На питання, на що ж саме сподівається Путін через чотири з половиною роки російсько-української війни в ситуації, коли його війська, які мали в перші місяці після нападу захопити хоча б всю Донеччину (а насправді вони мали б її захопити, згідно із путінським планом, ще у 2014 році), на тлі продовження санкцій і початку українських ударів по російській нафтопереробці, є чітка і зрозуміла відповідь.

Путін сподівається на страх.

Торгувати страхом — це улюблений політичний прийом росіян, вони займаються цим сторіччями, коли потрібно замаскувати власні слабкості і проблеми. «Потьомкінські селища» імператорського фаворита князя Потьомкіна — картонні поселення, якими вельможа намагався виправдати перед Катериною II відсутність розвитку і корупцію на українських землях, давно вже стали одним з головних символів російської державності для усього світу.

Але головне російське «потьомкінське селище» — страх перед Росією.

Путін сподівається, що українці в пожежах після російських ударів в переляку капітулюють і ніяка армія йому буде не потрібна, бо вся Україна буде у нього в кишені. Путін сподівається, що європейці перелякаються війни з Росією й будуть голосувати за політиків, які зупинять допомогу Україні, проте знову домовляться про запуск трубопроводів з російським газом.

Путін сподівається, що американці завжди будуть боятися ядерного конфлікту з Росією й тому оберуть вкрай обережну модель поведінки з ним. Звісно, він буде підгодовувати представників чинної адміністрації обіцянками спільного бізнесу, але головне для нього,  щоб боялися. Саме тому його ракети б’ють по київських мостах — не для того, щоб зруйнувати, а для того, щоб перелякати. Саме тому напередодні земельних виборів в Німеччині, що завершилися тріумфальним виступом ультраправої та ще й прокремлівської «Альтернативи для Німеччини», росіяни влаштували у східних землях країни цілий феєрверк диверсій. Саме тому російські пропагандисти, і навіть цілий міністр закордонних справ Лавров — попереджають про «дуже коротку війну» з Європою. Саме тому під час свого останнього виступу на засіданні Валдайського дискусійного клубу Путін вже говорив про ядерну війну майже як про неминучість — це вже адресовано американцям, така рушниця, яка вже висить на сцені політичного театру російського президента.

Не можна не визнати, що страхом Путін торгувати вміє. У росіян для цього є традиція, досвід і що найголовніше — бажання: саме в суцільному переляку навкруги вони бачать справжнє задоволення. Прогуляйтеся ввечері по околицях якогось там Нижнього Тагіла чи Череповця і тоді ви все зрозумієте, без моїх пояснень.

Якщо ми злякаємося — програємо, які б в нас насправді не були позиції й можливості. Саме на це він і розраховує.