Ще під час свого першого перебування у Овальному кабінеті Дональд Трамп критикував Європу за закупівлю російського газу і підкреслював, що це створить небезпечну залежність від Кремля. Є відомі кадри, які показують німецьких міністрів, що сміються над цими словами американського президента. Зараз цей сміх виглядає чудовим доказом недалекоглядності і відсутності стратегічного мислення. Адже Берлін попереджали, що завершення будівництва «Північних потоків» може призвести зовсім не до втягування Путіна у великий бізнес з Європою, а до великої війни у Європі.

Але той, хто наполягав на небезпечності енергетичної залежності зараз, за вже нових обставин домовляється із Путіним щодо постачання російського дизельного палива на світові ринки. Ба більше, в медіа стверджують, що відновлення постачання російського газу до Європи і використання української газотранспортної системи для такого постачання має стати важливою умовою завершення війни.
Таке враження, що ці рішення вже ухвалює інший Дональд Трамп — зовсім не та людина, яка розповідала європейцям про небезпеку залежати від Росії. Але чому у американського президента так змінився погляд на російські енергоносії? Може, тому що він побачив перспективу обʼєднання зусиль і американської присутності у російському бізнесі? Може, коли ти залежиш не тільки від російських енергоносіїв, але й від американських прибутків за їхній продаж, це не виглядає такою вже й залежністю?

Але якими б не були мотиви Дональда Трампа, вони навряд чи віддзеркаляться на завершенні війни і вплинуть на доходи Росії.

По-перше, тому що європейці, схоже, погодилися з думкою Трампа — того Трампа, який переконував їх відмовитися від енергетичної залежності, а не того Трампа, який може запропонувати її відновити. Відмова від російського газу — принаймні, трубопровідного — відбулася швидкими темпами, на які і самі європейці не розраховували. І навіть якщо уявити собі, що війна завершиться і санкції проти Росії будуть послаблені, хто сказав, що у Європі відмовляться від диверсифікації газових поставок? Адже Трамп мав рацію: всі це газопроводи виявилися справжньою пасткою, за допомогою якої Путін збирався — і, можливо, ще збирається диктувати свої умови Європі.

По-друге: у самої Росії все же вже було. Була монопольна позиція на європейському ринку, яка будувалася десятиріччями зусиль радянських і російських керівників і енергетиків. І була українська газотранспортна система, яка мала можливість перекачувати більший обсяг російського газу, що постачався до країн Європи.
Що зробив Путін, коли тільки прийшов до влади? Насамперед замінив керівництво «Газпрому» на чолі із впливовим засновником корпорації Ремом Вяхіревим. А потім наказав новому очільнику «Газпрому» Олексію Міллеру, який очолює корпорацію майже стільки років, скільки Путін керує Росією, щоб той розробив план побудови так званих обхідних газогонів — тобто підводної мережі, яка дозволить відмовитися від послуг української газотранспортної системи. І приблизно в цей самий час російська пропаганда починає створювати міфологічний образ українця, який краде російський газ і якого можна шантажувати перекриттям постачання. Так Путін і Міллер починають готуватися до відмови від українських послуг.

Тобто все те, що Трамп готовий запропонувати Путіну в обмін на завершення бойових дій в Україні і спільні енергетичні проєкти, у Путіна вже було. І всім цим він пожертвував заради контроля над Україною. Тому що політичні пріоритети Путіна значно відрізняються від політичних пріоритетів Трампа. Трамп продовжує вірити у силу прибутку. А Путін впевнений, що прибуток заробляється силою — все своє правління в Росії він саме це і доводить.
 Тому нічого не вийде з американських пропозицій росіянам, європейцям та українцям. Путіну потрібна Україна, і він упевнений, що таким чином отримає контроль над Європою навіть без допомоги «Газпрому» й Трампа — силою. А українці були готові забезпечувати роботу газотранспортної системи навіть під час війни, але це нас від війни не врятувало.

Європейці ж просто повірили в логіку Дональда Трампа, який майже десять років тому переконував їх відмовитися від енергетичної залежності від Росії. Логіка того «першого» Дональда Трампа подобалася всім нам більше.