Фестиваль борщу: щиро, смачно і патріотично

Я не знаю, чи в українській громаді Чикаго проводився коли-небудь фестиваль борщу. Якщо ні, то хочу повідомити приємну новину: тепер це сталося. Він відбувся — BORSHCH-FEST. Чудової вересневої днини, при чудовій погоді, коли всіма фібрами душі хочеться ловити справді щире осіннє тепло, у чудовому місці  як і прийнято казати, на природі…

Але спочатку він відбувся в думках організатора фестивалю Сергія Ситника. Про щось подібне Сергій думав давно — напевно, таки давалися взнаки гени, які єднають з рідною землею, адже родом він із міста Борщів. А коли друзі-литовці запросили Сергія на їхній традиційний фестиваль холодного борщу, то вирішив остаточно: і в українському ком’юніті чомусь подібному — бути! Адже борщ в українській кухні —  це основа основ. Це — фантастика. Це —  мрія. Це — кулінарна поезія. Борщ в українській кухні є тим, що своїми рецептами і набором інгредієнтів відрізняє регіон від регіону, однак самою лиш назвою страви —  БОРЩ об’єднує українців. Й, зокрема, тих, кому судилося проживати за кордоном.

 А ми мусимо тут єднатися всіма можливими способами, каже пан Сергій: 

«Мусимо щось робити для збереження власної ідентичності і для допомоги Україні. Якщо ти хочеш, щоб до твого саду прилетіли бджоли, треба спочатку посадити цей сад. Якщо ти хочеш, щоб до твого квітника прилетіли метелики, треба спочатку посіяти квіти. Якщо ти хочеш пізнати справжню душу українця, то необхідно причаститися борщем.»

Останню репліку підказала Сергієві автор цих рядків, з чим він беззастережно погодився і продовжив:
 «Де борщ,  там відчуття родини. Там відчуття України. Відчуття козацького духу. Тому, якщо нам вдасться зробити цей фестиваль у Чикаго традиційним, я бачу тут у майбутньому безліч локацій для сімейного, родинного відпочинку. Бачу конкурси і розваги з національним колоритом, з національним змістом. Бачу козаків на конях. Бачу все більше охочих позмагатися у приготуванні борщу за оригінальними рецептами своїх регіонів. А сьогодні — перша спроба такого фестивалю. Чи вдалася? Судити вам.
 Хочеш знати, читачу, мою думку? Так, вдалася. Хоч не було тут ще козаків на конях (не сумніваюся, що наступного разу будуть), однак дух український справді витав над не надто чисельною фестивальною громадою (люди-люди, ну чим вас іще заманити на щирі українські івенти, якщо навіть фестиваль борщу не спонукає вас відірвати свої причинні місця від дивана і прийти туди, де єднається українська родина і де просто такий релакс, що словами не передати?!).
 І від себе, і від організаторів BORSHCH-FEST, від його ведучих: Сергія Ситника та Ксюші Кондратової,  дякую тим, хто прийшов. А для тих, хто без поважних причин проігнорував подію, все таки-розкажу про неї. Слухайте і ковтайте слинку.
 Лісовий масив на N East River Rd. Мальовнича галява для пікніків. Природа  — шепоче про свою одвічну таїну. Сонце — ніжить. Неймовірно красива українська музика (щира вдячність гурту «Каскад» за музичний супровід фестивалю) —  манить. Отець Павло Стеблина благословляє усіх на приємне і корисне проведення часу. А в казанах уже парують борщі. Різні. Чотири команди майстерних кулінарів чаклують над кожним із казанів.
 Ось тут —  ґазди і ґаздині Кирило-Мефодіївської Спільноти, яка працює при церкві Святого Йосифа Обручника. Ірина Довган, її голова, розповідає:

« Рецепт нашого борщу —  сімейний. Складники традиційні, але секрет  у приготуванні зажарки на майонезі. Так колись робила моя мама (Тлумацький район на Прикарпатті). Тут, у Чикаго, я постійно готую для своєї сім’ї такий борщ. Приватний будинок дозволяє робити це на подвір'ї, на вогні, на дровах, від чого борщ набуває особливого аромату…»
 Йдемо далі, до наступного казана. А біля нього куховарять виключно чоловіки, які належать до Братства блаженного священномученика Миколая Чарнецького (кулінарна команда також із церкви Святого Йосифа Обручника). Представник команди Сергій Сютик коротко характеризує їхній витвір кулінарного мистецтва: Борщ — галицький. На підбитих вершках. Питний. До нього пиріжки з картоплею або відомий яворівський пиріг. Більше нічого не додам, тож куштуйте і діліться враженнями…

Третя команда була також із церкви святого Йосифа Обручника, представляючи сестринство Покрови Пресвятої Богородиці. А готували вони зелений борщ — ніжний, хоч і з кислинкою, і дуже-дуже родинний. До слова, у моєму рідному селі на Прикарпатті цю страву називають не борщем, а квасковою зупою. І нині пам’ятаю, як мама чи бабуся казали: іди в сад, нарви кваску (так іменували щавель), зупу будемо варити. Ось чому так і війнуло біля цього казана дитинством і домом…
 А четверта команда була із міста Палатайн, із церкви Святого Архангела Михаїла (забігаючи наперед, скажу, що саме їхньому борщу віддали першість гості фестивалю).
  Готуємо лемківський борщ, розповів представник команди Віктор Камінський: «На квашеному буряку. З грибами. Ніколи не пробували такого? А ви спробуйте. Це не борщ. Це —казка!»
 Ну що, читачу, вартувало сюди прийти? Я ж, для підсилення твого жалю, додам, що до всього були тут ще й канапочки із сальцем і часничком. І квашені огірочки. І квашені бурячки з лимоном. І шашличок. Ех, багато ти втратив, читачу…
 Змістовно доповнювала картину недільного відпочинку фестивальна фотозона (чудова робота декоратора Оксани Андрейчук), де кожен охоче робив фотознімки на згадку про цей день. Привертав увагу неймовірної краси коровай майстрині Оксани Клюйко. Вабили до себе зефірні диво-квіти Наталі Вороняк. Бажаючі помірятися силою приєднувалися до турніру з армреслінгу чи до можливості поманеврувати з футбольним м’ячем. І діти, і дорослі зацікавлено поспішали до мінізоопарку з кумедними поні, кізоньками та ламою.
 Близько двох десятків бажаючих взяли участь у конкурсі вишиванок, який провела українська красуня, модель, переможниця конкурсу краси Lady of The World 2021 Катерина Грод. А виграв єдиний чоловік, який зважився на участь у конкурсі,  Роман Шаран з донечкою Антоніною..

Українська музика, добрий настрій, символічні нагороди за участь у конкурсах, приємні враження від чудово проведеного часу… Все тут було. І практично на кожному столику, у кожній локації були скриньки із написом «Збір на ЗСУ». І були у тих скриньках вкинуті донати. Бо ми знаємо, чому ми приходимо на такі заходи. Не просто щоб відпочити. Не просто щоб розважитись. Але й щоб долучитися до допомоги тим, хто боронить сьогодні Україну. Для себе. Для своїх родин. І для нас. Схиляю голову перед кожним, хто це розуміє…
 Отаким він був, вперше проведений фестиваль борщу у Чикаго. Смакуйте нашою традиційною стравою. Популяризуйте її. Передавайте сімейні рецепти у спадок дітям. І нехай переконливим аргументом на користь цього неймовірного наїдку стане приклад відомого у всьому світі українського борця Івана Піддубного, який був затятим шанувальником українського борщу і його «сухого» варіанту у вигляді вінегрету. Споживаючи їх, борець довгі роки шукав того, хто його переможе. І не знайшов, завжди був сильніший від суперників.
 А ви кажете, що віддаєте перевагу паштету фуагра, соусу бешамель чи модним нині суші?! Смішні ви. Борщ — ось де краса, смакота і сила. Ось що вартує уваги. Ось чого забагато не буває. Коли ж почуєте про наступний BORSHCH-FEST у Чикаго, неодмінно приходьте. Не пошкодуєте.
 

Фото Петра Ковтуна і редакції газети.