Не просто фестиваль, а відчуття родини й України
Життя української громади Чикаго впродовж усього року наповнене цікавими і змістовними творчими подіями. Але з літньою порою не зрівняється жодна інша, адже літо у Чикаго — це пора українських фестивалів, які відбуваються практично у всіх церковних парафіях. Неймовірні святкові дійства уже традиційно нагадують дивовижної краси мереживо, у якому переплетені наша духовність, культура, національна ідентичність, наші звичаї і традиції, наші обереги.
Однак з відомої причини українські фестивалі стали за останні роки чимось більшим, ніж просто свята. Вони стали і продовжують бути не просто символом єдності з Україною, вони стали і продовжують бути можливістю допомогти рідній землі та її захисникам у нелегкому двобої з ненависним ворогом, тому що жодна творча зустріч не обходиться без збору фінансової підтримки для тих, хто зараз на війні чи лікується від отриманих поранень.
Саме в такому ракурсі розгорталися події і на фестивалі «Taste of Ukraine», який відбувся минулими вихідними в Українському Православному катедральному соборі святого князя Володимира, що в Українській околиці Чикаго. Я не знаю, чим пояснити, але цей фестиваль має якийсь особливий вимір —вимір відчуття рідного дому. І все, без сумніву, починається з настоятеля собору — отця Івана Лимара, який стає справді люблячим батьком для кожного, хто зазвичай переступає поріг їхнього храму, чи приходить на їхні святочні дійства. Буваючи тут щороку, можу запевнити, що для отця Івана немає головних чи другорядних гостей, кожного він зустрічає з особливою сердечністю, з особливою вдячністю, з особливою турботою. А тому фестиваль у їхній парафії перетворюється на гарне родинне свято. З відчуттям України. Зі смаком України. З душевною і духовною єдністю з Україною.
Офіційне відкриття фестивалю припало на недільну днину. Майорять на флагштоках прапори Америки та України. Виконуються державні гімни України та Сполучених Штатів Америки. Із привітальним словом виступає Генеральний консул України в Чикаго Костянтин Ворона.
Звучить молитва із вуст отця Івана Лимара за мир у кожній родині і за мир в Україні. І ти якось відразу відчуваєш себе важливою частинкою цього дійства, відчуваєш, що тут на тебе чекали і зроблять усе, щоб обидва фестивальні дні вразили, збагатили, запам’яталися.
Для цього старався кожен, хто працював у тій чи іншій локації фестивалю. Одразу при вході на фестивальне подвір’я був розгорнутий ярмарок — невеликий, але насичений цікавим і потрібним крамом: вишиванки, сувеніри, постільна білизна, мед, сумки, книги, препарати для поліпшення здоров’я… Бачила, що покупців не бракувало. Не втрималася: і собі придбала ще одну сорочку з синіми візерунками на жовтому полотні — вона навіть своїм виглядом зігріває. Бо хіба можна оминути увагою такі речі?
До того ж практично всі, хто ярмаркує, вони й волонтерять, і частину коштів із заробленого віддають на підтримку наших захисників. Не заради почестей чи слави, просто не можуть інакше. Хоча щиро втішилася за добре знану в українській громаді пані Людмилу Шидлюх, яка показала отриману недавно від українського воїнства медаль «Волонтеру — людині з великим серцем». Як гарно! І як приємно, що таких сердець є у наших громадах багато, тому що є багато тих, для кого стало нормою: хтось — на фронті, а хтось — для фронту.
А ми йдемо далі — туди, куди заманюють неймовірні аромати. Звичайно, кожна українська господиня вміє вдома і деруни, і голубці чи вареники приготувати, але на фестивалі вони мають особливий смак. Тим паче на фестивалі із назвою «Тестуй Україну». От і тестували смачнющу їжу, всівшись за столиками сім’ями, компаніями, з друзями, яких давно не бачили. І дякували тим, хто про всю цю смакоту подбав.
Якщо ж говорити про концертну частину фестивального дійства, то я жалкую хіба що за тим, що не можу назвати абсолютно всіх учасників концертної програми, адже за два дні на сцені і на майданчику біля сцени їх було більше сотні. Співаки, танцюристи, музиканти, соло, дуети і ансамблі, кожен заслуговує особливих слів, бо щедро ділиться своїми талантами з іншими. А тому треба віддати належне ведучим фестивалю Наталії Гладин та Івану Сабату, які не просто оголошували чергових учасників, а знаходили для них та їхньої творчості найбільш влучні характеристики.
Завжди тішить, що на подібних фестивалях демонструють свою творчість діти. У Чикаго працює багато мистецьких студій, професійні викладачі вокалу передають свої вміння юним вихованцям, батьки передають у спадок українську пісню дітям, організовуючи сімейні дуети. Адже, Україна в пісні — це завжди щось особливе. І ми ще раз переконалися в цьому на фестивалі: і тоді, коли прикарпатський соловейко Юрій Яремчук співав разом із донечкою Естель, і коли на сцену виходили з дебютом чотири та пʼятирічні вокалісти та вже добре знані у громаді виконавці, і коли під оплески присутніх наша талановита Дана Чепіль отримала заслужене визнання — відзнаку «Посол української пісні», яку вручають організатори міжконтинентального фестивалю «Співай рідною»; і коли звучала українська класика — маємо в українській родині Чикаго чудових оперних співачок Галину Герявенко і Тетяну Вахновську, і коли духовий оркестр заполонив фестивальне подвір’я бравими маршами та ліричними вальсами, і коли сцена ледь витримувала градус пісенних емоцій запальних «Свашок», і тоді, коли глядачі просто-таки не могли встояти на місці, бо так шалено запалювали публіку вже згаданий Юрій Яремчук, сестри Мальгівські, Володимир та Лідія Окілко, завжди бажана в Чикаго гостя — заслужена артистка України Людмила Касьяненко і спеціально запрошений на фестиваль заслужений артист України Михайло Грицкан…
Такі фрагменти фестивального дійства «Тестуй Україну» я можу перераховувати, напевно, безкінечно. Адже ще не згадала чергу охочих зробити пам’ятну світлину в мальовничій фотозоні, можливість виграти грошові призи від кредитівки «Самопоміч» і розіграш фестивальної лотереї з чудовими призами від спонсорів — їх було понад два десятки, а головним виграшем став сертифікат до магазину «Моя вишиванка».
Не згадала й скриньки для пожертв, які наповнювалися грошовими донатами: для благодійної організації «Protez Foundation» було зібрано понад чотири тисячі доларів, а також збирали кошти на придбання приладу нічного бачення для чоловіка нашої ведучої, пані Наталі, який зараз там, на фронті…
Їх зараз там багато — наших мужніх, наших найкращих захисників. Тому завершу цей репортаж думкою, з якої його й починала: наші фестивалі тепер — це не просто мистецькі свята, а можливість допомогти рідній землі та її захисникам у нелегкому двобої з ненависним ворогом
Це нагода співати про Україну, молитися за Україну та зміцнювати віру в те, що світло мирного дня переможе темряву війни. Інакше й бути не може.
Спасибі всім, хто зробив наші минулі вихідні саме такими — з відчуттям рідного дому, зі смаком творчості, з високою нотою благодійності.
Тримаймося!
