Сьогодні я хочу розповісти про подію, яка відбулася декілька днів тому. Хочу розповісти про приїзд до Америки тих, хто сьогодні творить історію, хто одночасно є нашим теперішнім і нашим майбутнім. 

У нас гостювали діти Українських Героїв

Чикаго приймало особливих гостей. Це були діти наших Українських Героїв. Діти тих, хто віддав своє життя за волю і долю України. Діти тих, чиї батьки були в полоні. Діти, чиї батьки сьогодні боронять Україну. Діти героїв Першого корпусу «Азов». Восьмеро дівчат і хлопців з різних областей України приїхали до Америки у супроводі Наталії Бешти та чинного військовослужбовця Павла Кіндія.

Народилася ідея такої поїздки на одній із зустрічей в нашій українській громаді, коли ми спілкувалися з Генеральним консулом України в Чикаго Костянтином Вороною. Серед широкого кола питань про життя українського ком’юніті Генконсул, пригадую, почав говорити про дітей наших героїв, наших захисників, а потім запитав, чи були вже проєкти з організації для таких дітей відпочинково-пізнавальних поїздок до Америки. І висловив пропозицію: якщо не були, то можемо спробувати щось подібне.

Мені пригадалося, що у 2019-му році вже був такий проєкт для групи дітей загиблих кіборгів, яким я займалася з ініціативи фонду Revived Soldiers Ukraine. І був він надзвичайно цікавим. Тому я відразу підтримала ініціативу пана Ворони і після зустрічі у Zoom, на якій обговорювалися окремі деталі, після певних узгоджень ми взялися за справу.

Кажу «ми», тому що в реалізації проєкту брали участь МЗС України, Український конгресовий комітет Америки (відділ Іллінойс), Українське консульство в місті Чикаго, представники благодійних фондів Protez Foundation та Revived Soldiers Ukraine.

У нас гостювали діти Українських Героїв

Разом із Генеральним консулом та небайдужими людьми української громади ми зустріли наших бажаних гостей в аеропорту O’Hare, поселили у спеціально орендованому будинку, щоб вони проживали усі разом з керівниками групи. А ще перед приїздом дітей зосередилися на програмі їхнього перебування в Америці, щоб за нетривалий час — 10 днів — вони мали можливість і відпочити, і побачити цікаві місця.

Звісно ж, у Чикаго ми були на оглядовому майданчику однієї із висоток — раніше відомої як John Hancock building, з якої на 360 градусів відкривається панорама нашого чудового міста. Була у нас прогулянка на кораблику, відвідування музею Гаррі Поттера та музею індустрії.

 На Золотій милі — Michigan Avenue — ми завітали до легендарного Starbucks, найбільшого у світі закладу цієї мережі. Звичайно, діти висловили бажання побачити знаменитий будинок із фільму «Сам удома». Неабияке враження на них справила прогулянка вечірнім Чикаго, коли все навколо залите золотом вогнів, а емоції на американських гірках у парку Six Flags аж зашкалювали.

Надзвичайно змістовною і сердечною була наша зустріч у парафії церкви Святого Йосифа Обручника, яка дуже потужно підтримала цей проєкт. Спілкування з парохом, отцем Миколою Бурядником, і парафіянами — повірте, було дуже приємно бачити, як наші люди гостинно й радо приймали дітей.

Не менш змістовною і відвертою була розмова з Генеральним консулом Костянтином Вороною у приміщенні консульства. Високопосадовець радо вітав юних друзів і приділив спілкуванню з ними максимум уваги, адже у кожного з цих дітей — своя історія, пов’язана з війною, з бідою, з болем. Була у нас надзвичайно цікава зустріч і в кредитівці «Самопоміч», яка радо  погодилася стати одним із спонсорів  проєкту.

У нас гостювали діти Українських Героїв

Я щиро вдячна кожному, хто підтримав проєкт і весь час був поряд, забезпечуючи дітям цікаве перебування на американській землі. Це організації та люди доброї волі, яких хочу назвати: Юрій та Дарія Глови, Марія Щерб’юк, Ольга та Володимир Кудіми, Наталія Миндюк, Зоряна Яворська, Otaman Trans Group, The Acavedo Team, Фундація «Спадщина», Global Freight Logistics, Nakone Law, Український конгресовий комітет Америки (відділ Іллінойс), Star Windows Construction, Сестринство Пресвятої Богородиці, Братство бл. Миколая Чарнецького та Кирило-Мефодіївська спільнота при церкві Йосифа Обручника, першопричасники 2026 року з церкви Йосифа Обручника, Ukrainian Daughters Foundation, власники бізнесів S&O Brother та Luxar.

Безмежно дякую закладам, які запропонували нашим дітям смачне частування, —ресторанам «Живаго», «Чарівний глечик», «Red Bottle», «Арагві».

На цьому я свою розповідь не завершую, адже із Чикаго ми з дітьми полетіли до Вашингтона. Там програма була не менш насиченою. Ми мали дуже важливі зустрічі з тимчасовим повіреним України в США Денисом Сєніковим та з колишнім послом України у Сполучених Штатах Америки пані Оксаною Маркаровою. Діти побували у кількох музеях, відвідали Маунт-Вернон — резиденцію Джорджа Вашингтона. Для нас провели екскурсію в Капітолії — головному будинку Конгресу США.

Але найважливішим моментом перебування у Вашингтоні я б назвала той, що наші діти отримали можливість бути 1 листопада в Національному соборі і разом зі священиками та всіма вірянами взяти участь у спільній молитві. Ця хвилююча подія називалася «Молитва дітей за дітей». В соборі було багато людей, були представники різних організацій, були гості. І разом з ними наші діти дякували Богу за те, що вони мали можливість здійснити цю поїздку, зустрітися з чудовими людьми, надихнутися безмежними враженнями. А ще вони молилися за дітей, які загинули на війні в Україні. Повірте, не обійшлося без сліз.

Надзвичайно вразило мене і те, що кожного ранку, де б не перебували і чим би не займалися, вони вшановували хвилиною мовчання пам’ять про тих, хто віддав своє життя у двобої з ворогом. Я побачила це найпершого дня, як тільки ми зустрілися. Хоч здавалося, потрапивши до Америки, вони могли хоч на трохи забути про те, що залишили там, удома… Але ні: ранок, звук метронома на годиннику і вони стоять, натягнуті, мов струни. У мовчанні. У вимірі пам’яті. Бо вони знають і пережили значно більше від усіх нас, хто не бачив війни…

У нас гостювали діти Українських Героїв

Тому для мене це був не просто проєкт, який надав можливість кільком дітям приїхати до Америки. Це були дуже важливі дні, прожиті разом із тими, хто, насправді будучи ще дитиною, вимушений ставати дуже дорослим зовсім у юному віці. Я дуже хочу, вірю і молюся, як і всі ми, щоб закінчилася війна. І щоб у цих дітей, у всіх дітей доля склалася щасливо.

А щодо проєкту… Сподіваюся, що ми зможемо його повторити. Що сюди зможуть приїжджати інші українські діти — і більшими групами, — адже не таємниця, що багато хто хоче побачити, яка вона — Америка. Тож нам було дуже приємно почути, як хтось із наших нинішніх гостей сказав: «Дякую, Боже, за те, що я тут. Моя мрія здійснилася». А наступного дня вони полетіли до України…

Ще раз дякую кожному за подаровані цим дітям щасливі дні. Бо чужих дітей і справді не буває!