Петриківський розпис у Чикаго: торкніться душею України
Напевно, навіть людям, не надто обізнаним у світі мистецтва, знайомий термін «петриківський розпис». Якщо ж показати їм хоч би одну роботу, виконану у цьому стилі, то неодмінно скажуть: знаємо, бачили, чули. Ще б пак! Адже цей унікальний вид українського декоративно-прикладного мистецтва уже давно став відомим далеко за межами України, а в 2013 році його було внесено до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Назву свою він отримав від місця зародження – селища Петриківка Дніпропетровської області.
Історичні джерела засвідчують, що поодинокі речі з візерунками петриківського розпису збереглися ще з ХVІІІ століття, однак у сучасному розумінні цей напрям утворився наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття. А почалося все з бажання людей вкривати стіни (і внутрішні, і зовнішні) своїх скромних осель яскравими візерунками, дивовижними сюжетами, які засвідчували єдність людини із природою. Звідти і бачимо чудернацькі рослини, оригінальні квіти, фантастичних птахів – аж до міфічної жар-птиці, які милують зір кольорами, вигинами ліній, неймовірної краси орнаментами. У швидкому часі зі стін вони «перебралися» на печі, на меблі, на скрині, на посуд та інші речі домашнього вжитку і просто на папір, перетворюючись на чудові картини. А використані основні кольори – червоний, жовтий, зелений та синій – засвідчували силу життя, красу життя, любов, життєдайну енергію сонця, радість від щедрого врожаю, спокій і красу, даровані людині природою.
Первісні сюжети так припали до душі майстрам петриківського розпису, що вони почали додавати до них зображення людей, демонструючи їхні почуття; героєм багатьох сюжетів став козак Мамай – герой українського фольклору, який був символом українського характеру, волелюбності та глибинної духовності народу; а згодом петриківку почали використовувати і в іконописі, і в розмальовуванні капличок та церковних споруд.
Отож, сьогодні багато де можна впізнати характерні для петриківського розпису елементи, якими є «зернятко», «гребінець», «горішок», «перехідний мазок». Для їх виконання використовують мегапрості, але справді унікальні інструменти: «кошачку» (пензлик із котячої шерсті, яку вистригають на грудях або під лапкою кота, від чого, до уваги зоозахисників, тваринки залишаються абсолютно здоровими і неушкодженими); «рогозинку» – тоненьку трубочку зі стебла рогозу; різноманітні підручні матеріали – листя, пагінці дерев, частинки овочів, і доволі часто навіть власні пальці, адже від дотику зафарбованої подушечки пальця до основи майбутньої картини ідеально виходять ягідки, грона калини чи пелюстки квітів.
Напевно, на цю тему можна говорити і можна захоплюватися нею безкінечно. Адже результат роботи майстрів петриківського розпису справді вражає: неймовірні картини, неймовірні сюжети, а за ними – неймовірна праця, витончена, філігранна, виконана не просто руками, а, без перебільшення, душею.
І як же приємно, що переконатися у цьому і почути про все це могли зацікавлені люди української громади Чикаго: тут відбулася дивовижна виставка дивовижних робіт української майстрині петриківського розпису Галини Назаренко.
Отож, далі про неї, про художницю, яка є однією з найбільш активних і найбільш знаних сучасних петриківських майстринь, яка популяризує українське мистецтво і в Україні, і далеко за її межами. Пані Галина народилася і проживає саме там, у Петриківці. Малювати хотіла змалку (вдячна мамі, яка підтримала її зацікавленість творчістю) і практично відразу відчула потяг до петриківки, яку бачила довкола, в яку закохалася, якою надихалася. Навчалася в дитячій художній школі, де її вчителем був відомий майстер Федір Панко, пізніше – у Миргородському керамічному технікумі. Працювала в Експериментальному цеху петриківського розпису, перейменованому з часом на Центр народного мистецтва «Петриківка». А згодом зважилась піти у, так би мовити, вільне творче «плавання» (тут уже вдячна за підтримку чоловікові і своїй сім’ї).
Більше трьох десятиліть творчої діяльності Галини Назаренко – це тисячі художніх робіт на папері і полотні, на дереві та кераміці, розписані церкви, каплички, великомасштабні декоративні та інтер’єрні мурали. Майстриня представляла свої роботи у понад 70 групових та 35 персональних виставках в Україні (найперша була у Софії Київській) і за кордоном. Вони експонувалися в США, Канаді, Китаї, Японії, Франції, Італії, Португалії, Іспанії, Німеччині, Нідерландах та інших країнах. Її твори зберігаються в музейних та приватних колекціях по всьому світу. Галина Назаренко є членом Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Асоціації художників Марселя (Франція) та Асоціації народних художників України.
Тепер у творчій долі Галини Назаренко є свої квіткові композиції, сцени українського сільського життя, розписані ікони, легендарна постать козака Мамая, весільні процесії та фантастичні й міфічні птахи. Дивишся і не перестаєш дивуватися: як може уява продукувати щось подібне, звідки беруться сюжети?
Саме з такими запитаннями, оглядаючи картини, і підходили до мисткині відвідувачі виставки «Петриківка – душа України», яка вперше відбулася у Чикаго. Зініціювала виставку відома в мистецьких колах художниця Олена Дяденко – разом із пані Галиною вони навчалися у Миргородському технікумі художньої кераміки. Організаційно до проведення виставки доклався 36-й відділ Союзу Українок. А розмістили експозицію – майже сотню робіт – у просторому залі Українського Національного музею.
Відкриття виставки (минулої п’ятниці, 9 жовтня) перетворилося на маленьке свято величної української культури. Виконавчий директор музею доктор Ірина Волошина провела короткий екскурс в історію виникнення петриківського розпису, творчі люди нашої громади – юна скрипалька Юлія Перехожук (акомпанемент – Оксана Підручна), вокалісти Христина Мусій та Віра Бойчук – доповнили зустріч чудовими творами українського змісту і звучання, а відвідувачі не приховували свого захоплення роботами Галини Назаренко, кожна з яких засвідчувала красу і душу України.
Барвисті, виконані яскравими фарбами, вони сьогодні можуть слугувати своєрідною арттерапією, коли в наших думках є так багато важких роздумів про долю рідної землі. А ці роботи засвідчують силу життя і перемогу життя. Як і сотні розписаних петриківкою ангеликів, які пані Галина передає через волонтерів хлопцям на передову. Щоб ставали для них молитвою. Щоб берегли. Щоб відвертали смерть. А її «Мамай у маках» опинився навіть біля Бахмута: після виставки у Франції, в місті Морестель, вона відправила цю картину їхньому другові блогеру Юрі Фоменку, який з 2014-го перебував у зоні бойових дій. Він писав Галині: доки Мамай був на стіні нашого блокпоста, ми не мали жодного загиблого побратима…
Вона й сама звідти (і туди цими днями повернеться), де навколо вирує війна. Де навіть малолітні онуки, прислухаючись до звуків, уже відрізняють, що летить. І тоді одне лиш на думці: Боже, збережи…
Каже: найважче буде, коли через небезпеку ворожих ударів доведеться покидати рідний дім. Там оселя, розписана і прикрашена петриківкою. Там більше трьох сотень кущів троянд. Там земля, яка надихає. І яка є найкращою у світі. Вона показує це світові своїми закордонними виставками, ставши таким чином послом мистецької дипломатії. Тому художниця завжди радіє, коли оглянути її роботи, поспілкуватися з нею приходять не тільки українці, але й представники інших націй і народностей. Як це, до речі, було і в Чикаго.
А ще Галина Назаренко уже провела тут два майстер-класи, де кожен бажаючий міг спробувати себе у петриківському розписі (до слова, третій майстер-клас відбудеться 25 жовтня з 4 до 7 години після полудня у ресторані «Чарівний глечик»; реєстрація за телефоном 773-719-7403). А ще серед відвідувачі виставки знайшлися охочі придбати для себе вподобану картину.
І ти, читачу, маєш шанс побачити унікальні роботи Галини Назаренко: виставка триває до 22 жовтня (Український Національний музей, 2249 W Superior St., Chicago). Моя тобі порада: прийди, торкнися душею України і, не сумніваюся, відчуєш її дотик у відповідь.
