Палатайн чи Гуцульщина? Відразу і не збагнеш…
Напевно, саме таке запитання – де ж то я? – виникало перед кожним, хто переступав поріг нещодавно освяченого нового Українського громадського центру. Озирнешся із порога назад – Палатайн, американське містечко з усіма його архітектурними прикметами. Подивишся з того ж порога вперед – Гуцульщина: гори, автентичний одяг на людях, вироби народних умільців, ліжники і ґуні, музика гірських потоків, наїдки і напитки горян, а ще – атмосфера, ота, яка відчувається тільки там, де горда Говерла підпирає небо, а стрімкий Черемош співає одвічну пісню і роздає свої сріблясті струни комусь на скрипочку, а комусь на цимбали…
«Дивина!» – скажете ви. Справді, дивина. Але вона відбулася, ця трансформація у відстані. Тому що цього разу невтомні активісти української громади у Палатайні, які мають багаторічний досвід проведення фестивалю «Червона Рута», організували фестиваль у дещо незвичному форматі.
Одне залишилося незмінним: упродовж двох днів тут панувала особлива атмосфера тепла, музики, відчуття родини, і гордості за своє національне коріння.
Першого дня, в суботу, у приміщенні громадського центру відбулася справжнісінька гуцульська вечірка, яка стала колоритним святом української душі, культури та єдності і подарувала гостям яскраву палітру українських традицій. Ще й ведуча свята Мирослава Бахур щиро радила присутнім: «Налаштовуйте серця на гуцульський такт!»
І налаштовували. А допомагали їм у цьому надзвичайно талановиті люди, які виходили на сцену і дарували незрівнянну магію українського мистецтва, демонстрували неповторний світ карпатської культури.
Розпочала свято справжній віртуоз гри на баяні Тетяна Грицай. Далі естафету перейняли бандуристки із тріо «Альвія». Чарівними голосами і запальними піснями порадували талановиті вокалістки Христина Гриценко і Віта Котик. Запальна і харизматична діджей Верні Муба продемонструвала чудове поєднання сучасних мелодій з традиційною українською музикою. А солісти Богдан Савчук та Юрій Яремчук своїми виступами засвідчили: і ми – майже з Гуцульщини, з Прикарпаття; у нас там всі такі співучі!
А потім озвалися трембіти. Справжні. Гуцульські. Які несуть в собі могутню силу предків, які єднають покоління, які є живим голосом самих Карпат. Які є засобом спілкування між тими, хто мешкає за десятки кілометрів одне від одного, у смерекових горах. Які розносять понад грунями, полонинами і плаями звістки чи то про народження нового життя, чи про єднання люблячих сердець (весіллю – бути!), чи про відхід чиєїсь душі до Вічності.
Нам же трембіти (в руках Михайла Бойчука і Тараса Галька) сповістили гарну новину: зараз на сцені буде нестримний вибух енергії; зараз тут обіймуться Чорний і Білий Черемоші, зашумлять смереки, визирне з-поміж хмар Говерла, поцілована закоханим у неї Прутом… Перелік емоцій і уявлень можна продовжувати, і всі вони означатимуть одне: для нас співає особлива гостя – справжня гуцулка Фіїнка. Своїм виступом вона повела нас туди, в Карпати, де так багато правди і чистоти, де душа стає ближчою до Бога, а відчуття єдності з рідною землею має особливий вимір.
Тепер ви розумієте, яким був отой перший день фестивалю? Але за все це окремих слів захоплення заслуговують його організатори і волонтери зі Спілки української молоді міста Палатайн, усі небайдужі люди парафіяльної громади. Завдяки їхній невтомній праці, щирим усмішкам та відданості українській справі ця мистецька народознавча зустріч стала щирим родинним святом.
Упродовж багатьох днів вони працювали від ранку до пізнього вечора: зустрічали гостей, допомагали учасникам свята, дбали про кожну деталь заходу.
Їхня праця часто залишається за лаштунками, але саме вона створює ту особливу атмосферу гостинності і тепла, яку відчув кожен відвідувач. Яскраву гуцульську фотозону, наповнену духом Карпат, створили невтомні учасниці ансамблів «Етнос» та «Фітнесгопак»…під керівництвом неймовірної Наталії Фігель. Традиційні гуцульські атрибути, автентичні декорації та майстерно відтворений український колорит приваблювали десятки людей, які із задоволенням фотографувалися на згадку. Тут же можна було не тільки полюбуватися, але й придбати для себе ліжники чи гуні, вироблені на далекій Косівщині, в серці української Гуцульщини: їхньою популяризацією на теренах Чикаго займається небайдужа до української автентичної спадщини Тетяна Дрожжина.
А який же український фестиваль без смачної національної кухні? Аромати свіжоприготовлених наїдків збирали охочих поласувати варениками, чебуреками, млинцями, шашликом, домашньою випічкою та іншими традиційними стравами. То як: ви в Палатайні чи в Гуцулії? Відповідь давайте самі.
Я ж скажу про те, що заряд позитиву і невидимої, але відчутної сили Карпат, отриманий в суботу, давав про себе знати ще й наступної днини. Адже в неділю святкування продовжилось відзначенням Дня молоді, яке щирою молитвою і добрим напутнім словом поблагословив настоятель церкви Непорочного Зачаття отець Ярослав Мендюк. Повірте: настрій тут панував такий, що навіть ті, кому вже трішки за…, почувалися так, ніби добрий десяток-другий років із плечей скинули.
А все тому, що сцену заполонила енергетика молодого покоління – енергетика справжнього драйву та незабутніх емоцій. Їх випромінювали маленькі СУМенята, старші вихованці Спілки Української Молоді, церковний хор імені Богдана Плішки під керівництвом Ігоря Шумського, дитячі хорові колективи «Водограй» та «Ангелик» (керівник Марія Кириченко), вихованці студії «Smart Minds», а також талановиті виконавці Вадим Оксенчук, Максим Пащук, Анастасія Пронюк, Анджеліна Сович, Діана Кутинська, Андріана Зам, Божена Шолом. Незрівнянний ансамбль «Етнос» запалив сцену разом з анімаційним Гуцулом-Ведмедем. Вокальна студія «Елегія» (керівник Світлана Поляк) своїми піснями розчулили кожне серденько. Вокальна студія «Барвисток» (керівник Тетяна Бариляк) презентувала прем'єру пісні «Сонце України». Солісти Віра Бойчук та Віта Котик силою і мовою пісні перенесли глядачів думками до рідного краю. Як завжди вражаюче виступили наші відомі танцювальні колективи – «Іскра» (керівник Калина Васюнець), молодші групи «Вишиванки» (керівники Павло та Оксана Федьківи), «Громовиця» (керівник Роксана Дика-Пилипчак). Особливим і надзвичайно зворушливим акордом фестивалю став виступ заслуженої артистки естрадного мистецтва України Тетяни Бариляк (співачка BARVA). Сталося так, що через технічні неполадки свою нову пісню «Тут я народилась» вона заспівала акапельно і зал завмер від захоплення: от що значить живий голос! Глядачі підхопили мелодію і разом з артисткою виконали пісню під власні ж гучні оплески.
Ось так усі разом наші талановиті митці творили атмосферу єднання та натхнення, яка захопила кожного із присутніх. А тому загалом дещо незвичний, але надзвичайно оригінальний формат фестивалю «Червона Рута» вкотре переконав: де б не опинилися українці, їхня культура, пісня і традиції продовжують жити, надихати й об'єднувати покоління. Тому, безсумнівно, два дні мистецького дійства залишили у наших серцях теплі спогади та очікування нових зустрічей хоч і на американській землі, але під синьо-жовтим стягом рідної Вітчизни.
Не втримаюся, мушу висловити сподівання на те, що наступного разу на таких фестивалях нас буде більше. Бо і цьогоріч організатори готові були прийняти ще раз і ще раз стільки гостей. Мені шкода тих, хто не знав, що в Палатайні відбуватиметься щось подібне. І тих, хто знав, але також чомусь не прийшов. Ви втратили багато. Дуже багато.
Отож, якщо почуєте наступного разу, що, не перетинаючи океан, ви можете опинитися знову на Гуцульщині чи на Бойківщині, на Покутті чи на Поділлі, у Таврійських степах чи серед синьооких озер Волині, що можете сповна відчути красу і національне багатство того чи іншого етнічного регіону України зокрема чи всієї України загалом, не кажіть, що це неможливо. Просто приїжджайте у Палатайн. Тут є люди, які знають, де червону руту шукати і які завжди знайдуть, чим вас приємно здивувати. Не сумнівайтеся!
Фото Петра Ковтуна
і Тетяни Дрожжиної
