджаку. Буджак-це південь Бессарабії. Як людина, яка проводила культурні акції в Криму, Запоріжжі, на Донбасі, в Одесі, скажу, що якби ми дбали більше за ці території, то Росія не знайшла б там такої кількості колаборантів. Нам треба навчитися облаштовувати власну територію.

20.- подорожуй Україною. Українці мало знають один одного, мало знають, яка Україна строката, різноманітна. Свого часу в 90-х роках була програма в голови НРУ Чорновола з міським головою Маріуполя Поживановим по обміну дітьми. Звичайно, це не є поодинокою причиною, що Маріуполь зараз є українським на відміну від окупованого Донецька. Але якби це були масові програми, якби ми розуміли більше один одного, то можливо Росія на сході не знайшла б такої кількості прихильників, якби не було такого, що коли хтось живе в Снятині і хоче, щоб в Харкові було як в Снятині, і навпаки. Треба поїхати, подивитись, поспілкуватись, зрозуміти, що Україна різноманітна.

21.- мандруй світом. В час світової конкуренції треба знати світ, і не з телевізора, а безпосередньо, тобто спілкуватися, їхати в США, Канаду, Європу. І тоді більше шансів, що зрозумієш світ і зможеш щось якісне перенести до себе.

22.- Вивчай іноземні мови, для того, щоб розмовляти зі світом. Знов таки, не сидіти в інтернеті, чи російських сайтах і через російську призму сприймати світ, а потрібно безпосередньо вчитися.

23.- вчись вчитися. Йде мова не про обкладинки дипломів, а саме про освіту з раннього дитинства і до глибокої старості. Це самоосвіта. Всьому позитивному в цьому світі треба вчитися, треба відбирати. Це не колекція обкладинок дипломів, це саме знання, яке нас насичує.

24.- навчитися системності. Все про що я говорю ‒ це системність. Коли питають, а де ж державність в цих сходинках, я говорю: держава ‒ це одна з систем, найбільша, але не лише. Система ‒ це громадські організації, які треба вчитися будувати, і партії, які у нас під контролем олігархату. А треба навчитися будувати якісно нові системи, і цієї системності українцям наразі бракує.

25.- будь щасливим. Це орієнтир, до якого можна звести всі попередні 24 пункти. Вони передбачають, щоб щастя було для кожного українця і українки. На цей момент українська держава, яку ми створили, вибороли дає шанс на щастя лише елітам політичним і економічним. Але кожен має право на щастя і вся концепція цих 25-и сходинок на це спрямована, на допомогу саморозвитку, щоб людина усвідомила себе щасливою.

Отже, підсумок ‒ ці 25 сходинок, це основа світоглядної реформації, яка необхідна для України, для того, щоб вона досягла успіху, як персонального, так і колективного. Вже вийшла книга «Трансформація української національної ідеї», де є 30 авторів, і де є і моя стаття. Ми вже робили її презентацію в 30-и містах України. Там був аналіз попередніх етапів національної ідеї. А зараз, восени вийде книга «25 сходинок суспільного щастя», де також буде 25 авторів, і кожен розкриє одну сходинку. Підсиленням цієї концепції буде завданням українських інтелектуалів. Сподіваюсь на ґрунтовну дискусію і її вплив на Україну з метою світоглядної реформації.

М.: Дякую за чудову лекцію. А Ви відчуваєте себе щасливим?

О.: Безперечно. Щастя-це індивідуальна категорія. Я багато вже зробив в житті, як на рівні нації, країни, так і для родини, для близьких. В той же час в мене є мета, що те ж важливо.

М.: А на скільки відсотків почуваєте себе щасливим?

О.: На 100.

М.: А може на 90, або 99, а 100 буде тоді, коли буде щаслива і багата вся наша Україна?

О.: Ні, якраз я відчуваю себе на 100 відсотків щасливим. Це не означає, що я задоволений всім в Україні. Щастя ‒ це індивідуальна категорія, але я не задоволений тим, що діється в Україні, і саме тому в мене в житті були 2 глобальні цілі: 1-у я собі ще в школі поставив ‒ боротьба за незалежність України, і відповідно готувався до тюрми і таборів. Зараз, 2-а глобальна ціль ‒ це світоглядна реформація.

М.: Коли взяти наших дисидентів, які сиділи в тюрмах, таборах, то вони там не відчували себе нещасними, бо боролись за Україну.

О.: Так. Відомий австрійський психоаналітик Віктор Франкл, який сидів в концентраційних таборах писав, що і там можна відчувати щастя. Звичайно, що воно відрізняється, від того, чого ми хочемо, але воно може бути і там, часом, від таких речей, яких ми на волі не помічаємо. Але ми зацікавлені в іншому ‒ в суспільному, щоб створити передумови для суспільного щастя.

М.: Суспільне щастя, на мою думку, це щоб 70-80% людей відчували себе щасливими.

О.: Ти можеш відчувати себе індивідуально щасливим, але якщо поруч плаче пенсіонерка, якщо люди змушені від’їжджати за кордон, тоді тут немає передумов для суспільного щастя, і це на тебе відкладає гіркий відбиток. Тому ми говоримо, як створити такі умови, щоб щастя було не тільки персонально для тебе, а щоб воно ширилось.

Коли ти бережеш природу, це не тільки свій клаптик землі на дачній ділянці, але ти сприяєш відновленню всієї природи. Якщо ти спиняєш власну агресію, то знижуєш рівень насильства в країні. Тому я веду мову про суспільне щастя.

М.: Ви говорили про монополізм в політиці. Чи не здається вам, що він зараз є у Верховній Раді, в Президента.

О.: Але я веду мову не про одну політичну силу. Журналісти повторюють штамп, буцімто у нас парламентсько-президентська республіка, а в реальності ‒ президентська. Наш президент має більше повноважень, аніж американський. Україна ‒ президентська держава, і всі президенти хотіли збільшити свої повноваження. Є так званий офіс президента, який непрописаний офіційно, однак перевершує за впливом Кабінет міністрів. Тут є ментальна проблема ‒ не ділитися владою, що стосується не лише президента. І це проблема не тільки українська. Змагання між владою і суспільством є в усьому світі. Питання ‒ знайти баланс. Це не така проста проблема. Баланс ‒ це вічне змагання.

М.: Ви голова мистецького об’єднання «Остання барикада». Розкажіть про нього.

О.: Я зробив перші україномовні арт-клуби в Києві і Харкові. В Києві в 2001-у, в Харкові в 2003-у році, де була виключно україномовна, жива музика, виступи літераторів. Першими у нас виступали українські поети, а на дверях ми написали «У нас розмовляють українською». Далі були україномовні літературно-музичні фестивалі, де великі сцени, багато-тисячні відвідувачі. В Івано-Франківську ми з всієї України збирали вертепи, у Харкові був більший український фестиваль, у Гуляй Полі була анархічна концепція про Махна.

М.: А чому назва ‒ «Остання барикада»?

О.: Бо вже немає куди відступати. Ми робили україномовні фестивалі в Криму, на Тузлі. Ми випускали книжки. Я зробив найбільшу в Україні антологію повстанської пісні. «Остання барикада» керувала музичною сценою на Майдані Революції Гідності. Після цього випустили 4 диски «Музична сотня», випускали журнал «Молода Україна». Тобто, мистецьке об’єднання «Остання барикада» весь час займається продовженням української культури, мистецтва. Я вів на телебаченні програми «Ідейний вибір» та «Остання барикада». Їх зараз немає, але можна переглянути в записі.

М.: І на закінчення ‒ яка зараз ваша політична спрямованість?

О.: В персональні партії я не вступаю. Вважаю, що партії повинні бути ідейні, і вписувати туди ім’я лідера не потрібно.

М.: Дякую за змістовну розповідь. Мені (і думаю читачам нашої газети) було цікаво дізнатися про ваші оригінальні думки та ідей. Дякую що ви були і залишаєтесь патріотом України, що ви своєю інтелектуальною, сподвижницькою роботою пропагуєте культуру нашої Батьківщини!

— Мирослав Грех —

В цьому році, 24 серпня, в Україні відзначали 30 річницю від дня проголошення Незалежності. На свято до Києва з’їхалось багато поважних гостей. Одним з них був Евген Чолій, екс-Президент Світового Конґресу Українців. Одразу після святкового параду наш кореспондент Мирослав Ґрех зв’язався з ним і взяв інтерв’ю.

Мирослав (М.): Шановний пане Евгене, ви були на параді, які враження на вас він справив?

Евген Чолій (Е.): Так, я був на параді, і мені дуже сподобалося. Було так піднесено і величаво, було багато людей зі святковим настроєм. Дуже позитивним була участь у святковому параді військових контингентів з інших країн, що демонструвало їх підтримку територіальної цілісності України. Перед цим була успішна Кримська платформа, де представники 43 країн та НАТО, ЄС, Ради Європи і ГУАМ заявили, що Крим і Севастополь мають бути повернені Україні.

М.: Чудово, що довгоочікувана Незалежність повернулася, і Україна вже прожила в ній 30 років. Досить суттєво до цієї події приклалася українська діаспора, яка активно допомагала Україні в різні часи її історії. Яка, на Вашу думку, участь діаспори у відновленні Незалежності України?

Е.: Українська діаспора багато вклала енергії, щоб допомогти в першу чергу Україні відновити Незалежність. Потім діаспора робила великі зусилля, щоб міжнародне співтовариство визнало цю Незалежність. І це сталося дуже скоро. Діаспора сприяла фінансово, допомагаючи Україні утвердити свою державність, в тому числі, була допомога в закупівлі приміщення для посольства та резиденції посла України в Канаді, для генеральних консульств України у Нью-Йорку і в Чикаго та для постійного представництва України в ООН у Нью-Йорку. Також була допомога в інших галузях. Я думаю, що це приклади допомоги діаспори в перших роках Незалежності.

М.: Дякую всім, хто до цього долучився, і в першу чергу вам, бо ви в цей час очолювали Світовий Конґрес Українців (СКУ).

Е.: Ні, я очолював СКУ пізніше ‒ з 2008 по 2018 рік. У 1991 році, я був членом управи Монреальського відділу Конґресу Українців Канади та крайової управи Ліґи Українців Канади, а також очолював Спілку Української Молоді в Канаді.

Хочу дати статистику по допомозі, яка є вражаючою. Якщо ви подивитесь щодо фінансового внеску в критичні роки, коли є агресія Росії, починаючи з 2014 року і по 2020-й, то за 6 років МВФ надав допомогу Україні на 12 мільярдів доларів США, а українці, які проживають за межам країни, перерахували в систему України 74 мільярди доларів США. В 2020 році, який був важким з огляду на триваючу російську агресію і до цього ще додався COVID-19 , МВФ передав 2.1 млрд. дол. США, а українська діаспора ‒ 14 млрд. доларів США.

За той час, коли я був Президентом СКУ, ми активно працювали над тим, щоб західні держави і світове співтовариство стали на захист територіальної цілісності України, і надавали українцям політичну, економічну, технічну, військову і гуманітарну допомогу, а також, щоб запроваджували санкції проти Росії, і тим самим робили тиск на неї за військову агресію проти України. На різних форумах виносили питання українських політв’язнів, заручників, які утримувались путінською владою в Росії, Криму, на тимчасово окупованих територіях сходу України. Наші акції допомогли у звільненні певного числа заручників. Ми протидіяли проросійській дезінформації, яка намагалася представити Україну, як невдалу країну. А ми навпаки старались показати її в правдивому світлі, докладали значних зусиль в просуненні європейської інтеграції України, в тому числі, щоб Євросоюз підписав та імплементував Угоду про асоціацію між ЄС та Україною, і щоб він запровадив безвізовий режим для українців до Шенгенської зони. Це до певної міри змінило ситуацію. Зараз торгівля з Євросоюзом становить 41% від загальної торгівлі України зі світом. Це великі зміни. Ми завжди підтримували євроатлантичний курс України, щоб вона могла увійти як повноправний член до НАТО. Ми працювали над тим, щоб ПЦУ могла отримати Томос про автокефалію. Я два рази зустрічався із Вселенським Патріархом і передавав резолюції СКУ, що Томос є важливий не тільки для православних, які живуть в Україні, але і українцям в цілому світі. Також ми робили зусилля, щоб Голодомор був визнаний геноцидом українського народу, що вже зробили на сьогодні понад 15 країн світу. Ми спостерігали за всіма президентськими і парламентськими виборами, щоб упевнитись в демократичності виборів, тобто були міжнародними спостерігачами. Це такий загальний наш внесок. Мене тут запитували ‒ до якої міри наш внесок, наші зусилля були впливовими. Я не буду давати якоїсь оцінки, бо вона може бути суб’єктивна. Найкращу оцінку дали наші вороги. Одразу після 10 років мого керівництва СКУ, 11 липня 2019 року Генеральна прокуратура Російської Федерації визнала СКУ, як небажану організацію, що становить загрозу основам конституційного ладу і безпеки Російської Федерації, а Міністерство юстиції Росії внесло СКУ до списку небажаних організацій. Це ускладнює наші відносини з українською діаспорою в Росії, бо якщо українці в Росії мають зв’язок з небажаною організацією, то можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за такий зв’язок. Ми цю справу подали до суду і ми проходили всі суди в Росії, щоб потім подати скаргу в Європейський суд з прав людини. Всі російські суди під час розгляду ствердили, що це рішення є правомірним по 4 причинах. 1-ша причина ‒ що СКУ просував антиросійські ініціативи з повернення Криму Україні, посилення санкцій проти Росії, перегляду «спільної історії Росії та України», та підрив канонічного православ’я в Україні; 2-га причина ‒ що Президент СКУ в той час (Евген Чолій) за 2013 ‒ 2018 роки відбув 147 міжнародних подорожей до 51 країни світу, де було близько 1,500 двосторонніх зустрічей, під час яких він називав основною діяльністю СКУ ‒ захист територіальної цілісності України, яка була порушена Росією і закликав до прийняття ефективних заходів в зв’язку з окупацією Криму і частини Східної України, включно з наданням Україні військової допомоги і посиленням санкцій проти Росії, і зупинкою будівництва газопроводу Північний потік-2; 3-тя причина ‒ що порушували в 2018 році на заходах Парламентської Асамблеї Ради Європи, Світового економічного форуму в Давосі, Європейської Комісії та ООН питання про російську агресію, окупацію Криму, Північний потік-2, та необхідність введення санкцій проти Росії; 4-та причина ‒ що ініціювали запровадження червоної картки для Путіна під час проведення чемпіонату світу з футболу в 2018 році, яка була спрямована на тиск на російські владні структури.

М.: Після цього ви будете подавати скаргу в Європейський суд?

Е.: СКУ вже подав. Але я тут просто хотів показати, як наша діяльність турбує російську владу.

М.: А яка чисельність української діаспори в Росії?

Е.: Офіційна російська статистика показує 2,9 мільйонів, але СКУ рахує, що має бути десь біля 10 мільйонів.

М.: СКУ скільки налічує українців-емігрантів в цілому світі?

Е.: Українська діаспора в світі ‒ десь 20 мільйонів.

М.: Значить, половина їх в Росії.

Е.: Я думаю, що тепер дещо змінилися цифри, бо є значна діаспора в Польщі, в Італії. Щоб мати точніші дані, треба проводити опитування в цих країнах. Тому ми говоримо ‒ орієнтовно 20 мільйонів.

М.: Сам СКУ скільки налічує членів?

Е.: СКУ є надбудовою українських організацій діаспори у понад 60 країнах світу.

М.: СКУ має десь офіційний офіс?

Е.: Так, головний офіс є в Торонто, а також є представництва у Києві та Брюсселі.

М.: Адміністрація головного офісу скільки налічує людей? Ви працюєте на громадських засадах, чи вам діаспора платить за роботу?

Е.: У головному офісі тепер працюють четверо людей. Я брав активну участь у діяльності СКУ, зокрема як Президент СКУ впродовж 10 років, виключно на громадських засадах без оплати за працю.

М.: Зрозуміло, дякую. Ви маєте якісь інформаційні засоби?

Е.: СКУ користується для інформації своїм веб-сайтом, Facebook та YouTube, а також періодично поміщує свої матеріали в засобах масової інформації.

М.: Хто зараз є Президентом СКУ?

Е.: Зараз це ‒ Павло Ґрод.

М.: Я читав, що ви очолюєте Громадську організацію «Україна-2050». Розкажіть про неї.

Е.: Це громадська неприбуткова організація створена в Україні в грудні 2019 року. Я є її Президентом. Головні цілі її наступні: 1- сприяти набуттю Україною повноправного членства в НАТО; 2- набуття Україною повноправного членства в Євросоюзі; 3- забезпечення Патріаршого статусу для ПЦУ, і для УГКЦ: 4- сприяння входженню України в число перших 10 країн Євросоюзу з найбільшим рівнем ВВП, і в перших 20 країн за міжнародним індексом щастя в ООН. До нашої Почесної ради входять Глави ПЦУ і УГКЦ, три члени Європарламенту, Прем’єр-міністр провінції Альберта, ректори провідних університетів в Україні і знаний підприємець з Канади Кость Темертей. До Ради директорів входять серед інших представники наших Церков, депутат румунського Парламенту, Голова Європейського Конгресу Українців, Президент Канадсько-української торгової палати, член Дорадчої ради СКУ, керуючий партнер юридичної фірми «Василь Кісіль і Партнери», два Регіональні віце-президенти СКУ і Директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою при Національному університеті «Львівська політехніка».

М.: Це таке інтернаціональне представництво. Що вдалося за останні 2 роки цій організації зробити?

Е.: З самого початку у нас був намір здійснювати адвокаційну роботу під час зустрічей з високопосадовцями різних країн та міжнародних організацій, а також на різних заходах. Та, на жаль, почались ковідно-пандемічні обмеження і ми перейшли в так званий віртуальний світ. Ми зробили 5 віртуальних конференцій по питаннях міграційної політики, забезпечення справедливості і правосуддя в Україні, євроінтеграції, інвестицій і ведення бізнесу в Україні та освіти в умовах пандемії. Ми видали 72 багатомовних пресових повідомлень і ряд важливих заяв в українській, англійській, французькій, німецькій та іспанській мовах. Як ми знаємо, зараз російська гібридна агресія концентрується на дезінформації про Україну і про українську діаспору. Тому ми створили постійну міжнародну місію медіа-моніторингу, щоб відслідковувати і викривати цю дезінформацію і протидіяти їй. Ця місія сьогодні нараховує 166 членів з 56 країн світу, які роблять моніторинг 42 мовами. Ми також започатковуємо співпрацю з факт-чекерами в Facebook і українськими університетами, щоб не тільки моніторити, але і більш ефективно протидіяти дезінформації.

М.: Не тільки моніторити, але вести контрпропаганду.

Е.: Так, ми переговорили з такими організаціями, які є факт-чекерами в Facebook і домовились, що будемо їм висилати матеріали для їх перевірки та публічного позначення у Facebook як дезінформація, а також блокування такої дезінформації.

М.: Пане Евгене, зараз ми помічаємо в настроях української влади невдоволення останніми діями Америки і Німеччини. Скільки надій покладалось на Байдена, а він, по суті, дозволив росіянам добудувати Північний потік-2, в нього більш пріоритетними є відносини з Німеччиною, ніж з Україною. Є якесь відвернення від України. Що Ви на це скажете? І що в цьому плані могла б зробити українська діаспора?

Е.: Я розумію, що є розчарування на рахунок Північний-потік-2. Це є проблематично не тільки для України, але і для Європи, тому, що тут надаються більші можливості для Кремля загрожувати Європі, користуючись газом як геополітичною зброєю. Однак, питання Північного-потоку ще не завершене. З моєї точки зору, потрібно, щоб Україна і українська діаспора були разом в переконуванні міжнародної спільноти, що Україна є найкращою запорукою миру в світі і тому потрібно міжнародній спільноті Україні допомагати, щоб вона могла відновити свою територіальну цілісність та подальше реформуватись, що допоможе Україні стримувати російську агресію, і не допустити її далі в Європу. Тому треба продовжувати нашу адвокаційну роботу.

М.: Як вам нове керівництво України ‒ Президент, Кабінет Міністрів, Парламент? Чи мали ви з ними зустрічі, розмови? Яке ваше враження?

Е.: Під час святкування я мав можливість поспілкуватися з Президентом, Прем’єр-міністром. Я розумію, що вони працюють в надзвичайно складних часах. З одного боку йде російська агресія та існує пандемія COVID-19, і треба захищати країну, з другого боку руйнівним аспектом є корупція і завдання влади зробити так, щоб економіка і суспільне життя були чистими, щоб можна було нормально розвивати чи то державну, чи підприємницьку діяльність.

М.: Дякую за відвертість. Напередодні святкування Дня Незалежності наша спільнота «Громада» проводила круглий стіл зі знаковими людьми України. Тоді Олесь Доній сказав, що в 1989 році, коли він організовував Студентську революцію на граніті, та ще раніше, в час «оксамитової» революції в Польщі в 1988 році, відставання України від неї було десь в 1 рік, а на сьогодні на десятки років. Як ви думаєте, нам вдасться наздогнати Польщу? Що треба робити, щоб зменшити це відставання?

Е.: По-перше, треба активно продовжувати реформи, які є конечні, починаючи від судової реформи, щоб інвестори мали довіру до української системи, до України, яка є цікава країна з великим потенціалом для інвесторів. Важливим є значно зменшити корупцію і вплив олігархічних кланів.

М.: Так, і що найбільше засмучує, що судді будуть судити, коли вони самі часто не є морально і юридично бездоганними. І найгірше, що між цими судами є кругова порука, один одного покриває. Не розумію, як вийти з цього порочного кола, як зробити справжню судову реформу?

Е.: Судова реформа є дуже потрібною і доволі комплексною справою. Але я вірю, що український народ впорається з цією проблемою.

М.: Може треба посилити покарання за корупцію, бо зараз воно якесь таке гладеньке? Корупціонери роблять свої погані справи, їх карають, а вони далі продовжують це робити. Напевно, покарання є неадекватним.

Е.: Думаю, що корупцію треба значно рішуче, суворіше і більш ефективно поборювати.

М.: Радянський Союз навчив людей красти, ставив їх в такі умови, що як не вкрадеш, то не виживеш, особливо це стосувалось села, колгоспів. І ця зараза в’їлася в єство людей, їх мізки, поведінку, і з нею важче боротися, ніж організовувати якісь реформи.

Е.: Я пам’ятаю, як колись, на якісь конференції до мене підійшов один чоловік і сказав: «Пане Евгене, все що ви говорите про боротьбу з корупцією є правильно, але я жив у цілком інакшому світі. Я робив на фабриці, котра виробляла шоколад, але моя дитина його ніколи б не їла, як би я не вкрав, бо грошей не вистачало на найнеобхідніші речі». Тому я говорю, що необхідно реально поборювати корупцію, вплив олігархів, щоб підняти економіку, і щоб цей чоловік міг так заробляти, щоб не мусів красти.

М.: Так, щоб була така зарплата і винагорода, щоб громадяни могли собі купити не тільки необхідні продукти чи речі, але і предмети повного достатку.

Е.: Це вірно, треба так розвивати економіку, щоб рівень життя покращувався для пересічної людини і це допоможе полагодити ряд інших сучасних проблем в Україні.

М.: Пане Евгене, я вже забагато зловживаю вашим часом і увагою. У вас є багато інших поважних справ. Тому дуже дякую за інтерв’ю і бажаю вам в майбутньому ще більших успіхів і досягнень в благородній справі розвитку нашої Батьківщини.

Е.: Дякую, що знайшли можливість мене вислухати.



Треба відмітити, що по приїзді Евгена Чолія в Україну для святкування 30-ї річниці Незалежності, він провів насичену громадську і просвітницьку діяльність:

20 серпня. Виступав як доповідач на Міжнародній науковій конференції під назвою «Роль діаспори в третьому відродженні української державності» в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, яку проводила Кафедра історії світового українства.

Зустрічався з Головою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Михайлом Смоковичем і обговорював питання судової реформи.

Мав зустріч із Співголовою Парламентського комітету асоціації Україна-ЄС Вадимом Галайчуком відносно співпраці у заходах цього комітету.

20-21 серпня. Зустрічався з представниками факт-чекінгових організацій, які є уповноважені від Facebook щодо здійснювання факт-чекінгу інформації що стосується України.

22 серпня. Зустрівся з Ректором Національного університету «Львівська політехніка» Юрієм Бобалом.

22 і 24 серпня. Зустрічався з Вселенським Патріархом Варфоломієм, подякував йому за надання Православній Церкві України Томосу про автокефалію та за візит в Україну з нагоди 30-річчя Незалежності України і просив його визнати Патріарший статус Православної Церкви України. Він також нагадав про попередні дві зустрічі у приміщенні Вселенського Патріархату в Стамбулі (Туреччина) 18 листопада 2016 року і 30 січня 2018 року, під час яких він від імені української діаспори на чолі із СКУ закликав Вселенського Патріарха надати Православній Церкві України Томос про автокефалію.

23 серпня. Був учасником Саміту Кримської платформи для обговорення питань відносно деокупації Криму.

Під час цього Саміту зустрічався з Президентом Польщі Анджеєм Дудою та Прем’єр-міністром Хорватії Андреєм Пленковичем, подякував їм за підтримку України й участь у відзначенні 30-річчя Незалежності України та закликав їх до подальшої співпраці для захисту територіальної цілісності України і тим самим забезпечення миру і стабільності в Європі.

24 серпня. Брав участь в святкуванні 30-ти річчя Дня Незалежності, був присутній на параді в Києві.

Зустрічався з Президентом України Володимиром Зеленським, Прем’єр-міністром Денисом Шмигалем, Секретарем РНБО Олексієм Даніловим, поінформував їх про діяльність Громадської організації «Україна-2050», а також Постійної міжнародної місії медіа-моніторингу щодо дезінформації відносно України та української діаспори, та запевнив у готовності до подальшої співпраці зокрема у захисті територіальної цілісності України та сприянню її європейської та євроатлантичної інтеграції.

25 серпня. Зустрічався з Керівником Постійної делегації Верховної Ради України до ОБСЄ Микитою Потураєвим відносно співпраці у заходах ОБСЄ.

26 серпня. Виступав з привітанням на 10-му форумі української молоді діаспори «Чернівці-2021» та 3-го Конгресу Світового конгресу українських молодіжних організацій (СКУМО) у Чернівцях.

Мав зустріч із Заступником Голови Чернівецької Обласної Ради Михайлом Павлюком.

27 серпня. Зустрічався з Головою Верховного Суду Валентиною Данішевською та обговорив подальші кроки для покращення судової системи в Україні.

Мав зустріч із В.о. Президента Національного університету «Києво-Могилянська Академія» Олександрою Гуменною.

29 серпня. Зустрівся з екс-Міністрами культури Євгеном Ніщуком.

30 серпня. Мав зустрічі з Віцепрем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольгою Стефанішиною, Головою Комітету Верховної Ради України з питань інтеграції України з Європейським Союзом Іванною Климпуш-Цинцадзе та Головою Постійної делегації України в Парламентській асамблеї НАТО Єгором Чернєвим та обговорив з ними питання співпраці для посилення подальшої європейської та євроатлантичної інтеграції України.

31 серпня. Підписував Меморандум про співпрацю між Київським національним університетом імені Тараса Шевченка і Громадською організацією «Україна-2050», з метою формування позитивного іміджу України у міжнародному просторі і протидії дезінформації щодо України та української діаспори.

Зустрівся з ректором Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимиром Бугровим.

Звернувся з привітанням до викладачів і студентів Національного університету «Києво-Могилянська Академія» під час церемоній в гуманітарному і економічному факультетах з нагоди відкриття нового навчального року.

Як Голова Постійної Міжнародної Місії медіа-моніторингу щодо дезінформації оголосив результати діяльності Місії за три місяці, починаючи з 4 червня 2021 року, під час прес-конференції в Українському кризовому медіа-центрі.

1 вересня. Мав зустріч з Блаженнішим Епіфанієм та обговорив питання візиту в Україну Вселенського Патріарха та продовження співпраці між Православною Церквою України та Громадською організацією «Україна-2050».

Зустрівся з Блаженнішим Святославом та обговорив питання наслідків пандемії COVID-19 на Українську Греко-Католицьку Церкву та продовження співпраці між Українською Греко-Католицькою Церквою та Громадською організацією «Україна-2050».

Мав зустріч з Головою «Української призми» Геннадієм Максаком.

Зустрівся з екс-Міністром освіти і науки України Сергієм Квітом.

Провів лекцію для студентів Кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка про українську діаспору як невід’ємну частину української нації та її внесок у розвиток української держави.

Докладнішу інформацію про ці події, про інші факти та новини, про активну діяльність пана Евгена Чолія ви зможете довідатись з його сторінки в Facebook в пошуку Eugene Czolij та на сайті www.ukraine-2050.org

— Карина Нікітішина —

2 вересня 2021 року президент України знову перебував з робочим візитом в Сполучених Штатах Америки. Але вперше брав участь не тільки в низці політичних зустрічей у Вашингтоні, а й відвідав “IT-столицю” світу – Кремнієву долину.

У межах свого візиту Володимир Зеленський зустрівся з представниками венчурних фондів та інвесторами провідних IT-компаній США й закликав до співпраці та розширення діяльності в Україні. Серед них було керівництво Lyft – однієї з найбільших транспортних компаній США та Канади. Президент подякував засновникові Lyft Джону Зіммеру особисто, адже компанія обрала саме Україну з-поміж інших країн для відкриття свого R&D центру Lyft Engineering. Також були присутні представники компанії Stellar Development Foundation – неприбуткової організації, яка спеціалізується на розвитку відкритої мережі Stellar. Stellar є платформою для валютних операцій, де можна використовувати майже всі валюти, що робить можливим зібрання всіх фінансових систем світу для праці в одній мережі.

Глава держави наголосив, що за останні 2 роки цифрова сфера в Україні зробила технологічний прорив та має потенціал на створення власних продуктів. За його словами, створення “Дія City” – спеціального правового режиму для працівників IT-галузі – сприятиме збільшенню доходів з 6 млрд дол. до 16,5 млрд дол. на рік. Частка ж ВВП українського IT-сектору може зрости до 10 % протягом 5 років.

“Україна відкрита для інвестицій в IT-сектор у співпраці з американським бізнесом. Ми прагнемо, щоб ваш бізнес зацікавився не тільки можливостями щодо відкриття представництв в Україні, а й інвестуванням в українські інноваційні продукти”, – сказав Зеленський. Україна теж готова сприяти іноземним та українським інвесторам: до 2025 року кількість робочих місць в сфері IT буде збільшена до 450 тис. Правовий режим “Дія City” допоможе створювати українські компанії з капіталізацією понад 100 млн дол.

Міністр цифрової трансформації Михайло Федоров зауважив, що Український фонд стартапів працює вже більше року – за цей час держава встигла профінансувати понад 100 проєктів. У майбутньому буде створено Фонд фондів – процедуру спрямування коштів не тільки в стартапи, а й у приватні фонди.

Також Федоров зазначив, що наразі в Україні розвивається ринок віртуальних активів та створюються комфортні умови для криптокомпаній. Подібна модернізація платіжного ринку надасть змогу Національному банку випускати цифрову валюту. Президент додав: “Україна зараз є найкращим магнітом з блокчейн та криптофахівцями в Європі. А одним із векторів розвитку цифрової економіки України є запуск та розвиток легального інноваційного ринку віртуальних активів”.

Зранку президент вже встиг зустрітися з Тімом Куком, генеральним директором компанії Apple. На зустрічі обговорювали офіційне відкриття офісу Apple в Україні й подальші плани розширення діяльності компанії за допомогою модераторів Apple Music та AppStore; побудову дата-центру для сервісів iCloud та локалізацію продуктів Apple, зокрема персонального помічника Siri. Команда Зеленського презентувала Кукові програму “Дія City”, про яку ми вже писали вище. Після розмови Зеленський зробить допис в своєму Твіттер акаунті: “Радий зустрітися з Тімом Куком, який керує компанією, що надихає своїм прикладом усіх прихильників цифровізації у світі. Україна також уже є світовим IT-хабом. Ми зацікавлені у розширенні присутності Apple в Україні та реалізації нових амбітних спільних проектів”.

Цього ж дня в Кремнієвій долині Володимир Зеленський зустрівся з керівниками великих технологічних компаній та засновниками стартапів. Серед них були Юрій Лазебніков, керуючий партнер холдингу TECHIIA; Наталія Моденова, співзасновниця Fashion Tech Summit; Юрій Монастиршин, старший керівник технічного відділу Snap; Ганна Поліщук, співзасновниця компанії Allset та інші. Була й Дарина Шаповалова, креативна директорка міжнародного тижня моди Mercedes-Benz Kiev Fashion Days. Дарина нещодавно представила новий продукт – віртуальну примірювальну DRESSX. На Інстаграм сторінці moredaria можна побачити її та пана Зеленського під час перевірки функціоналу додатку – вони приміряють на себе віртуальну панаму.

Всі ці люди – українці, які змогли досягти успіху та працюють в США на рівні з провідними компаніями світу. Президент звернувся до них із проханням: “Бачу, що є інтерес. Зараз усі хочуть знати деталі. А нам потрібні такі люди, як ви. Я дуже радий, що ви маєте успіх у США. Хотілося б, щоб ви мали успіх і в Україні”. На зустрічі обговорювали перехід України в епоху диджитал, створення цифрової інфраструктури та переваги використання працівниками сфери IT правового режиму “Дія City”.

Проте найголовнішою подією є виступ Володимира Зеленського в Стенфордському університеті. Зустріли президента директор Центру демократії, розвитку та верховенства права Френсіс Фукуяма та Стівен Пайфер, позаштатний професор Стенфордського університету. Представив Зеленського перед студентами досвідчений політик і спеціальний помічник 44-го президента Бараки Обами, колишній посол США в Росії та директор Інституту міжнародних досліджень Фрімена-Сполі Стенфордського університету – Майкл Макфол.

Почав свою промову президент Зеленський тим, що для нього це честь бути в Стенфордському університеті, де до нього вже виступало багато визначних науковців та політиків, але не було ще жодного президента України. Зеленський розповів студентам про відсутність “української мрії” – натомість існує “українська мета”. Президент навів випадок зі свого життя: для подолання відстані від Києва до Кривого Рогу Зеленський витратив майже 10 годин на дорогу, щоб побачити свою новонароджену дитину. Після народження другої дитини знадобилося близько 20 годин на оформлення різних документів. Нині побудовані нові швидкісні потяги, а для оформлення документів українці користуються додатком “Дія” – єдиним порталом державних послуг онлайн. Пан Зеленський згадує у своїй промові засновника компанії Apple Стіва Джобса: “Зараз у мене в руках творіння Джобса і Apple – iPhone. Це його серце. Воно б’ється. Б’ється з кожним вібро під час дзвінка або SMS. А в ньому – наше українське творіння – держава в смартфоні”. Україна прийшла до своєї мети і стала першою державою у світі, яка має цифровий паспорт. Для відкриття бізнесу достатньо лише 15 хвилин, що набагато швидше ніж в більшості країн; через “Дію” кожен може легко сплатити податки. Зеленський зазначив, що мета України на майбутні роки – 100 % державних послуг онлайн. Можливо, навіть змога голосувати на виборах Президента в Інтернеті.

Після промови студенти та гості університету могли задати будь-яке питання главі держави. Головний виконавчий директор Svitla Systems та член редакції газети “Громада” Наталія Анон запитала в пана Зеленського: які саме 2 головні цілі він поставив собі досягнути поки перебуває в Кремнієвій долині, які знання він зможе привести на Батьківщину. Зеленський відповів, що однією з пріоритетних реформ в Україні є диджиталізація, яка просувається потужними темпами. Президент певен, що саме диджиталізація стане повною перемогою над малою та середньою корупцією в країні. В Україні вже діє paperless режим, завдяки якому можна підписувати та зберігати документи, акти та договори в електронній формі. Зеленський зазначає, що значну роль відіграє судова реформа, а диджиталізація допоможе зробити процес “очищення” влади прозорим. Paperless не єдина ініціатива в країні – в майбутньому планується запровадити cashless. Проєкт розробляється міністром цифрової трансформації Михайлом Федоровим та має на меті створити повністю безготівкове суспільство. Україна вже є лідером в Європі за кількістю проведених NFC-транзакцій, а близько половини українців вже готові відмовитись від монет та банкнот. Певні аспекти cashless вже запроваджені в частині громадського транспорту, а в громадян є можливість оплати проїзду в метрополітені не тільки банківською карткою, але й окремим додатком для смартфона. “В кожному міністерстві працюють професійні IT-спеціалісти, які допомагають нашій країні”, – наприкінці додав президент.

Наостанок професор Макфол провів екскурсію університетом президентському подружжю. Перша леді України Олена Зеленська в межах дипломатичного візиту до США теж відвідала певні зустрічі й заходи. Серед них була й зустріч з керівництвом Департаменту Стенфордського університету з питань різноманіття та рівних можливостей. Жінки поділились досвідом інклюзивних практик університетів у світі та ідеями щодо розвитку онлайн-освіти в Стенфордському університеті. Також обговорювалось питання створення програми полегшення умов забезпечення особливих потреб викладачів та студентів з обмеженими можливостями.

— Мирослав Грех —

Шлях з минулого в сьогодення і в майбутнє

Наша організація «Громада» в переддень свята 30-річчя Незалежності України провела круглий стіл у відео-форматі зі знаковими людьми, які поклали свою частку життя в боротьбі за незалежність України, і свою цеглину в будову української державності. Це ‒ Борис Гудзяк ‒ Владика Борис ‒ священнослужитель, митрополит, засновник і Президент УКУ-Українського Католицького Університету; Мирослав Маринович ‒ відомий дисидент і правозахисник, співзасновник Української Гельсінської Спілки, Олесь Доній-лідер студентського Майдану на Граніті, журналіст, політик і громадський діяч; Володимир Парасюк ‒ активний учасник Євромайдану, ветеран  АТО, який пережив полон у сепаратистів. Олесь і Володимир ‒ колишні депутати Верховної Ради України. Круглий стіл називався: «Ті, хто кував Незалежність України». Модератором і ведучою цього відео-спілкування була Наталія Аньон, співзасновниця «Громади» і благодійного фонду «Ангелик». Повний формат цього круглого столу ви можете побачити, набравши :


Я дивився це відео, дуже цікаве і повчальне, і 2 години перегляду промайнули як 2 хвилини. Рекомендую вам це зробити ‒ не пожалкуєте!

В сьогоднішній статті я не буду переповідати дослівно весь зміст цього форуму, та це і не потрібно, ви все самі побачите і почуєте при перегляді. Я постараюсь просто вичленити стержневі, суттєві думки, погляди, переконання наших героїв, їхні суб’єктивні судження, які часто тяжіють до пояснення об’єктивної реальності.

Характер круглого столу був у вигляді запитань, які підготувала Наталя Аньон і відповідей на них учасників відео-зустрічі.

І так, до суті справи:

Наталя: Що для вас особисто означає відновлення 30-річчя Незалежності України? В чому на вашу думку є унікальність українського народу і його тепер 30-літньої держави?

Вл. Борис: За 30 останніх років в світі відбулися колосальні зміни. Незалежність України була чинником до розвалу Радянського Союзу, що стало завершенням історії 20-го століття. Все що сталось в Україні за цей час є знаменним. Зараз стоїть завдання  усвідомити цю незалежність, отримання державності, і ставитись цього відповідально. Воля не означає вседозволеності, вона передбачає певну дисципліну і відповідальність. Українці радіють здобуткам, змінам в свідомості, але є болісні моменти, за останні 30 років ми зменшились на 15 мільйонів, українці виїжджають закордон в пошуках праці. В країні ще слабкі демократичні традиції і інституції. Очевидно, що цих 30 років ще недостатньо, щоб бути дійсно вільними з великою відповідальністю.

М. Маринович: Мої емоції можна описати словами з поезії Олександра Олеся: «з журбою радість обнялася». Радість, тому що незважаючи на всі наші втрати і недолі ми таки отримали незалежність. Цьому радіють всі наші святі і мої побратими, які дивляться на нас із небес. А журба- бо в душах багатьох, їх головах ще залишились рудименти колишнього рабства. Мені здавалось, що в часи світового прискорення ми пройдемо нашу «пустелю» не за біблійних 40 років, а скоріше, скажімо за 20, а пройшло вже 30 років і цього не сталося.

Наталя: Наведу цитату з книги Оксани Забужко про те, що коли народ після великих потрясінь і знущань, після таборів, вийшовши на волю, першим ділом береться за друкування книжок, то цей народ великої культури.

Дозвольте поставити запитання: Яку оцінку від 1 до 10 ви даєте українській державі за останні 30 років, і які на вашу думку 2 найвідчутніші досягнення і 2 найбільші поразки?

О. Доній: Я ще з дитинства визначився, що мета мого життя – боротися за незалежність України, тому мені, як кожному патріоту, приємна сама наявність Української держави. Ще в 9 класі я підготував мою матусю, що у нас будуть обшуки і мене можуть посадити до тюрми. Так і сталося. В 1988 році мене виганяли з університету за так званий «український буржуазний націоналізм», в1990 були обшуки, а в 1991 мене посадили в лук’янівську тюрму. Незалежність не впала нам з неба, вона була досягнута в результаті запеклої довготривалої боротьби. На історичній мапі Європи є народи, які мали свою ідентичність, свою культуру, але не зберегли своєї державності. Наприклад, бургунці або венеційці. Українці, навпаки, в несприятливих умовах зуміли вибороти незалежність, і це є наша унікальність. Що є негативним. Всі ми сподівалися на швидкий прогрес. Відставання України тоді від країн центрально Європи було десь 1 рік, а зараз цей розрив збільшився до десятків років. Тому що суспільство, а головне, еліти, і навіть опозиціонери не були готові до зміни системи. Була потрібна зміна комуністичної номенклатури на демократичну, і тоді може був би шанс. Але це технологічні речі, і їх недостатньо. Наприклад, заміни одних президентів або депутатів на інших. Проблема тут набагато глибша, світоглядна, вона, як і наші достоїнства, криється в нас самих, в нашій єдності. І тут потрібна світоглядна реформація, потрібен аналіз спонукань, настроїв, вчинків і дій. Прагнення українських патріотів зводились до однієї мети ‒ держава понад усе. Але держава не може бути самоціллю, вона є інструмент, засіб для розвою. для створення умов щастя кожного. Цього в національній ідеї прописано не було.

Наталя: Не з усім погоджуюсь. На мою думку, чим менше втручається уряд в індивідуальне життя людей, тим краще. Це показує приклад Америки. Держава повинна створити умови для щасливого життя, вона не може прописати кожному щастя. Такою умовою, на мою думку, є зміна еліт в Україні.

О. Доній: Хочу посперечатися. Так, держава не може прописати умови настання щастя, а мислителі можуть, повинні це робити. Я на основі аналізу виписав 25 сходинок суспільного щастя, і при нагоді, якщо був би час, міг би їх розкрити. Трудову еміграцію можна пояснити тим, що люди не відчувають себе комфортно в цій країні, не бачать перспектив. Аплодувати тому, що у нас змінюються президенти, а люди виїжджають за кордон я не можу. Колись, та і зараз також, люди йдуть у владу не для того, щоб провести якісь реформи, щось покращити, а для того, щоб збагатитися. Влада асоціюється з заможністю, багатством. Це стосується влади на дружив. Після вбивства Георгія Гонгадзе, який був нашим другом, ми, студенти, вийшли на акцію «Україна без Кучми», а колишні шестидесятники не вийшли. Тоді я написав таку їдку статтю в «Дзеркало тижня» яка називалась «Смерть шестидесятників». В цьому ж номері вийшла стаття Є. Сверстюка, де він мене розбивав, аргументував чому вони не вийшли. Після цього я йому подзвонив і ми подружилися. Він був грандіозна людина. В нас були абсолютно протилежні політичні позиції, але в нас не було жодних сумнівів в патріотизмі один одного, що ми бажаємо блага українській нації і працюємо на це благо, хоча в нас можуть бути різні позиції. Ви запросили на передачу людей до яких є довіра, щодо президентів, вибачте, в мене такої довіри нема. Тому я тут завершу відповідати на перше питання і підписуюсь під словами пана Мирослава про світоглядну реформацію. Я чекаю на неї, працюю в цій галузі. Кожен із нас людина слова, але і людина дії, і я недаремно повертаюсь до своєї концепції «25 сходинок суспільного щастя». Там фактично розписано все про що пан Мирослав сказав і багато іншого, тобто комплекс етичних норм, яких нам треба вчитися і втілювати в життя. І не просто для само покращення, а для спільного, національного. Не літаки, чи великі флагштоки, які нам звичайно приємні, але для мене важливо, щоб пенсіонерка не плакала, а студент мав можливість для само реалізації, щоб насолоджувались життям вчитель і санітарка,  кожен українець. Не важливо, які там великі компанії в Данії чи Норвегії, важливо, що за рейтингом щастя це найкращі країни. Я хочу, щоб Україна стала щасливою країною, місцем щастя для українців, і ми всі повинні над цим працювати.

В. Парасюк: Коли мене питають який президент найкращий чи найгірший (Януковича не берем до уваги, я вважаю, що він взагалі не президент) то я говорю так, людина яка дійсно захоче навести порядок в нашій державі і зробить це, то це і буде найкращий президент. І поставить всі крапки над «і» в справах, що не доведені до кінця. Всі знають виконавців і замовників вбивства Гонгадзе. Вони спокійно живуть, беруть участь у форумах проплачених олігархами. Кожен президент обіцяє з цим розібратись, але не доводить справу до кінця. Кожен президент, що приходить до влади обіцяє боротися з несправедливістю, бідністю, корупцією, олігархічною системою, а потім лягає під неї, тому напевне, що він ставить свої інтереси, інтереси його політичної сили над інтересами суспільства. Тому коли тут вмирають люди і за це не відповідають сповна, то це знеохочує що-небуть робити. Але я кожен раз вірю, що наступний президент буде кращий за попереднього і наведе порядок.

Наталя: Що ви очікуєте, І що ви хотіли б від української діаспори на наступні 20 років?

М. Маринович: Спочатку відповім на запитання щодо президентів, але не для того, щоб розставляти їм бали, я пробував це робити, але потім зрозумів, що в кожному з них є щось позитивне, щось негативне. Мені важливо навіть не те, що кожному я можу дорікнути щось, але я скажу, що я тішуся коли бачу на інавгурації нового президента попередніх президентів, які стоять десь в якомусь гурті. Це для мене засвічує якусь зрілість українського суспільства. Жоден президент не був досконалим, жоден президент ніколи не буде досконалим, і не показуймо пальцем на президентів, бо нагорі збирається той бруд, що є внизу. З кожним роком я переконуюся в тому, що відповідальність народу за свої еліти є великою. Тому розставляючи якісь оцінки президентам, я паралельно розставляв би оцінки народу, як вони зростають чи залишаються на попередньому рівні. Завершуючи цю тему я хочу сказати так, оцінюючи Януковича я хотів йому поставити 0. Але згадаймо історію ‒ саме він спричинив два українські Майдани, і коли я відчуваю якусь потребу духовного піднесення, духовного струсу то вже почав жартувати: може би Росія організувала створення незалежного уряду на Донеччині на чолі з Януковичем, з тим що би знов спричинити якийсь протест в Україні, і що б ми знову відчули якусь енергію творення.

Стосовно діаспори, то я маю таку думку, що українці проходять таку саму школу що і китайці. Українці в діаспорі проходять надзвичайно важливий вишкіл в різних сферах управлінських технологій, якихось професіональних ділянок. Вірю що колись настане той день, коли преображена Україна потребуватиме цих кадрів, і ці кадри захочуть повернутися і влитися в творення України. Час від часу попередні президенти робили такі заклики, але люди, що приїхали з часом зрозуміли, що Україна їх не потребує. Думаю, що колись це зміниться і я кажу ‒ так, має рацію владика Борис, коли говорить про еміграцію українців з сумом, але Бог уміє обертати зло на добро людям. Як казала моя бабця ‒ нема зла щоб на добре не вийшло.

Вл. Борис: Ще ніколи світ не був таким українським як зараз, ще ніколи УГКЦ ,до якої я входжу, не була такою глобальною. Сьогодні є більше єпархій поза Україною, ніж в Україні. Чи зуміємо ми використати цю глобальну мережу? Час показує, що ми можемо спілкуватися з різних куточків світу. Отже ми можемо бути разом, і ми знайомимося в новий спосіб. Я маю надію, що це буде використано позитивно. Можу засвідчити УКУ є плодом глобального українства. Це один з таких важливих проектів 30-тиліття Незалежності, який торкається церковного, духовного, суспільного, мистецького навіть і політичного життя. Університет процвітає саме і тому, що діаспора стоїть за ним. Діаспора стоїть за ним, тому що він не зловживав її довірою. Нам треба плекати ту довіру яка стає фундаментом для спілкування і взаємного жертвенного служіння. Тому такі форуми, які ви організовуєте є важливі.

Наталя: А зараз запитання від Роми Гайди.

Рома Гайда: Я також задоволена всіма досягненнями України за 30 років, але мне турбує постійне наполягання, що хтось нам має допомогти, щось для нас зробити. Наскільки населення України вимагатиме від уряду подолання інституційної корупції?

О. Доній: Населення не вимагатиме подолання корупції. Населення вимагатиме подолання корупції цим урядом, для того, щоб його змінити і поставити свій уряд, крихти від корупції якого перепадатимуть цьому населенню. Завдання регіонів, тих чи інших груп, політичних угрупувань ‒ поставити власну владу, яка буде допомагати їм в корупції. І це реальна катастрофа. У нас притаманний штамп, що влада антинародна, і завжди опозиція на кожного президента і уряд каже, що це антинародний режим, а я наважусь сказати, що в нас страшенна народна влада, плоть від плоті народу. Подивіться у нас навіть за походженням (крім Порошенка і Зеленського) всі президенти вихідці з народу, з сіл або маленьких містечок, зробили себе самі. Це люди абсолютно народного походження. Зараз поряд з ними в Верховній Раді появились «весільні генерали», ну повний зріз суспільства. У нас про корупцію говорять постійно про кожний уряд, але ж до влади ідуть з цією метою. В цьому залучені сотні тисяч українців. Це світоглядна катастрофа і може вирішуватися світоглядно. Я абсолютно певен, що нам необхідна світоглядна реформація. Спочатку мислителі, потім політичні сили, потім влада, яка буде показувати приклад. Без постановки питання, без осмислення ми цю нашу внутрішню хворобу не подолаємо.

Наталя: Ну тут я з Вами не погоджуюся. Народ України хоче подолати корупцію, і про це свідчать три українські Майдани. Але я не можу вступати в полеміку з Вами, тому що час круглого столу закінчується, і я надаю 2-3 хвилини кожному для заключного слова. Ваше побажання або звернення до українського народу. Будь ласка.

Вл. Борис: Я збираюся зараз відлетіти на святкування 30-ти річчя Незалежності України в Київ. Радію, що на ньому буде також Вселенський патріарх Варфоломій, і я хочу побажати всім в цей час трошки так призупинитися, Богу помолитися, подякувати за свободу, за різні благодаті, от таких 25 речей визначити в своєму досвіді за останні 30 років і сказати ‒ Дякую. Бажаю всім зустрітися з друзями, підняти келих, когось обійняти, когось поблагословити, можливо провідати когось, хто не може вийти з дому і сказати їм дякую, що вони є, що ми є, що ми вільні. Нехай всіх Господь благословить! Спасибі вам!

В. Парасюк: Всіх вітаю зі святом. З Днем Незалежності! Не один раз говорив, добре що він є в календарі. Бажаю всім поїхати туди, де ти вважаєш себе українцем, підняти синьо-жовтий стяг і тішитись, що ти живеш на такій прекрасній землі. А все решта ми, повірте, вирішимо, це тільки питання часу, який у нас є, і все в нас вдасться. Всім гарного святкування! Гордіться тим, що ви українці!

О. Доній: Всі ми один одного вітаємо з Незалежністю. Дякую за ефір, Приємно було бачити шановних колег. Але я переніс би це свято. Це інша філософія, я про це кажу роками, я відзначав би День Незалежності 1-го грудня. Як людина яка виходила 19, 20, 21 серпня 1991 року і бачив як мало нас було тоді, в перший день нас було кілька сотень, в другий день півтори тисячі. 24 серпня ‒ це вибір елітарний, переляканої еліти, бо більшість тоді в Верховній Раді були комуністи. Ми недооцінювали свого часу і ініціативу І. Р. Юхновського провести референдум про незалежність, Це колосальний внесок, це співучасть в незалежності понад 30 мільйонів. Роками будуть казати ‒ моя бабуся голосувала. Нагадаю тоді в Донецьку, Севастополі, Сімферополі понад 50% голосували за незалежність. Це інша філософія. Це філософія створення України. Не для еліти, а для народу. В нас влада зараз існує для еліти і олігархату, а я говорю про щастя для всіх українців. Я думаю, що ми колись прийдемо до того, і святкування перенесемо на 1-ше грудня, бо Україна повинна бути для кожного громадянина, а не для влади. Дякую! Слава Україні!

М. Маринович: Вітаючи всіх вас я хочу сказати дві речі: Перше ‒ Всі ми, весь наш народ маємо вгору піднести серця. Я дуже люблю ці слова з нашої Божественної літургії, бо коли людина підносить вгору серце, вона не може бути брудною. Вона коли не очиститься, то не піднесе серце вгору, мусить перед цим відчути чистоту, святість у душі, і тоді тільки вона спроможна підняти серце. І я бажаю, щоб ми підносячи серця, могли ставати сильніші духом, могли осягнути ті всі завдання про які ми сьогодні говорили. А друге, що я хотів сказати ‒ це звернутися до українців діаспори, завжди намагаюсь скористатись з такої нагоди коли я маю таку аудиторію, то хочу сказати, як важливо було відчувати підтримку діаспори тоді в дисидентський час, у час ув’язнення. Ця підтримка була безцінною. Я і сьогодні вдячний за підтримку УКУ, але ця свіжа вдячність не перекриває попередньої, яка залишиться зі мною назавжди. Дякую!

Наталя: Я дякую теж всім: нашим промовцям, нашим гостям, нашим активістам з «Громади» і «Світлої», які допомогли організувати цей круглий стіл. Всіх ще раз вітаю з Днем Незалежності України, який ми будемо святкувати через 2 дні. Слава Україні!

Відгук усіх: Героям слава!

— Карина Нікітішина —

Вже восьмий рік триває справжня війна України з Росією, яка кожного дня стає дедалі запеклішою. Агресор вигадує нові способи досягнення своїх цілей, що обурюють не тільки Україну, але й весь світ. Про поточну політичну ситуацію між Україною, Росією та НАТО, дружні відносини між США та Україною, та на яке майбутнє може очікувати Україна нам розповів Валерій Чалий – Надзвичайний і Повноважний Посол України в США з 2015 по 2019 рік і Голова правління Українського кризового медіа-центру, який створений, щоб захистити інформаційні кордони України від російського впливу.


Про ультиматум Путіна Сполученим Штатам і країнам НАТО

«Ті кроки й заяви, що останнім часом ми бачимо з боку Росії – в тому числі й ультимативні вимоги – свідчать про те, що Кремль і надалі хоче реалізувати свій підступний сценарій. Там прикривають свої злочини: не бачать міжнародного права, порушення кордонів суверенних країн, а це все переходить на російську дипломатію. Де-факто, російських дипломатів вихідців з КДБ перетворили на пропагандистів і безпосередніх учасників цієї нахабної спецоперації авторитарного режиму Путіна.

Публікація так званих проектів угод з НАТО й Сполученими Штатами Америки свідчать, з моєї точки зору, про провал російської дипломатії. Адже це значить, що в переговорному процесі з Президентом Сполучених Штатів Америки Джозефом Байденом, з лідерами країн НАТО, Європейського Союзу, Росія та її очільник ніяк не можуть отримати того, що бажають. Але намагання шантажувати країни Європи і навіть США та спроби представити позицію Білого дому як слабку, в порівнянні з рішучістю Кремля, будуть і надалі тривати.

Тут постає питання, чи має Росія взагалі право висловлювати якісь вимоги в той час, коли саме вона веде мілітаристську експансію на захід. Хочу нагадати, що російські війська присутні сьогодні на території Молдови, Грузії, Білорусі і з 2014 року – на сході України. В українському Криму, де були чітко визначені терміни перебування російської бази Чорноморського флоту, всі укладені договори були злочинно зруйновані й також відбулася спроба анексії та окупація цієї частини території України з триваючою мілітаризацією півострова. Продовжуються спроби взяти під повний російський контроль Азов та судноплавство в Чорному морі. Тобто експансію веде Росія, а не НАТО.

Зрозуміло, що такі вимоги щодо НАТО неприйнятні, бо це може зруйнувати цю організацію взагалі. Відверто нахабною стосовно США є й ультиматум щодо припинення військового співробітництва з Україною та іншими країнами регіону. Тому це все – і  шантаж, і ультиматуми – заради єдиної мети: максимально підняти ставки, щоби опоненти капітулювали, а Росію сприймали як глобального гравця, рівного Сполученим Штатам.

Україна офіційно відреагувала не тільки на неприйнятність цієї позиції, а й взагалі висловила реальні міжнародно-правові вимоги до Росії, насамперед, безумовно звільнити захоплену українську територію. Вважаю, що на цьому обговорення таких от проектів має бути завершено.

Але мета, яку переслідувала Росія, не досягнута, тому ми будемо бачити й надалі такі спроби використовувати всі механізми для шантажу світу: погроз ядерною зброєю, гіперзвуковими ракетами, військовою силою».

Про можливість наступу російських військ з території Білорусі

«До останнього часу ми сподівалися на контроль Мінськом своїх кордонів. Наразі самопроголошений білоруський президент вже, на жаль, здав усі позиції Кремлю. І тому тепер на території Білорусі розташовані так звані “навчально-бойові центри спільної підготовки”, а по суті – російські військові бази, які розташовані досить близько до України. При бажанні Кремля, ці бази можуть бути використані для атак на Україну через південний кордон Білорусі.

Війська Росії розташовані по всьому периметру українських кордонів окрім західного – з країнами Європейського Союзу та НАТО. Всі інші напрями є загрозливими для України: що південний, де в окупованому Криму озброюється і нарощується російський контингент; що східний фланг, де ведуться активні бойові дії проти України з окупацією частини територій Донбасу. Північний кордон України тепер також стає новим викликом. Сама присутність величезної кількості військ по периметру кордонів України і їх можливе використання вже відволікає величезні ресурси України. Стосовно того, які плани у Кремля, яким чином, з якого боку будуть атакувати – ніхто достеменно не знає, що зараз є предметом серйозної занепокоєності всього світу й, насамперед, України».

Чи є сенс у прямих переговорах між Зеленським та Путіним?

«Наміри Кремля залишаються тими самими – це повернення під контроль європейських держав, що межують з Росією, починаючи з  Білорусі, Молдови та України. Ну, і, звісно, апетити йдуть набагато далі: це й балтійські республіки, територіальні претензії до Польщі та інших країн Європейського Союзу. Чи можна вирішити це питання шляхом  переговорів віч-на-віч, чого зараз дуже бажає Президент України Володимир Зеленський? Я вважаю, що наміри за будь-яку ціну “заглянути в очі Путіна” є помилковим.

Для України спочатку має бути створена сильна переговорна позиція: це збільшення оборонних можливостей українських Збройних сил, армії, авіації та флоту, це підтримка союзників та їх присутність під час таких переговорів, щоб чітко були зафіксовані позиції, адже вірити Кремлю ми вже не можемо. Росія взагалі не є передбачуваним і прогнозованим міжнародним партнером. Тому потрібні свідки цих розмов, посередники. Я не виключаю в майбутньому українсько-російських переговорів з приводу, скажімо, відшкодування за окупацію Криму, компенсації Україні вивезеної української власності, наприклад, цілих заводів, які розібрали та вивезли з української території до Росії. Це можуть бути переговори про повернення українських полонених з Росії, обміну. Може бути питання розмінування територій, що зараз продовжують  мінувати – зокрема так звані “республіки” на сході України, які використовують російські дрони для цих цілей.

Тобто такі переговори можуть бути, але точно не на цьому етапі. І точно це не може бути тет-а-тет розмова з Путіним, як цього хоче Володимир Зеленський. Можу засвідчити зі свого досвіду, що російська сторона є сильним переговорником, уміє використовувати свої переваги. Сьогодні, коли вона атакує Україну величезною армією найманців під орудою російських військових на нашій території, і вже зібрано більше 100 тисяч з величезною концентрацією важкої військової техніки на кордонах України, про які переговори може йтися? Я категорично проти будь-яких закритих переговорів тет-а-тет між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним. Це не призведе ні до якого прийнятного для України результату.

Для вирішення питань гуманітарного характеру, зупинення вогню, обміну полоненими, відкриття перехідних пунктів для переміщення громадян – база вже є. Для цього власне й створювались Нормандський формат, Мінський процес. Україна готова до вирішення цих питань. Але Кремль не хоче йти ні на які кроки, крім тих, що ведуть до капітуляції України та її партнерів. Думати, що раптом очільник Росії змінить свій базовий підхід до України й визнає, що вона має право на самостійне суверенне існування та євроатлантичний шлях – я в це не вірю. Я брав участь в таких переговорах і вже багато разів чув обіцянки Росії – в тому числі закріплені міжнародно-правовими актами. Вони не варті нічого. Вірити агресору не можна.

Єдиний спосіб оборони на сьогодні – це підтримка союзників, підвищення мобілізації суспільства, збільшення спроможностей країни. І вже потім переговори можуть йти, як акт деокупації і компенсації Україні за те, що вона зараз отримала цю агресію від Росії».

Про відносини між США та Україною

«В сьогоднішніх умовах особливо цінною є підтримка Сполучених Штатів Америки як нашого ключового стратегічного партнера в сфері безпеки та оборони. Як посол України в США в 2015-2019 роках, я можу засвідчити, що підтримка США нарощувалася від року в рік.

Мобілізація нашого народу, збільшення витрат на оборону та розбудова Збройних сил України, формування міжнародної коаліції на чолі зі США для недопущення агресії Росії в Європі дали нам можливість вистояти. Але тиск агресора зростає. Тому я закликаю і Білий дім, і Конгрес, і Пентагон, і владу штатів США – збільшити цю підтримку саме зараз.

Для того, щоб не допустити катастрофи, наблизити мир і відстояти національні інтереси США та України, які наразі співпадають, нам, крім політичної підтримки та сприяння проведення внутрішніх реформ, потрібне негайне підсилення наших військових спроможностей. Україна не розраховує, що хтось, крім українських громадян, буде воювати проти Росії на нашій території. Але нам потрібна зброя, зброя новітня, яка може бути вже сьогодні представлена, як сигнал неможливості подальшої окупації країни, як сигнал, що ціна за подальшу російську агресію буде надвелика. Це і буде єдина гарантія миру.

Санкції, про які попереджають Путіна, мають вводитися вже сьогодні. “Північний потік-2” – енергетична зброя Кремля – має бути зупинена. Уряд Сполучених Штатів мав би переглянути свої домовленості з Німеччиною, адже там змінився уряд.

Хочу подякувати українцям та тим, хто є походженням з України, багатьом людям доброї волі у Сполучених Штатах, які багато років допомагають нашим пораненим, підтримують Україну, розуміють її роль в забезпеченні безпеки в Європі. Я вдячний владі штатів західного узбережжя, де особисто зустрічався з губернаторами, конгресменами, військовими. Наші  домовленості щодо реалізації взаємовигідних українсько-американських спільних проектів у сфері інформаційних, новітніх технологій, військово-технічної співпраці, в сфері космосу – це те, на що розраховуємо для зміцнення України.

Запевняю вас, що з широкою міжнародною підтримкою, насамперед США, Україна не тільки вистоїть у протистоянні агресору, але й надалі зробить величезний внесок, як майбутній член НАТО та Європейського Союзу. А Росія, попри сьогоднішні завищені амбіції, буде йти до свого занепаду. І цей занепад вже розпочався, саме з того моменту, коли в розпалених імперськими мареннями головах сьогоднішньої російської влади виникла помилкова ідея анексувати Крим та інші території України.  Але до цього нас ще чекають багато випробувань, які, сподіваюся, пройдемо разом, як надійні стратегічні партнери – і неодмінно переможемо». 

Марія Дорош

Рушії прогресу в Україні: огляд екологічних стартапів

Тема екології з кожним роком піднімається все гучніше. Сьогодні вже кожен на власні очі може бачити наслідки недбалого ставлення людства до природи, тому екологічні ініціативи, акції, винаходи є трендом у всьому цивілізованому світі.

Цього місяця розглянемо цікаві українські екологічні стартапи, які вже високо оцінені світовою спільнотою.

Увесь світ поступово відмовляється від поліетиленових пакетів, зокрема, і в Україні з 2022 року вони також будуть заборонені, тож вважаємо за необхідне розповісти про стартап FoodBIOPack. Проєкт був створений у травні 2018 року. Основна ідея стартапу ‒ створення біорозкладних їстівних пакетів.

Винахідник Дмитро Бідюк ‒ інженер-технолог та доцент кафедри технологій і харчування Сумського національного аграрного університету розповідає, що давно виношував думку щодо біорозкладних пакетів і коли в процесі експериментів знайшов унікальний за складом матеріал, приступив до роботи.

Під час роботи Дмитро ненароком вилив на стіл розчин білка та крохмалю, що утворило вологу плівку, яка висохла й чимось була схожа на поліетилен. Утім такий матеріал має свої особливості, якщо поліетиленові пакети розкладаються в ґрунті від 15 до 1,000 років, то біопакет FoodBIOPack зникне в проміжку від 10 до 30 днів.

Матеріал нетоксичний та міцний, уже зараз пакети Дмитра можуть витримати вагу до 10 кілограм, до того ж FoodBIOPack стійкі як до високих, так і до низьких температур. Їх можна тримати в холодильнику, використовувати для випікання або розігріву в мікрохвильовці. До того ж, вони можуть бути повторно перероблені, як в іншу тару, так і в органічне добриво чи корм для тварин.

За короткий проміжок часу стартап здобув перемогу в чималій кількості змагань: Всеукраїнський фестиваль інновацій, міжнародний конкурс University Startup World Cup в Копенгагені та Elephant Hackathon. Також стартап виграв грант компанії Carlsberg на суму 500 тис. гривень.

Стартап помітили й топові західні ЗМІ, такі як BBC та Deutsche Welle. BBC навіть провели експеримент, вони закопали під землею 2 пакети: звичайний поліетиленовий та FoodBIOPack. Через місяць їх викопали, і якщо з поліетиленовий зберігся в тому ж стані, що й місяць тому, то другий майже зник, за винятком невеликих шматочків.

Effa ‒ український стартап, компанія, яка планує випускати екологічні продукти повсякденного використання, перший із яких уже розроблений ‒ це одноразова зубна щітка, яка повністю розкладається.

Цей стартап піднімає тему консьюмиризму, а саме те, що звичайні речі повсякденного використання не зникають безслідно та шкодять природі, наприклад, звичайна зубна щітка розкладається майже 500 років. Дар’я Кичук, Ілля Кичук та Константин Щербина в межах стартапу Effa вдалися до вирішення цієї проблеми і вже розробили перший продукт ‒ зубну щітку, яка безслідно зникає у воді або землі через декілька місяців.

Зубна щітка від Effa дійсно екологічна та легко переробляється: ручка щітки виготовлена з паперу, який, зі свого боку, виготовлений зі швидко поновлюваного цукрового очерету, а сама щіточка з кукурудзяного крохмалю та нейлону. На відміну від звичайних щіток, у яких щетина впаюється в пластик, частини щітки Effa легко відокремлюються одна від одної, що дозволяє викидати їх у різні сміттєві контейнери для сортування.

Щітка Effa не тільки екологічна, а й економічно вигідна. На старті виробництва вона коштувала 30–40 центів, проте співзасновники стартапу прагнуть оптимізувати виробництво так, щоб знизити її вартість до декількох центів. З огляду на зручність, екологічність та низьку вартість такої щітки, команда стартапу вбачає своїми клієнтами мережі готелів, авіакомпанії, а можливо, навіть і ресторани.

Компанія стрімко розвивається, у 2018 році брала участь в акселераційній програмі Starta, у США, де і здобула стартовий капітал, а цього року українському стартапу вдалося залучити $500 тис. інвестицій бізнес-ангела на розвиток проєкту. Налагоджуючи виробництво команда говорить про те, що вже на сьогодні має підписані контракти на продаж продукту загальною вартістю ‒ $2 млн.

Один зі співзасновників ‒ Ілля Кичук, вважає, що причинами успіху їх стартапу є, по-перше, презентація продукту, його правильна подача і, по-друге, чіткість та простота ідеї.

SEMCS від Mosqitter ‒ унікальна екологічна система, яка дає змогу боротися з комарами ефективно та без шкоди для природи.

Шкода від комарів, як не дивно, не настільки популярна тема в екологічному дискурсі, як сортування та перероблення сміття, забруднення повітря тощо. Проте ці комахи є дійсно небезпечними, бо вони переносять інфекційні захворювання ‒ малярію, вірус Зіка, денге, східний енцефаломієліт, вірус Чикунгунья та інші хвороби. Зокрема, від малярії й досі щорічно страждає немала кількість людей: за даними ВООЗ лише у 2019 році зареєстровано 229 млн випадків захворювання, 409 тис. з яких призвели до смерті.

Система компанії Mosqitter приманює комарів за допомогою світла, запаху, вуглекислого газу та тепла, через що комаха ідентифікує пристрій, як живу істоту та підлітає до неї, аби поживитися. Водночас, на відміну від інших розповсюджених способів боротьби з комарами, ця система не використовує токсичних та шкідливих для екології речовин, і про це говорить її назва: SEMCS розшифровується як Smart Eco-friendly Mosquito Control System (розумна, доброзичлива до довкілля система контролю за комарами).

Пристрій розміщують на свіжому повітрі, де він створює «простір, вільний від комарів», приманюючи самок цих небезпечних комах всередину себе, де їх і знищує. Співзасновниця та СЕО SEMCS by Mosquito ‒ Анастасія Романов, стверджує, що ефективність пристрою ‒ 93 % і результат від нього відчувається майже відразу. Для того, щоб повністю позбутися комарів у певній місцевості (наприклад, у дворі приватного будинку або на літньому майданчику ресторану) прилад має пропрацювати орієнтовно протягом 3-х тижнів.

SEMCS не могла не оцінити спільнота інвесторів, й у 2020 році Mosqitter переміг в українському конкурсі стартапів Sikorsky Challenge 2020, а цього року ‒ в інвестиційному конкурсі SelectUSA Summit Industry в США, де отримав найвищі оцінки з-поміж 200 інших компаній-учасників. Здобувши цю перемогу Mosqitter планує розвиватися, підкорюючи нові ринки, переважно ті країни, що потерпають від розповсюдження комарами хвороб ‒ США, Ямайка, Італія, Пакистан, Індія, Сінгапур.