Ті, хто захищають Україну

Михайло Ухман ‒ кінопродюсер, воєнний журналіст, письменник, знімає документальні і художні фільми про УПА та ЗСУ

Війна українського народу проти московських окупантів, триває вже більше десяти років. Тим не менше, багато українців усвідомили загрозу для себе, тільки після повномасштабного московитського вторгнення 2022 року.

Я хочу розказати про тих воїнів, які захищають нашу країну з 2014 року.

На першій світлині ‒ В’ячеслав Гілка на псевдо Уран.

Перед початком російсько-української війни у 2014 році, Славуня ‒ так його називають друзі, служив строкову службу, згодом працював на шахті. З початком бойових дій, він звільнився і пішов воювати проти московитів.

Спочатку воював в 56 бригаді Збройних сил України ‒ танкістом. Згодом воював у 57 бригаді. Кілька років захищав селище Піски, що неподалік Донецька. На сьогодні він є командиром роти у 59 бригаді Збройних сил України. Військовий шлях В’ячеслава, наповнений жорстокими боями, переможними виходами та втратами друзів.

Уран ‒ надзвичайно відчайдушний. Бувало таке, що він брав з собою автомат, кілька гранат, таємно проникав у ворожі окопи і знищував ворогів. Він не любив сидіти на одному місці, завжди казав: “Я прийшов знищувати за свою країну, щоб не вбивали нас”.

З початком повномасштабного російського вторгнення, Славуня бився в Луганській і Донецькій областях. Потрапив у оточення і з Божою допомогою вийшов з нього та вивів особовий склад. При тому, в боях з ворогом він знищив велику кількість окупантів.

На жаль, тільки у фільмах можна перемогти ворога без втрат. Під час одного бою, біля В’ячеслава розірвався танковий снаряд, який вирвав частину ноги в нашого воїна. Славуня не запанікував, він зумів накласти собі турнікет на ногу і зупинити кровотечу. Згодом, побратими вивезли хлопця із зони обстрілу.

Кілька місяців Уран лікувався. Поранення було важким, він міг сміливо піти з армії по стану здоров’я, але ж ви пам’ятаєте його девіз: Я прийшов знищувати, щоб не вбивали нас”. В’ячеслав Гілка повернувся на фронт із штучним суглобом на нозі. Спочатку він командував взводом, а згодом після навчання, став командиром роти…

Яким буде майбутнє Урана, знає тільки Бог. Проте, ми знаємо достеменно, що на таких, як В’ячеслав, тримається наша країна, наша армія і кується перемога.

Наш інший герой ‒ Андрій Сиволап на псевдо Сиваш.

З початком російсько-української війни у 2014 році, Андрій пішов захищати Україну. Він воював у складі Національної гвардії України, звільняв містечка і села в Донецькій області від московських окупантів і їх прибічників-сепаратистів, які зрадили свою країну і перейшли на бік московії.

В одному з боїв, поблизу Андрія розірвалася міна. Хлопець отримав важкі поранення, контузію. Здавалося, що на цьому не тільки війна, але й життя може завершитись, проте в Андрія був дуже сильний Ангел охоронець. Через деякий час, Сиваш оклигав і повернувся на фронт. Кілька років, Андрій воював проти московського агресора неподалік Донецького аеропорту в складі 57 бригади Збройних сил України. З початком повномасштабного російського вторгнення, Андрій почав воювати в складі 56 бригади ЗСУ.

Андрія дуже люблять друзі, побратими. Він високий на зріст і має дуже добре серце. Завжди підтримає, допоможе, навчить. Андрій легко стріляє з будь-якого кулемета та гранатомета. Він знає як розібрати і полагодити будь яку зброю. Він не боїться холоду і спеки і завжди готовий іти в перед.

Літом 2022 року, Андрій освоїв роботу з дронами. З допомогою цих “пташок”, він коригував нашу артилерію, закидав на голови окупантів різні сюрпризи та виконував інші завдання про які поки що не можна розповідати. Універсальний солдат, який не жаліє себе і горить жагою помсти московським нацистам.

Під час одного завдання, коли Андрій проводив розвідку, біля нього розірвалася ворожа міна. Андрій ‒ вижив, хоча навіть не здогадувався, що чекає на нього попереду. Лікарі хотіли відняти частину ноги, але хлопець не дозволив. Одна операція, друга, десята… Тільки недавно, після чергового хірургічного втручання, лікарі сказали Андрієві, що тепер все буде гаразд. Він буде ходити.

Хлопець постійно телефонує побратимам на фронт і дуже сумує, що не може воювати. Проте, Андрій і на лікарняному ліжку не втрачає часу. Він купив собі симулятор і вчиться літати на fpv-дронах, щоб після повернення на фронт продовжити нищити московитів.

Андрій міг звільнитися через поранення і бути поруч з коханою дружиною та дочками, які дуже люблять тата. Він міг виїхати з країни, але не зробив цього на відмінну від інших українців, які покинули свою Батьківщину в біді. Андрій ‒ козак, він гордість і слава нашої країни. Він ‒ незламність і майбутнє України.

Тільки завдяки таким героям як Славуня та Сиваш ми досі боремося за волю України .