Пісня, що єднає за океаном: Руслана Лоцман — українська душа в Каліфорнії
Заслужена артистка України виступила з благодійними концертами в Сан-Франциско та Сакраменто, зустрілася з українською громадою й розповіла, чому пісня, мова та культура допомагають берегти зв’язок із Батьківщиною.
На сцену Каліфорнії Руслана Лоцман мала вийти ще чотири роки тому: її запросили як володарку гран-прі фестивалю United by Song. Та повномасштабне вторгнення Росії в Україну змінило плани, і поїздку довелося відкласти. Цієї осені довгоочікувана зустріч нарешті відбулася: 2 жовтня артистка виступила в Сан-Франциско, а 3 жовтня — у Сакраменто. Обидва концерти були благодійними — на підтримку Збройних сил України.
У межах радіофестивалю «Співай рідною» артистка також завітала на радіоефіри в Сакраменто — столиці Каліфорнії. Ця подорож стала для неї не лише серією виступів, а й нагодою зустрітися з українцями, почути їхні історії та поговорити про те, як зберігати культуру далеко від дому.
Після концертів редакторка й авторка публікацій нашої газети — Іванна Андрейків поспілкувалася з Русланою Лоцман. У розмові йшлося про волонтерство, українську мову та пісню, досвід діаспори й відповідальність за збереження національної культури.
Пісня як допомога військовим
— Руслано, ви багато років їздили до наших воїнів і співали для них. Як сьогодні продовжується ваша волонтерська місія?
— Уже 12 років я працюю артволонтеркою. Я багато співала на фронті. Тепер, коли маю трьох дітей, уже не маю змоги їздити туди так, як раніше. Тож ми допомагаємо інакше: збираємо кошти й передаємо військовим те, про що вони просять.
Руслана розповідає, що її родина вже не раз долучалася до допомоги захисникам: купували тепловізори, дрони й автомобілі, передавали генератори та інші необхідні речі. Кошти, зібрані під час концертів у Каліфорнії, артистка також спрямує на потреби ЗСУ. Зокрема, планують придбати станції EcoFlow, яких просять військові. Мама Руслани особисто доправить їх на передову.
— Допомагати воїнам — наша давня родинна традиція, — каже артистка.
Для неї волонтерство — спільна справа родини, яка триває й тоді, коли змінюються обставини та можливості.
Українська громада далеко від дому
Кожна подорож, каже Руслана, відкриває для неї не лише нові місця, а й людей. Дорогою із Сан-Франциско до Сакраменто вона познайомилася з Андрієм Шегерою. Дві години вони говорили про шлях іммігранта до успіху й про відстань від рідного дому, біль від якої залишається в серці.
Андрій — мистецька людина, однак життя в еміграції змусило його зосередитися на заробітку й перекваліфікуватися. Він також розповів Руслані про спроби створити українську школу в Сан-Франциско. Ця історія порушила ширше питання: як українцям гуртуватися й підтримувати свою мову та культуру за кордоном?
Руслана хотіла б бачити в кожному американському місті з українською громадою українську школу, церкву та культурний центр. Такі осередки могли б стати місцем, де навчають дітей, моляться разом, проводять виставки й культурні події та об’єднуються задля допомоги Україні.
Водночас артистка зауважує, що українські концерти й культурні заходи могли б збирати більше людей. Причини можуть бути різними: зайнятість, недостатня реклама чи нестача інформації. Та Руслана переконана: велика українська громада Каліфорнії спроможна проводити масштабні фестивалі й заповнювати стадіони. На таких подіях має звучати живе мистецтво — зокрема пісня без фонограми, така, якою її співали в народі.
— Руслано, що для вас означає співати українську пісню для людей, які живуть далеко від України?
— Українська родина розкидана по всьому світу, тому ми маємо єднати її під стягом української пісні та культури, — відповідає Руслана.
Розмови з українцями в різних країнах дали артистці змогу побачити, як по-різному складаються долі емігрантів. Дехто виїжджав на рік чи два, щоб заробити й повернутися, але залишався за кордоном на десятиліття або й на все життя.
Вона згадує українську громаду в Канаді, де вже народжується четверте покоління людей, які ніколи не бачили України, але зберігають українську ідентичність і розмовляють рідною мовою вдома. Згадує й Бразилію: перші українці прибули туди близько 130 років тому, сіяли пшеницю, вирощували хліб, співали своїх пісень і говорили українською. Водночас збереження культури в діаспорі потребує постійних зусиль, адже асиміляція поступово змінює спільноти.
— Як ви вважаєте, що має бентежити українців у діаспорі?
— Коли ми чуємо російську мову в колі українців, це має нас бентежити, навіть якщо вони живуть за межами України, — наголошує артистка.
Для Руслани українська мова й пісня — не атрибути окремих свят, а частина щоденного культурного життя. Важливо не лише вшановувати історичні дати, а й знати свою історію, співати стрілецьких пісень, пам’ятати про героїв УПА та цінувати боротьбу за волю. Це спадщина, якої не потрібно соромитися, а пам’ять про ціну свободи.
Українське весілля в Каліфорнії
Ще однією особливою подією каліфорнійської подорожі стало запрошення від Амалії Білецької. Вона запросила Руслану розділити важливий день їхньої родини — весілля доньки Елвіни та Давида, українців, які виросли у Сполучених Штатах.
— У весільних піснях оспівана вся глибина благословення роду для молодої сім’ї, — розповідала Руслана.
Весілля відбувалося в американському форматі, але українські пісні додали йому особливого колориту. Руслана співала для молодих пісні-благословення та обрядові весільні пісні — ті, що зберігають пам’ять про традиції, проводи дівчини з дівування та побажання щасливої долі новій родині.
Серед гостей були люди різних національностей. Український спів справив на них сильне враження: дехто підходив до артистки й говорив про глибину та самобутність української душі.
Пісня і волонтерство
Волонтерський шлях Руслани відображений у книжці «Переможемо з піснею! Щоденник арт-волонтера» — збірці поезій, роздумів і пісень, написаних упродовж 2014–2022 років. На її сторінках — враження від волонтерських поїздок на Схід України, розповіді про боротьбу українського народу та пісні, з якими артистка виступала на фронті.
Каліфорнійська подорож Руслани Лоцман поєднала благодійні концерти, зустрічі з українцями та родинне свято. У кожній із цих подій звучала спільна думка: українська пісня долає відстані — від Каліфорнії до України, від одного покоління до наступного.
На прощання Руслана подарувала мені свою книжку «Таємниці Україноспіву» з особистим написом: «Співати означає й дихати, й жити наповненим життям». У цих словах — її любов до української пісні, пошана до народної пам’яті й турбота про людей, заради яких вона співає та волонтерить. Її щирість і багатогранність ми всі відчули під час зустрічі — у теплі, яким вона ділилася, і в особливій здатності торкатися сердець.
Ознайомитися з книжкою «Таємниці Україноспіву» можна за посиланням:
Благодійні концерти Руслани Лоцман, її волонтерська праця й українська пісня — різні грані однієї місії: нести людям душу України. Вона живе в наших серцях і єднає нас, хоч би де ми були.
Фото: Вадим Квасневський
