«Смак дому на передовій»: як “Станіславський борщ” годує українських захисників
Коли почалося повномасштабне вторгнення, кожен українець шукав свій спосіб бути корисним. Хтось пішов воювати, хтось плете сітки, хтось збирає кошти. А Людмила Дорошенко з Івано-Франківщини разом із сусідами почала… сушити борщ.
Сьогодні проєкт «Станіславський борщ» — це понад 600 тисяч порцій гарячих страв, відправлених на фронт, десятки волонтерів і справжній смак дому, який військові отримують просто на позиціях.
Від домашньої сушарки — до волонтерської кухні
Ідея народилася навесні 2022 року. Друзі Людмили з Коломиї почали готувати сухі борщі для військових і запропонували їй долучитися.
«Спочатку мені здавалося, що це не дуже потрібно. Хотілося допомагати чимось “серйознішим” — бронежилетами чи спорядженням. Але в мене була сушарка для овочів. Я подумала: чому б не спробувати?» — згадує вона.
З однієї сушарки справа швидко виросла до десятків. Люди сушили овочі у себе вдома, носили мішки буряків, моркви й цибулі, діти допомагали різати й фасувати. Перші партії були далекими від ідеалу.
«Перший борщ був, чесно кажучи, не дуже смачний. Але ми експериментували, допрацьовували рецептуру — і врешті отримали той самий смак», — усміхається Людмила.
А щодо назви, то вона була обрана невипадково: Станіславів — стара назва Івано-Франківська.
Їжа, що важить 80 грамів, а рятує на позиції
Сьогодні «Станіславський борщ» — це вже не лише борщ. У меню: гороховий суп із сухариками, зелений борщ, харчо, грибні супи, різото з грибами, квасолеві страви, ліниві голубці, картопляне пюре, каші й навіть десерт — чіа-пудинг із сублімованими ягодами.
Усі страви — повністю натуральні, без консервантів і підсилювачів смаку. Одна порція в сухому вигляді важить 70–100 грамів. Для приготування достатньо їжу залити окропом — і за 15–20 хвилин виходить повноцінна гаряча страва.
«Хлопці на позиціях бувають по 30 днів. І коли вони пишуть: “Начебто вдома побував”, — це для нас найвища оцінка», — каже волонтерка.
70 інгредієнтів і сотні рук допомоги
Коли чуєш щось на кшталт «сухий борщ» — складається враження легкої справи, проте за кулісами — складна система. Потрібно постійно стежити, щоб у наявності було понад 70 різних компонентів для приготування.
Овочі колись чистили цілими школами. Щодня волонтери забирали мішки натертої моркви й буряків, розвозили тим, хто сушить, а наступного дня забирали вже готову продукцію.
Потім усю продукцію перевіряють, перемелюють, зважують на ювелірних вагах і фасують згідно з рецептурами. Пакети запаюють, ставлять дату й формують ящики для відправки.
Замовлення надходять через спеціальну форму — від військових, їхніх родин і волонтерів. Через нестачу коштів утворюється черга.
«Є донати — ми робимо більше. Нема донатів — працюємо повільніше. Але коли дзвонять і кажуть, що хлопці по кілька тижнів на позиції без нормальної їжі, ми намагаємося відправити поза чергою», — говорить вона.
Від Франківщини — до Антарктиди та Японії
Географія «Станіславського борщу» вражає. Одного разу дві порції страв продали на благодійному аукціоні в США. Покупець узяв їх із собою в туристичну подорож до Антарктиди.
«Наші супи опинилися за 15 тисяч кілометрів від дому. Це було неймовірно», — ділиться Людмила.
Про ініціативу знімали сюжети українські телеканали. Одного разу навіть завітали журналісти з Японії, аби зробити матеріал про український борщ, пояснюючи своїй аудиторії, що ця страва — не російська, а українська.
“Вас же ніхто не змушує”
За чотири роки виснаження накопичується. Донатів стає менше, роботи — не менше.
«Мені якось сказали: “Вас же ніхто не змушує це робити”. І я тоді подумала: справді, не змушує. Але коли ти бачиш цю чергу, коли постійно просять допомоги — просто скласти руки вже не можеш», — зізнається Людмила.
Її головна мотивація — відео й повідомлення від військових, які скуштували сухі страви та залишились ситими і задоволеними.
«Ситий воїн — добрий воїн», — каже вона.
Після війни — жити далі
Волонтери вже замислюються про майбутнє. Зареєстровано торгову марку, створено брендбук. До проєкту придивляються іноземні інвестори.
Але зараз головне — фронт.
«Їжа — це базова потреба. Кожна гривня — це додаткова порція борщу чи супу для захисників», — наголошує Людмила Дорошенко.
І поки на передовій чекають на гарячий обід, у звичайних подвір’ях Івано-Франківська та його області й далі гудуть сушарки різних сімей, — щоб разом із парою з термопакета до військових долітав і запах дому.
Підтримайте тих, хто тримає фронт
«Станіславський борщ» щодня готує тисячі порцій гарячих страв для українських військових на передовій. Це не просто їжа — це тепло, турбота й відчуття дому там, де навколо холод, втома і небезпека.
Кожна ваша гривня перетворюється на порцію борщу, супу чи каші для захисника, який зараз боронить Україну. Без донатів виробництво сповільнюється, а черга на відправки росте.
Підтримати проєкт можна тут, PayPal: vashpartner2010@gmail.com Doroshenko Liudmyla.
