Випробування вогнем і водою. Роздуми після перегляду документального фільму «Херсон: людське сафарі» режисерки Заріни Забріської

З Заріною я познайомилася п’ять років тому – на заході, який вона зорганізувала після
початку повномасштабної війни РФ проти України. Успішна журналістка і письменниця,
яка виросла у Сан-Франциско, відразу включилася у допомогу далекій заокеанській країні, звідки родом її батьки.
Війна не припинялася і Заріна прийняла рішення: вона переїхала з Сан-Франциско до
України. Навіть не на порівняно безпечний захід країни – ні! Вона оселилася у самому
пеклі – прифронтовому місті Херсон. Оселилася, щоб переживати разом з його
мешканцями всі драматичні і трагічні перипетії нескінченного спротиву Абсолютному Злу.
І щоб усіма своїми талантами журналістки, документалістки, письменниці брати участь у
цьому спротиві.

Мешканки Району Сан-Франциської Затоки Анна та Інна від 2022 року проводять
Ukrainian Film Nights: показують українські фільми у Сан-Франциско. Цьому посприяв
Польський клуб Сан-Франциско, який надав безкоштовно своє приміщення.
...І ось я, що живу в США вже 30 років, опиняюся очі в очі з мешканцями Херсона. Разом з
ними «зустрічаю» окупантів, які сунуть танковими колонами на беззбройних людей,
гаслами: «Йдіть додому, поки живі!», «Херсон – це Україна!» Мітинг мешканців окупанти розігнали. А потім розшукали за соцмережами майже всіх організаторів та активістів. Кинули їх «на підвал» - у катівню, де катували та «перевиховували».
Про життя в окупації розповідають мешканці. «Вони ходили вулицями і просто стріляли
безладно навколо – у кого попадуть; жінка, чоловік, дитина – не розрізняли».
За містом – широкий лан, тільки там не росте збіжжя. Масове поховання вбитих під час
окупації. «Пахло горілим м’ясом, трупним запахом так, що неможливо було відкрити
вікна», — розповідають мешканці.
Звільнення міста Збройними Силами України восени 2022 року було найбільшим святом.
Місцяни вишикувалися на центральних вулицях, зустрічаючи визволителів. Лунають пісні,
гімн України; місцеві обіймаються з солдатами…
«Тиждень тривало це свято свободи, - розповідає місцевий мешканець. – А потім настало пекло».

Російські окупанти укріпилися у безпосередній близькості до міста, на другому березі
Дніпра. «Ми ніби у тирі: безперервні обстріли, керовані авіаційні бомби, дрони», -
розповідають мешканці. «Людське сафарі» - так вони називають «полювання» на
звичайних міських жителів: зависають бойовими дронами над перехожими на вулицях – і
скидають на них свій смертоносний вантаж; бомблять будинки, вибивають
інфраструктуру.
Кульмінація трагедії – червень 2023. Окупанти підірвали греблю Каховської ГЕС, і вода з
водосховища, яке забезпечувало місто і навколишні поля життєдайною водою, залила
місто. Про цей злочин росіян, на мою думку, преса писала дуже мало. У Херсоні сотні,
якщо не тисячі, людей вмить опинилися під водою. Кількість загиблих вже неможливо
підрахувати, тим паче, що росіяни не дозволяли ані евакуюватися, ані ховати загиблих.

«Вимагали, щоб ми ховали наших загиблих родичів у братніх могилах», - розповідають
свідки. Без імен, без індивідуальних домовин. Не було трун – ховали у мішках. А багатьох
не вдалося знайти під затопленими і зруйнованими будинками.
Вода спАла, проте «людське сафарі» триває досі, щодня обриваючи життя херсонців. Та попри всі негаразди, життя триває.
«Ми звідси нікуди не підемо», - каже немолода жінка, нарізаючи зелень. Вона – кухар у
маленькому ресторанчику. Маленькі крамнички, базар, театр.
Життя у значній мірі перемістилося під землю. Театр – теж під землею. Вже майже не
чути російської – лунає українська мова.
Символ незламності херсонців – молода танцівниця. Вона вкладає у танок усі свої сили, бо емоції вирують. Ненависть до окупантів - і невмирущість життя.

Після закінчення фільму Заріна Забріська звернулася до глядачів у короткому відео – з
Одеси. За планом заходу, вона повинна була з’явитися відеозв’язком і поспілкуватися з
глядачами, але її запросили того дня на важливу конференцію до Одеси.
Вулиці Одеси порівняно з Херсоном менше зруйновані, проте й там рашисти наслідили.
Тепер нальоти дронами та ракетами на це стратегічно надзвичайно важливе місто
відбуваються мало не щотижня, а іноді й частіше.
Війна на знищення України триває, проте Україна вже не та, якою була ще кілька років
тому. Вона навчилася боротися за своє існування, наносячи ворогові дедалі більших
збитків. Проте тягар цієї війни несуть мешканці мирних українських міст, особливо
прифронтових. Таких, як Херсон.
Героїчними вчинками Заріни Забріської та команди кінематографістів світ бачить, через
які випробування проходять мирні, цивільні українці – щодня, щогодини, з року в рік.
Всі кошти, зібрані у вигляді пожертв на перегляді фільму, підуть на допомогу Україні.
Конкретно, на два фонди: «Армія SOS», який постачає захисникам України предмети
польової медицини, та «Волонтерський рух».