Одразу після «мирного» захоплення Криму РФ розгортає «гібридну війну» на сході України, насамперед на Донбасі. Там почалися бойові дії.

 У березні 2014 року, паралельно з подіями в Криму, проросійські сили дестабілізували ситуацію в Донецьку й Луганську та намагалися збурити Харків і Одесу. 

Події докладно описані у статті в українському сегменті «Вікіпедії» — стаття «Війна на сході України».

Отже, посилатимусь на цю статтю і наведу короткий огляд подій від квітня 2014-го до вступу Володимира Зеленського на посаду  президента України у травні 2019-го. Більша частина цього періоду припадає на діяльність п’ятого президента України — Петра Порошенка. 

«ДНР», «ЛНР» та інші «народні республіки»

Події у Донецьку та інших містах розвивалися за кримським сценарієм. У березні 2014 у багатьох містах на сході та півдні України відбулися мітинги як проросійських, так і проукраїнських цивільних. Проросійські виступали під гаслом «Русская весна». 

 З метою вгамування пристрастей «18 березня прем'єр-міністр Арсеній Яценюк оприлюднив звернення до мешканців південних і східних регіонів України, в якому запевнив про незмінність статусу російської мови як регіональної, а також повідомив про намір суттєво децентралізувати владу, передавши на обласний і районний рівень широкі фінансові повноваження, а також право вирішувати питання освіти, культури, історії та героїв. Щодо зовнішньої політики, повідомив про намір відновити добрі стосунки з РФ, підкреслив односторонній характер економічних преференцій зі сторони ЄС у рамках угоди, а також про відсутність намірів вступу України до НАТО», - зазначається у «Вікіпедії». 

Проте навіть така акція українського уряду не вгамувала проросійські сили, розбурхані «невідомими активістами» з сусідньої держави.

 Шостого квітня було захоплено будівлю СБУ в Луганську. Наступного дня, 7 квітня, «відбулося проголошення державного суверенітету» ДНР у Донецьку і ХНР — у Харкові». Учасники самозваних зборів зачитали тексти «декларації про суверенітет»,  «акт про державну самостійність», після чого звернулися до Путіна із закликом: «Ввести миротворчі війська, і  призначили на 11 травня референдум з приводу входження до складу РФ», – зазначає «Вікіпедія». 

27 квітня аналогічним чином було проголошено «Луганську народну республіку».  

8 квітня захоплений будинок ОДА у Харкові було звільнено силами МВС.  Проросійські акції не поновлювалися у Запоріжжі після «яєчної неділі» 13 квітня, коли учасників проросійського мітингу закидали яйцями місцеві активісти», - пише «Вікіпедія». Зазнала поразки «російська весна» також в інших містах. 

В Одесі протистояння проросійських і проукраїнських мітингів і спроба влаштувати там «російську весну» закінчилися трагедією, 2 травня внаслідок сутичок там загинули з обох боків 49 людей. Протистояння завершилося пожежею у Будинку профспілок, під час якої загинула більша частина проросійськи налаштованих. 

Антитерористична операція — початок бойових дій на сході

Хоч як була спустошена казна, а Збройні Сили — дезорганізовані. Проте мирний розвиток подій, подібний до кримського сценарію вже був неможливий. Стало очевидно: російська агресії може поширитися далі якщо не дати їй відсіч.    Генпрокуратура України кваліфікувала бойовиків, які захоплювали адмінбудівлі та чинили насильство, як терористичні. 

 13 квітня виконувач обовʼязків президента України — Олександр Турчинов оголосив про початок антитерористичної операції (АТО) . Він заявив, що Україна намагалася уникнути людських жертв, але готова протидіяти вторгненню, дестабілізації та терористичним діям зі зброєю. 

 РНБО ухвалила рішення розпочати широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України, «Ми не дамо Росії повторити кримський сценарій у східному регіоні України», – цитує «Вікіпедія» промову Турчинова.

Перші бойові зіткнення відбувалися з перемінним успіхом. Українські сили АТО вели тяжкі бої. Проте, «референдум» про відокремлення «ДНР» та «ЛНР» від України відбувся, як і було призначено, 11 травня. Протягом травня значна частина Донецької та Луганської областей, включно з Слов’янськом, була захоплена.

7 червня Україна обрала президента — ним став Петро Порошенко. Досвідчений бізнесмен, політик та державний діяч, який раніше обіймав посади міністра закордонних справ, міністра економіки, Порошенко розпочав президентство зі спроби врегулювати ситуацію на Донбасі дипломатичним шляхом. Була організована тристороння контактна група з врегулювання: представники України, Росії та ОБСЄ.  

«20 червня 2014 року Петро Порошенко віддав наказ силам АТО з 22:00 п'ятниці 20 червня  по 10:00 четверга 27 червня 2014 року в односторонньому порядку припинити бойові дії на окупованих терористами територіях України та закликав бойовиків до участі в переговорах з метою мирного врегулювання інциденту на Донбасі […] Одночасно з припиненням вогню відбувались переговори на рівні Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України», – пише «Вікіпедія».

Бойовики лише посилили терористичні та бойові дії. 

«24 червня російськими бойовиками поблизу Карачун-гори вчинено авіатеракт.

В ніч з 26 червня на 27 червня поблизу Слов'янська в районі селища Мирне проросійськими бойовиками із застосуванням мінометів і 8 танків здійснений штурм блок-посту Збройних сил України. Один танк та один міномет українськими військовими були знищені, ще один ворожий танк захоплений, 4 українські БТР зазнали ушкоджень. Внаслідок нападу загинули 5 десантників ВДВ ЗС України та 1 боєць Національної гвардії України, 5 осіб отримали поранення», зазначається у статті. 

 З 1 липня 2024 року, всі силові органи України та підрозділи ЗСУ розпочали широку антитерористичну операцію на всій лінії зіткнення. «Від початку АТО станом на 4 липня було звільнено 17 населених пунктів, а під контролем урядових сил знаходилось 23 з 36 районів Донецької (13 з 18) та Луганської (10 з 18) областей», зазначає «Вікіпедія». Було звільнено Слов’янськ та всю Краматорську агломерацію.  

Жахлива помилка чи теракт? 298 випадкових жертв війни 

17 липня у розпал боїв, сталася авіакатастрофа: впав і розбився літак Малайзійських авіаліній, Boeing 777, який виконував рейс МН-17 з Амстердама (Нідерланди) до Куала-Лумпура (Малайзія) і пролітав над Донбасом. На донецькій землі знайшли свою смерть 298 людей, цілком випадкових, жодним чином не причетних до російсько-української війни, - громадяни Нідерландів, Малайзії та ще 16 країн. 

Літак впав у зоні, підконтрольній проросійським терористам, поблизу міста Торез, між селищами Грабове та Розсипне Шахтарського району Донецької області. 

«За підсумками розслідувань, здійснених протягом липня-вересня 2014 року представниками Ради безпеки Нідерландів та ряду міжнародних організацій, було виявлено, що причиною падіння літака стало його ураження боєголовкою моделі 9Н314М ракети класу “земля-повітря” серії 9M38, якими оснащуються зенітно-ракетні комплекси “Бук”. Російські засоби масової інформації, всупереч результатам розслідувань, спробували перекласти провину за збиття літака на українських військових», – зазначає «Вікіпедія».

Російський слід у цій катастрофі був настільки наявним, що «теракт став безпосередньою причиною міжнародної економічної ізоляції Російської Федерації від цивілізованого світу, яку проголосили 41 країна та ряд міжнародних організацій, та спричинив третю хвилю санкцій проти окремих секторів економіки та посилив обмеження на співробітництво і технологічне забезпечення Російської Федерації», – зазначається у статті. 

Росія спробувала втопити правду про катастрофу вкиненням численних «версій», деякі відверто абсурдні, інші — напівправда. 

РФ також чинила спротив усім спробам міжнародного розслідування. Це все призвело лише до остаточної втрати довір’я до РФ і відмови їй у включенні до міжнародної комісії з розслідування. 

Всупереч усім відчайдушним спробам РФ запобігти міжнародному розслідуванню (зокрема, міжнароднний трибунал під егідою ООН так і не був створений), все ж була створена Спільна слідча група силами 5 країн: Нідерландів, Малайзії, України, Австралії та Бельгії. Розслідування було дуже ретельним і тривало від 2014 до 2020 року. 

«Вікіпедія» присвячує катастрофі МН-17 окрему статтю: «Збиття Boeing 777 біля Донецька», де зазначено:

«У 2017 році учасники Спільної слідчої групи домовилися, що кримінальне переслідування підозрюваних відбуватиметься у Нідерландах відповідно до нідерландського законодавства.

Судовий процес розпочався 9 березня 2020 року в Окружному суді Гааги. Обвинуваченими у справі стали четверо осіб: троє громадян Російської Федерації (Гіркін Ігор, Дубінський Сергій, Пулатов Олег) та один громадянин України (Харченко Леонід). Розгляд справи здійснювався колегією з трьох професійних суддів.

17 листопада 2022 року суд визнав трьох обвинувачених винними у збитті літака та вбивстві 298 осіб і засудив їх до довічного ув'язнення. Один із підсудних, Пулатов Олег, був виправданий через недостатність доказів щодо його прямої причетності.

У тексті вироку суд вказав, що зенітно-ракетний комплекс «Бук», з якого було збито літак, був доставлений з території Російської Федерації та належав 53-й зенітно-ракетній бригаді Збройних сил РФ. Також були наведені докази координації дій обвинувачених з представниками російських військових структур. Хоча суд не мав повноважень ухвалювати рішення щодо міжнародно-правової відповідальності Росії як держави, викладені факти стали підґрунтям для міждержавних позовів проти РФ у Європейському суді з прав людини та Міжнародному суді ООН».

Який сенс був у привезенні «Бука» донецьким терористичним угрупованням? Який сенс було їм збивати пасажирський літак?

У липні 2014 р. бойові дії у Донецькій області значно активізувалися з обох сторін. Українські сили наступали, звільняючи окуповані населені пункти, і вони застосовували військово-транспортну авіацію для постачання вантажів військам та в окуповані пункти; а РФ ескалувала постачання зброї бойовикам, включно з зенітно-ракетними комплексами. За три дні до цієї авіакатастрофи бойовики збили український транспортний літак АН-26. 

Найвірогідніше, що бойовики прийняли пасажирський літак за український військово-транспортний. Проте це не знімає провину з російської сторони, бо саме вона почала окупацію України і незаконно постачала бойовикам важке озброєння. 

«Радник Міністра внутрішніх справ України Антон Геращенко заявив у своєму Facebook, що літак збито із зенітно-ракетного комплексу «Бук». За його даними, літак летів на висоті 10 600 метрів. Недалеко від малайзійського лайнера пролітав український військово-транспортний Іл-76, який прямував для скидання вантажів блокованим українським військам. У який саме літак хотіли поцілити — невідомо»,  – зазначає «Вікіпедія» («Війна на сході України»).

Російські війська вступають у бій безпосередньо – трагедія під Іловайськом

Українські сили наприкінці липня та у серпні розвивали наступ і вже мало не наближалися до кордону з РФ. Але РФ направила значне підкріплення під Іловайськ. 

«Починаючи з середини серпня 2014 року, наступальні дії українських силовиків в районі Іловайська поступово припиняються у зв'язку з нестачею сил для остаточного взяття міста.

У ніч з 23 на 24 серпня з Росії на територію України в районі Амвросіївки зайшло 4 батальйонно-тактичних групи Збройних сил РФ[147], сформованих на основі підрозділів 6 ОТБр, 8 ОМСБр, 31 ОДШБр, 331 ПДП, які взяли в оточення угруповання українських сил в районі Іловайська.

24-28 серпня точилися запеклі бої, поки російські війська окопувалися на позиціях, укріплюючи кільце. За ці дні українські підрозділи змогли взяти у полон 13 військовослужбовців РФ, захопити новітній російський танк Т-72Б3 та розбити колону 8 ОМСБр.

27 серпня відбулася спроба розблокувати ззовні українські формування, оточені під Іловайськом, силами ротно-тактичної групи 92 ОМБр та роти 42 БТрО, але їх колони в ніч з 27 на 28 зазнали артилерійського обстрілу і втратили боєздатність.

Зранку 29 серпня почався вихід українських військ з-під Іловайська по попередньо обговореному з російською стороною маршруту зі спробою прориву. Російські війська відкрили шквальний вогонь по українських колонах. Близько опівдня, для забезпечення прориву українських військ, було задіяно дві пари штурмовиків Су-25. Один з літаків було збито під час повернення на аеродром базування по зворотному маршруту в районі Старобешеве. Українські війська встигли підбити щонайменше кілька танків 21 ОМСБр, а бійці батальйону «Донбас» змогли взяти в полон ще чотирьох військовослужбовців РФ і підбити кілька танків 6-ї танкової бригади РФ. Під час виходу загинуло понад 500 українських бійців, сотні були поранені та захоплені у полон»,  – зазначає «Вікіпедія». 

Перші та другі Мінські домовленості

На тлі Іловайської трагедії, з одного боку, та тяжких боїв зокрема, вдалося звільнити захоплений раніше Маріуполь —  5 вересня у Мінську під егідою ОБСЄ було ухвалено так званий «Мінський протокол», або «Мінську тристоронню угоду» за підписами: представника ОБСЄ посла Гайді Тальявіні, другого президента України Леоніда Кучми, посла РФ в Україні Михайла Зурабова та ватажків «ДНР» (Олександр Захарченко) і «ЛНР» (Сергій Плотницький). «Вікіпедія» присвячує Мінським угодам окрему статтю: «Мінський протокол».

«Підписи Захарченка та Плотницького під протоколом стоять як автографи приватних осіб. Текст угоди не передбачає будь-якого визнання Донецької і Луганської «народних республік», а лише закріплює за підконтрольними проросійським бойовикам територіями двох областей «особливий статус» у складі України», – зазначає стаття. Відтоді окуповані райони отримали офіційну назву: «Особливі райони Донецької та Луганської областей» (ОРДЛО). 

19 вересня було також підписано «Меморандум», яким возначено порядок виконання «Протоколу». 

Цими документами запроваджується припинення застосування зброї з 5 вересня, визначається «буферна зона», утворена внаслідок відведення тяжкого озброєння від лінії зіткнення з обох боків. Передбачено також широку автономію  — ухвалити Закон про особливий статус; призначено моніторингову групу для стеження за дотриманням режиму незастосування зброї, амністія всіх. 

 Проте, ці угоди не виконувалися з боку сепаратистів жодного дня; РФ не припиняла постачання їм зброї. 

З самого початку перемир'я українська сторона повідомляла про так звані «неконтрольовані терористичні угруповання», які продовжували війну, начебто не підпорядковуючись ні Росії, ні ЛНР, ні ДНР. На початку жовтня виявилося, що мало не вся територія ЛНР і ДНР перетворилася на суцільні «неконтрольовані терористичні угруповання», які нападали на українську армію і подекуди воювали між собою», – зазначається у статті «Вікіпедії». 

Станом на початок листопада 2014 року за офіційними даними МЗС України, загинуло більше 100 українських військовослужбовців, а ще близько 600 отримали поранення

2 листопада у «ДНР» та «ЛНР» відбулися вибори, хоча цього Мінські угоди не передбачали. Захарченко та Плотницький відтоді стали себе називати «головами держав». Проте ніхто цих «виборів» та «держав» не визнав, навіть РФ. 

Бойовики нападали також на цивільних.

 12 січня 2015 бойовики обстріляли блок-пост під Волновахою, влучивши у пасажирський автобус. Загинуло 12 цивільних, 3 вересня 2014 по 23 січня 2015 року, Збройні Сили України та добровольчі загони 242 дні героїчно тримали оборону Донецького аеропорту. 

20 січня 2015 року проросійські сили підірвали новий термінал, бетонні перекриття і стеля у багатьох секціях обвалилася, ховаючи під собою українських захисників. 22 січня 2015 року вцілілі захисники вийшли з термінала, проте багато поранених і контужених українських бійців потрапила до полону», - зазначає «Вікіпедія» в окремій статті «Бої за Донецький аеропорт».

«За час боїв українська армія вибудувала оборону, створивши лінію укріплень навколо злітної смуги по периметру навколишніх сіл — у Пісках, Водяному, Опитному, біля вентиляційного ствола шахти Бутівки.

Бої за Донецький аеропорт стали символом незламності та бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько — «Кіборги». 

Остаточний зрив Мінських угод стався на тлі широкомасштабного нападу бойовиків на Дебальцевський плацдарм. 

На тлі запеклих боїв за Дебальцеве, 12 – 13 лютого у Мінську відкрився саміт так званої «Нормандської четвірки» (Німеччина, Франція, Україна та РФ) – зазначено у Вікіпедії окрема стаття: «Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу».

 Проте підписи під «Мінськом-2» поставили ті ж особи, які підписалися у «Мінську-1». 

Цим документом, зокрема, передбачається проведення в ОРДЛО «місцевих виборів відповідно до українського законодавства і Закону України: «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО» і про режим цих районів. Не пізніше 30 днів з дати підписання документу, ухвалити постанову Верховної ради із зазначенням території, де поширюється особливий режим відповідно до Закону «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в ОРДЛО», на основі лінії, встановленої в Мінському меморандумі від 19.09.2014  – цитує цей документ зазначена стаття.  Від першого ж дня з боку бойовиків бойові дії не припинялися. 

За  першу добу «тиші» (15 лютого 2015 року) російські терористи завдали 112 ударів по позиціях українських військ, з них 88 разів били по Дебальцевому. За повідомленням пресцентру АТО, з початку режиму «тиші» противник 31 раз застосовував реактивні системи залпового вогню, 4 рази танки, 56 — артилерію та міномети. Найбільше від обстрілів постраждали: Дебальцеве, по якому злочинці 19 разів били з «Градів»; Чорнухине, яке тричі штурмували бандформування і 4 рази обстріляли з «Градів». Незаконні збройні формування також активно вели вогонь із «Градів» і артилерії по селищах Попасна, Санжарівка, Золоте, Кам'янка.

16 лютого 2015 р. російські терористи обстріляли міську лікарню в Щасті. Того ж дня терористи з танків двічі обстріляли позиції сил АТО в Широкиному під Маріуполем, внаслідок чого загинули 5 бійців полку «Азов». 

 Координатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук повідомив що російські терористи почали вести вогонь по Дебальцеве інтенсивніше, ніж до «перемир'я». Речник АТО Андрій Лисенко наголосив на брифінгу в Києві, що за оперативною інформацією, бандити отримали від своїх російських кураторів наказ за будь-яку ціну взяти Дебальцеве та спровокувати наших військових», – зазначається у статті. 

У  Дебальцевому російські терористи знищили будівлю міського відділу міліції й ведуть бої містом. Цю інформацію підтвердили в генштабі АТО. Один з ватажків так званої «ДНР» Денис Пушилін заявив що, незважаючи на мінські домовленості, російські бойовики не збираються зупиняти бої за Дебальцеве.

Того ж дня у Соледарі тривали переговори контактної групи з представниками бойовиків Денисом Пушиліним і Владиславом Дейнего, які стверджують, що не мають впливу на тих терористів, що штурмують Дебальцеве. Згодом речник АТО Андрій Лисенко повідомив, що через пункт пропуску Ізварине на українсько-російському кордоні в Україну зайшло 12 БМП та 54 вантажівки із боєприпасами. Пізніше у пресслужбі Міноборони України повідомили, що колона української техніки під час здійснення доставлення вантажів для військових, які ведуть бойові дії на Дебальцевському плацдармі, потрапила в засідку. Українські військові прийняли нерівний бій й по закінченні боєкомплекту та знищення їх бронетранспортера переважними силами противника була захоплена в полон. 

Близько сотні активістів й учасників антитерористичної операції перекрили Чернігівську трасу на виїзді з Києва,вимагаючи допомогти солдатам під Дебальцевим», – пише Вікіпедія. 

Мінські угоди від початку були складені так, щоб затягнути Україну у пастку: адже ватажки «ДНР» та «ЛНР» (або ОРДЛО) були кримінальними злочинцями, спеціально підібраними російськими спецслужбами. Якщо здійснити там вибори за законами України, тоді в тіло України встромляється «ракова пухлина» злочинності й проросійськості. В Україні цю пастку розпізнали і не квапилися виконувати ці домовленості, тим більше що ані бойовики, ані їх куратори не збиралися припиняти вогонь. 

Отже, Мінські угоди перетворилися на замкнене коло, з якого не було виходу.