Головним ‒ і, можливо, дещо несподіваним підсумком переговорного процесу у Абу-Дабі й подальших зустрічей американських посередників із президентами Росії та України стало перенесення головного акценту перемовин зі самої теми завершення російсько-української війни на тему «глобальної архітектури безпеки» у Європі. Так, росіяни ще до початку перемовин погоджувалися обговорювати саме «глобальні питання», але коли російська делегація, яка прибула до Абу-Дабі, повідомила, що взагалі немає мандату говорити про війну, це виглядало вже відвертим знущанням.

І, звісно, причини такого знущання можна пояснити просто ‒ Путін тягне час щоб, з одного боку, не сваритися з американським колегою і не потрапляти під нові санкції, а з іншого ‒ мати можливість продовжувати війну. Проте перенесення акцентів саме на питання європейської безпеки може мати на меті і інші задачі.

У Кремлі могли розраховувати, що після перемоги Дональда Трампа на президентських виборах 2024 року та серйозного зменшення допомоги Україні Україна невдовзі капітулює або хоча б зʼявиться можливість окупації нових українських земель. Але цього не відбулося насамперед дякуючи збільшенню європейської фінансової і військової допомоги. 2026 рік став не роком капітуляції України, а роком, коли розпочалися інтенсивні удари по підприємствах нафтопереробного комплексу Російської Федерації. А це точно не те саме, на що розраховували у Москві.

І тому в Росії вирішили насамперед посилили тиск на Європу ‒ щоб примусити її відмовитися від допомоги Україні. Розмови про архітектуру європейської безпеки ‒ це швидше попередження про небезпеку: якщо ви не будете виконувати наших вимог, ми вас атакуємо. Тож вам варто замислитися не про Україну, а про ваші власні перспективи. Замислитися про те, як довго ви будете жити у мирі.

Для того, щоб залякати європейців, Кремль, за звичаєм, використовує найрізноманітніші інструменти. Вже сам факт перемовин із американцями про європейську безпеку без участі самих європейців і дорікання як з боку російських чиновників, так і з боку Джареда Кушнера, що Європа не може висунути свого власного представника на таких перемовинах (хоча росіяни рішуче відмовляють європейцям у місці за столом для перемовин) ‒ демонстрація слабкості європейців. Мовляв, про їхню долю Путін може домовитися із Трампом і без їхньої участі. «Сепаратні» пропозиції європейським країнам ‒ підписуйте з Росією угоди про ненапад ‒ ще один інструмент розколу і, до речі, залякування. Бо коли існує ідея угоди про ненапад, може зʼявитися і перспектива нападу.

І, звичайно ж, робота з правопопулістами і лівопопулістами на континенті. Згадаймо про цілу серію диверсій у східних землях Німеччини якраз напередодні виборів, на яких тріумфувала одіозна «Альтернатива для Німеччини». Росіяни немов би переконували виборця ‒ голосуйте за тих, хто прагне з нами домовитися, бо ж бачите, як посилюється напруга. І можна уявити собі, з яким нетерпінням у Кремлі очікують на президентські вибори у Франції та можливу перемогу Марин Ле Пен ‒ бо можуть сподіватися, що досвідчена політикиня з ультраправого табору у стосунках з Росією зіграє роль «французького Трампа».

Так що це тільки на перший погляд у самому підході до обговорення питань безпекового характеру ще до того, як зʼявляється перспектива завершення російсько-української війни немає логіки. Логіка виникає саме тоді, коли ми усвідомлюємо, що у Кремлі не зацікавлені ані в мирі, ані у безпеці ‒ а зосереджені виключно на продовженні війни.