Ось вже півтора місяці як Україною, а згодом і світом ширяться різноманітні чутки про майбутні «мирні переговори». Відомі «експерти», блогери і журналісти впевнено намагаються переконати власну аудиторію, що буцімто вони володіють якимось таємними знаннями, і на підставі цих знань абсолютно впевнені, що війна от-от закінчиться цієї осені, максимум-до кінця року.
Насправді ж, війна не закінчиться, на жаль, ані цієї осені, ані цього року. Давайте ж спробуємо розібратися, чому все-таки наростає шквал різноманітних «мирних ініціатив», переговорних вояжів, і чому насправді весь цей інформаційний шум відбувається за великим рахунком в інтересах Кремля.
Світ зіткнувся з новітньою російською спецоперацією, яка спрямована на кілька цілей: а) розхитати єдність Заходу, б) деморалізувати українське суспільство, в) вплинути на перебіг виборів у США. Це не означає, що всі хто взяли участь у дискусіях, та висловили якісь нові пропозиції з цього приводу, є агентами російського впливу, переважна більшість використана «в темну», росія лише зініціювала цей інформаційний шум, і надалі вдало ним маніпулює.
Отже, є об’єктивна реальність:
1) Офіційний план путіна щодо “миру”. Сатанинський, неприйнятний, але офіційний;
2) Раптова зміна риторики вищої влади в Україні щодо ймовірності переговорів з росією, за наявності “третейського судді” по типу “зернової угоди”;
3) “Витік інформації” про візити російських високопосадовців до США, і буцімто “витік інформації” з російськими пропозиціями “замирення”;
4) Хвиля “експертних думок”, які аналізують ці “витоки” і починають впливати на громадську думку щодо можливості ведення переговорів на якихось тимчасових проміжних засадах і “заморозки”;
5) Візит угорського прем’єра Орбана, (якого обґрунтовано підозрюють в проросійськості) у Київ, москву і Пекін;
6) Поява Китаю в якості «переговорника», включно з раптовим візитом міністра Кулеби до Китаю;
7) «Боротьба за Трампа» (статті Бориса Джонсона та Девіда Урбана і Майка Помпео).
Хронологічно виглядає, що саме путін задав старт цій інформаційній кампанії своїм виступом від 14 липня. На зустрічі з представниками Міністерства закордонних срав росії він оголосив, що, буцімто, росія готова до припинення вогню і «мирних переговорів», окресливши додаткові умови фактичної капітуляції України: відмова України від 4 областей (Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської), відмова від вступу в НАТО, відмова від повноцінної армії («демілітаризація») і як завжди ще-міфічна «денацифікація», що в реальності концепції «руского міра» насправді означає відмову від української мови, культури та історії.
Західні експерти і політики чітко зазначали, що такі заяви за день до міжнародної конференції, зініційованої Україною в Швейцарії, були спрямовані на її нівеляцію. Віце-президентка США Камала Гарріс чітко заявила, що “мирна” пропозиція путіна від 14 червня була не закликом до переговорів, а закликом “до капітуляції України”. Тим не менше, саме після цієї заяви путіна і розпочалася масова інформаційна кампанія щодо, буцімто, ймовірності завершення або «замороження» війни.
Візит до Москви Орбана та його заяви по суті не стали несподіванкою для українців, адже позиція угорського прем’єра постійно дає обґрунтовані підстави підозрювати його в проросійськості.
А ось стаття Бориса Джонсона, екс-прем’єра Великої Британії, в Daily Mail стала певним ударом для частини української громадськості і викликала хвилю різкої критики. В Україні помітили лише кілька пасажів, які були зведені до, буцімто, спроб піти на важкий “компроміс” з росією, зокрема “рокірувати” вступ України до НАТО і ЄС в обмін на відмову від кордонів 1991р. Насправді стаття Джонсона написана з абсолютно проукраїнських позицій, екс-прем’єр розпочав «боротьбу за Трампа», і в достатньо лестивій манері пропонує перспективному кандидату в Президенти США від республіканської партії підтримати Україну, зокрема і збройно. В той же час, і справді, від екс-чиновника такого ранга почути, що розглядаються варіанти не лише повернення до кордонів 1991 року, а, наприклад, лінія розмежування до повномасштабного вторгнення, було сприйняте з прикрістю.
Обурення українців зрозуміле, бо Борис Джонсон асоціювався з крилом “яструбів” в західній політиці, тих, хто готовий адвокувати всі бажання і потреби України. Тому і кореляція позиції сприймається так болісно.
Частина українського суспільства з полегшенням сприйняла інформацію про можливість заморозки війни по наявній лінії. Бо є великі втрати, велика втома, відсутні якісь реалістичні позитивні перспективи. Водночас здаватися не хочеться, тому ця частина суспільства підсвідомо мріє про “нав’язаний мир”. Ці підсвідомі бажання звучать приблизно так: “ми героїчно боремося, але західні союзники нам зменшують постачання зброї, виламують руки, щоб ми сіли за стіл переговорів. Якби ці союзники нам дали належну зброю, ми б вже вийшли на кордони 1991 року, і росія здалася, а так ми ось не хочемо, але лише під тиском Заходу підписуємо тимчасове “перемир’я” по лінії фронту. Ну і, звісно, для того, щоб накопичити сили і згодом перемогти”. Наважуються висловити таку думку не багато хто, а ось думають так в реальності чимало, принаймні нещодавно оприлюднена соціологія від авторитетного Київського Міжнародного Інституту Соціології (КМІС) засвідчила, що на травень 2024р вже 32% українців готові до того, що Україна відмовиться від деяких своїх територій для якнайшвидшого досягнення миру та збереження Незалежності, і динаміка йде в бік зростання.
Тож “витік інформації”, буцімто, про переговори впав в країні на частково придатний ґрунт.
Насправді путіну ніякий мир не потрібен, йому вигідна затяжна війна. Вона живить його, і як це не дивно росію, а от Україну, навпаки ‒ виснажує..
Для чого ж тоді весь цей шум?
Перше: розколоти західну коаліцію. Насправді в західній коаліції вже є пробоїни (Угорщина, Словаччина). Та в кремлі очевидно розуміють, що настільки відвертого підігрування як від Орбана годі чекати від більшості західних політиків. Тоді що можна зробити: внести роздрай, не давати можливості виробляти спільну узгоджену позицію. І якщо закинути з десяток «мирних ініціатив», які відрізнятимуться від української позиції, і лише змагатимуться між собою, на який же саме «компроміс» варто піти з росією, то кремль отримає проти себе не згуртований опір, а розділенее гроно.
Друге: дезорієнтувати українське суспільство. Частина українців мріє про мир навіть за умов територіальних втрат. Інформаційна кампанія щодо «замороження війни до кінця року» дає їм такі сподівання. Коли взимку виявиться, що всі ці надії були марними, а реальність повернеться у бік затяжної війни, то це може стати колосальним ударом для психологічного стану багатьох.
Третє: Вплив на американські вибори. Україна вже є у порядку денному на виборах у Сполучених Штатах Америки. Кандидат від республіканців Дональд Трамп оголосив, що він зможе завершити цю війну за день. Інформація, що «мирні переговори» можливі, справа лише в тому, щоб узгодити на які саме поступки повинна піти Україна, повинна за замислом організаторів кампанії дійти до американського виборця.
І в цій ситуації подається інформація, що виявляється мир в далекій для американців Східній Європі можна таки досягти. От лише Україна відмовиться від вступу до НАТО (де її і не дуже то чекають), і відмовиться від 4 областей, наприклад…
«Мирні переговори» не обов’язково є шляхом до миру. «Мирні переговори» можуть бути частиною гібридної війни. Навіть розмови про можливе замирення з путінською росією на тих чи інших умовах путіна є вже ударом по Україні. Україна та її союзники мають чітко стояти на власних умовах. Незважаючи на жодні інформаційні російські спецоперації.
