Вже восьмий рік триває справжня війна України з Росією, яка кожного дня стає дедалі запеклішою. Агресор вигадує нові способи досягнення своїх цілей, що обурюють не тільки Україну, але й весь світ. Про поточну політичну ситуацію між Україною, Росією та НАТО, дружні відносини між США та Україною, та на яке майбутнє може очікувати Україна нам розповів Валерій Чалий – Надзвичайний і Повноважний Посол України в США з 2015 по 2019 рік і Голова правління Українського кризового медіа-центру, який створений, щоб захистити інформаційні кордони України від російського впливу.

Про ультиматум Путіна Сполученим Штатам і країнам НАТО

«Ті кроки й заяви, що останнім часом ми бачимо з боку Росії – в тому числі й ультимативні вимоги – свідчать про те, що Кремль і надалі хоче реалізувати свій підступний сценарій. Там прикривають свої злочини: не бачать міжнародного права, порушення кордонів суверенних країн, а це все переходить на російську дипломатію. Де-факто, російських дипломатів вихідців з КДБ перетворили на пропагандистів і безпосередніх учасників цієї нахабної спецоперації авторитарного режиму Путіна.

Публікація так званих проектів угод з НАТО й Сполученими Штатами Америки свідчать, з моєї точки зору, про провал російської дипломатії. Адже це значить, що в переговорному процесі з Президентом Сполучених Штатів Америки Джозефом Байденом, з лідерами країн НАТО, Європейського Союзу, Росія та її очільник ніяк не можуть отримати того, що бажають. Але намагання шантажувати країни Європи і навіть США та спроби представити позицію Білого дому як слабку, в порівнянні з рішучістю Кремля, будуть і надалі тривати.

Тут постає питання, чи має Росія взагалі право висловлювати якісь вимоги в той час, коли саме вона веде мілітаристську експансію на захід. Хочу нагадати, що російські війська присутні сьогодні на території Молдови, Грузії, Білорусі і з 2014 року – на сході України. В українському Криму, де були чітко визначені терміни перебування російської бази Чорноморського флоту, всі укладені договори були злочинно зруйновані й також відбулася спроба анексії та окупація цієї частини території України з триваючою мілітаризацією півострова. Продовжуються спроби взяти під повний російський контроль Азов та судноплавство в Чорному морі. Тобто експансію веде Росія, а не НАТО.

Зрозуміло, що такі вимоги щодо НАТО неприйнятні, бо це може зруйнувати цю організацію взагалі. Відверто нахабною стосовно США є й ультиматум щодо припинення військового співробітництва з Україною та іншими країнами регіону. Тому це все – і  шантаж, і ультиматуми – заради єдиної мети: максимально підняти ставки, щоби опоненти капітулювали, а Росію сприймали як глобального гравця, рівного Сполученим Штатам.

Україна офіційно відреагувала не тільки на неприйнятність цієї позиції, а й взагалі висловила реальні міжнародно-правові вимоги до Росії, насамперед, безумовно звільнити захоплену українську територію. Вважаю, що на цьому обговорення таких от проектів має бути завершено.

Але мета, яку переслідувала Росія, не досягнута, тому ми будемо бачити й надалі такі спроби використовувати всі механізми для шантажу світу: погроз ядерною зброєю, гіперзвуковими ракетами, військовою силою».

Про можливість наступу російських військ з території Білорусі

«До останнього часу ми сподівалися на контроль Мінськом своїх кордонів. Наразі самопроголошений білоруський президент вже, на жаль, здав усі позиції Кремлю. І тому тепер на території Білорусі розташовані так звані “навчально-бойові центри спільної підготовки”, а по суті – російські військові бази, які розташовані досить близько до України. При бажанні Кремля, ці бази можуть бути використані для атак на Україну через південний кордон Білорусі.

Війська Росії розташовані по всьому периметру українських кордонів окрім західного – з країнами Європейського Союзу та НАТО. Всі інші напрями є загрозливими для України: що південний, де в окупованому Криму озброюється і нарощується російський контингент; що східний фланг, де ведуться активні бойові дії проти України з окупацією частини територій Донбасу. Північний кордон України тепер також стає новим викликом. Сама присутність величезної кількості військ по периметру кордонів України і їх можливе використання вже відволікає величезні ресурси України. Стосовно того, які плани у Кремля, яким чином, з якого боку будуть атакувати – ніхто достеменно не знає, що зараз є предметом серйозної занепокоєності всього світу й, насамперед, України».

Чи є сенс у прямих переговорах між Зеленським та Путіним?

«Наміри Кремля залишаються тими самими – це повернення під контроль європейських держав, що межують з Росією, починаючи з  Білорусі, Молдови та України. Ну, і, звісно, апетити йдуть набагато далі: це й балтійські республіки, територіальні претензії до Польщі та інших країн Європейського Союзу. Чи можна вирішити це питання шляхом  переговорів віч-на-віч, чого зараз дуже бажає Президент України Володимир Зеленський? Я вважаю, що наміри за будь-яку ціну “заглянути в очі Путіна” є помилковим.

Для України спочатку має бути створена сильна переговорна позиція: це збільшення оборонних можливостей українських Збройних сил, армії, авіації та флоту, це підтримка союзників та їх присутність під час таких переговорів, щоб чітко були зафіксовані позиції, адже вірити Кремлю ми вже не можемо. Росія взагалі не є передбачуваним і прогнозованим міжнародним партнером. Тому потрібні свідки цих розмов, посередники. Я не виключаю в майбутньому українсько-російських переговорів з приводу, скажімо, відшкодування за окупацію Криму, компенсації Україні вивезеної української власності, наприклад, цілих заводів, які розібрали та вивезли з української території до Росії. Це можуть бути переговори про повернення українських полонених з Росії, обміну. Може бути питання розмінування територій, що зараз продовжують  мінувати – зокрема так звані “республіки” на сході України, які використовують російські дрони для цих цілей.

Тобто такі переговори можуть бути, але точно не на цьому етапі. І точно це не може бути тет-а-тет розмова з Путіним, як цього хоче Володимир Зеленський. Можу засвідчити зі свого досвіду, що російська сторона є сильним переговорником, уміє використовувати свої переваги. Сьогодні, коли вона атакує Україну величезною армією найманців під орудою російських військових на нашій території, і вже зібрано більше 100 тисяч з величезною концентрацією важкої військової техніки на кордонах України, про які переговори може йтися? Я категорично проти будь-яких закритих переговорів тет-а-тет між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним. Це не призведе ні до якого прийнятного для України результату.

Для вирішення питань гуманітарного характеру, зупинення вогню, обміну полоненими, відкриття перехідних пунктів для переміщення громадян – база вже є. Для цього власне й створювались Нормандський формат, Мінський процес. Україна готова до вирішення цих питань. Але Кремль не хоче йти ні на які кроки, крім тих, що ведуть до капітуляції України та її партнерів. Думати, що раптом очільник Росії змінить свій базовий підхід до України й визнає, що вона має право на самостійне суверенне існування та євроатлантичний шлях – я в це не вірю. Я брав участь в таких переговорах і вже багато разів чув обіцянки Росії – в тому числі закріплені міжнародно-правовими актами. Вони не варті нічого. Вірити агресору не можна.

Єдиний спосіб оборони на сьогодні – це підтримка союзників, підвищення мобілізації суспільства, збільшення спроможностей країни. І вже потім переговори можуть йти, як акт деокупації і компенсації Україні за те, що вона зараз отримала цю агресію від Росії».

Про відносини між США та Україною

«В сьогоднішніх умовах особливо цінною є підтримка Сполучених Штатів Америки як нашого ключового стратегічного партнера в сфері безпеки та оборони. Як посол України в США в 2015-2019 роках, я можу засвідчити, що підтримка США нарощувалася від року в рік.

Мобілізація нашого народу, збільшення витрат на оборону та розбудова Збройних сил України, формування міжнародної коаліції на чолі зі США для недопущення агресії Росії в Європі дали нам можливість вистояти. Але тиск агресора зростає. Тому я закликаю і Білий дім, і Конгрес, і Пентагон, і владу штатів США – збільшити цю підтримку саме зараз.

Для того, щоб не допустити катастрофи, наблизити мир і відстояти національні інтереси США та України, які наразі співпадають, нам, крім політичної підтримки та сприяння проведення внутрішніх реформ, потрібне негайне підсилення наших військових спроможностей. Україна не розраховує, що хтось, крім українських громадян, буде воювати проти Росії на нашій території. Але нам потрібна зброя, зброя новітня, яка може бути вже сьогодні представлена, як сигнал неможливості подальшої окупації країни, як сигнал, що ціна за подальшу російську агресію буде надвелика. Це і буде єдина гарантія миру.

Санкції, про які попереджають Путіна, мають вводитися вже сьогодні. “Північний потік-2” – енергетична зброя Кремля – має бути зупинена. Уряд Сполучених Штатів мав би переглянути свої домовленості з Німеччиною, адже там змінився уряд.

Хочу подякувати українцям та тим, хто є походженням з України, багатьом людям доброї волі у Сполучених Штатах, які багато років допомагають нашим пораненим, підтримують Україну, розуміють її роль в забезпеченні безпеки в Європі. Я вдячний владі штатів західного узбережжя, де особисто зустрічався з губернаторами, конгресменами, військовими. Наші  домовленості щодо реалізації взаємовигідних українсько-американських спільних проектів у сфері інформаційних, новітніх технологій, військово-технічної співпраці, в сфері космосу – це те, на що розраховуємо для зміцнення України.

Запевняю вас, що з широкою міжнародною підтримкою, насамперед США, Україна не тільки вистоїть у протистоянні агресору, але й надалі зробить величезний внесок, як майбутній член НАТО та Європейського Союзу. А Росія, попри сьогоднішні завищені амбіції, буде йти до свого занепаду. І цей занепад вже розпочався, саме з того моменту, коли в розпалених імперськими мареннями головах сьогоднішньої російської влади виникла помилкова ідея анексувати Крим та інші території України.  Але до цього нас ще чекають багато випробувань, які, сподіваюся, пройдемо разом, як надійні стратегічні партнери – і неодмінно переможемо». 

(Карина Нікітішина)