Наша «Вишиванка» – це краса і сила рідної, священної землі
Напевно, усі батьки, чиї діти займаються у школі танцю «Вишиванка», погодяться, якщо я скажу, що вони, діти, мають сьогодні кожен по дві сім’ї: першу, так би мовити, кровну, з рідними батьками і братами-сестрами, а другу – духовну, у якій, власне, також почуваються ріднею. Бо об’єднані спільними інтересами, бо набувають уміння говорити про сокровенне мовою танцю, бо проймаються великим і щирим відчуттям України у своїй долі, бо вчаться нести і несуть красу українського танцювального мистецтва на далекій від батьківської землі, переконуючи: вона – незрівнянна!
Все це стало можливим тому, що після переїзду до Америки саме з великою любов’ю до України і до обраної колись професії організували в Чикаго школу танцю «Вишиванка» неймовірно талановиті і одержимі творчістю Павло та Оксана Федьківи. Тут їхні перші танцювальні візерунки з першими вихованцями лягли на мистецьке полотно української громади ще 17 років тому. Багато за цей час збігло, як то кажуть, в річках води; багато хлопчиків і дівчаток, починаючи з невмілих кроків, опановували справді величну і красиву українську хореографію; до репертуару додавалися нові танці, посильні для кожної вікової групи (їх тепер у школі разом із власне ансамблем «Вишиванка» є вісім); народжувалися нові сюжети, нова музика, нові красиві костюми, нові проекти, нові концерти і творчі мандрівки з виступами поза межами Чикаго і навіть поза межами Америки…
Тільки із того, що змінювалися, підростали діти, можна було робити висновок, що час минає, бо керівники школи – добродії Павло та Оксана – залишаються такими ж молодими й енергійними, як і колись. Так буває, коли ти ділишся з іншими чимось високим і світлим, коли навчаєш, коли віддаєш… А віддають вони багато. І не тільки професійних умінь, але й часточку своїх сердець. І свою справді батьківську та материнську любов до кожного із вихованців. Навіть тоді, коли строгі й вимогливі. Бо настанова для підопічних така: ви маєте бути найкращими! Коли ви виходите на сцену, зал повинен затамувати подих в очікуванні чогось неймовірного!
Чи вдається? Так. Вдається. І свідченням цьому стають не тільки окремі виступи вихованців «Вишиванки» на різноманітних творчих івентах, але й щорічні звітні концерти школи танцю, які вони традиційно проводять у травні. Тоді, коли земля вкривається зеленню і буйноцвіттям, а на сцені всіма кольорами веселки розцвітає «Вишиванка».
Кожного разу ці концерти мають певний посил до наших українських витоків. До прикладу, минулими роками «Вишиванка» демонструвала філософію українського танцю через програми із назвами «Спадщина» і «Твоє коріння». А цього року назвала свій творчий звіт «Мотанка», адже лялька-мотанка – це традиційний український сакральний оберіг, який символізує зв’язок поколінь, добробут та захист родини.
Про неї і повела мову ведуча концертної програми Олександра Боднар, налаштовуючи глядача на неймовірне дійство вдумливими словами і образами: «Уявіть собі тишу… Ту, що панує в світлиці перед світанком. На столі лише клапоть домотканого полотна, чистий і білий, з якого і починається дійство – народження мотанки. Починається таїнство, в якому полотно не займають ані гострою голкою, аби не колоти долю, ані холодним лезом, аби не краяти життя, лише звивають пам’ять живою ниткою…».
Напевно, саме так народжувалася свого часу і наша школа танцю: живою ниткою її творило подружжя Федьківих. Як щось особливе. Як оберіг. Його стрижнем, його основою і предметом особливої гордості є ансамбль «Вишиванка» – найстарша, найбільше вишколена і хореографічно загартована група. Але за нею тягнуться інші. У душу ляльки-школи лягає терпкий і міцний «Чебрець». Її погляд спрямований до світла, яке випромінюють «Соняхи». В кожній ниточці пульсує нестримна гірська «Бистриця». Незримий зв'язок між небом і землею (на обличчі ляльки-мотанки його символізує сакральний хрест) тримає вічнозелений «Барвінок». Вибілюється мотанка першими променями сонця на «Світанку», вкривається візерунками, що проростають, мов «Дивоцвіт», і, врешті, одягається в найніжніші пелюстки, що їх дарують розкішні «Мальви».
Я не випадково написала усі ці слова в лапках і з великої букви, адже це – назви груп, які працюють у школі танцю «Вишиванка». Вони й дарували глядачам широку палітру українського танцю, намотуючи на душі кожного відчуття єдності з рідною землею, відчуття гордості за рідну землю, відчуття молитви за її мирну долю. «Волинська полька», «Віночок», «Грайливий козачок», «Барви радості», «Ойра», «Козацький настрій», «Бубни» – це назви тільки деяких танцювальних композицій, які увійшли до програми концерту (загалом їх було 18). Відчуваєте ритм? Відчуваєте драйв? Відчуваєте душу землі української? Отож бо! Сцена, а з нею і зал, просто-таки вирували нестримною енергетикою. Бо там, де «Вишиванка», інакше не буває.
А ще звітні концерти «Вишиванки» ніколи не обходяться без приємних сюрпризів. І нинішній – не виняток. Спочатку скажу про сюрприз, який підготували керівники школи, подарувавши зустріч зі справді незвичайною зірковою гостею. Нею стала чарівна ODali – артистка, художниця, режисерка театру пісочної анімації. Звичайно, її виступ справив враження справжньої магії, коли ODali творила на очах у публіки (всі спостерігали за цим на великому екрані) цілу сюжетну історію, народжену зі світла, музики та піску. До речі, наша гостя доклалася і до відкриття концертної програми, до прем’єрного показу відеофільму із піснею про «Вишиванку», яку спеціально для колективу створив Славіо Шевчук.
А тепер про сюрприз для керівників школи. Ним стала танцювальна композиція «Моряки», яку підготував разом із хлопцями з ансамблю «Вишиванка» та із групи «Чебрець» Мирослав Легкий, також вихованець школи. Репетиції проводились за зачиненими від керівників дверима, без їхньої допомоги, без їхньої участі. Отож ті і затамували сьогодні подих: що ж вийшло? А все вийшло чудово! Можуть гордитися. Правду ж бо кажуть, що справжнім є той учитель, який не робить учнів своєю копією, а дає їм старт для власного розвитку і самовираження. Це якраз про них, про Павла і Оксану Федьківих. Втім, ми ніколи й не сумнівалися, що ви – справжні. Бо навчаєте наших дітей чомусь більшому, ніж просто танець.
Тому таким особливими був концерт, про який ми сьогодні розповідаємо. Особливими були виступи наших гостей і спонсорів, привітання від отця Миколи Бурядника – пароха церкви святого Йосифа Обручника, при якій працює школа танцю «Вишиванка», спільні виступи з танцюристами вихованців вокальної студії «Елегія» та соліста Юрія Яремчука. Особливим було піднесення, з яким виходила на сцену кожна із груп, які працюють у школі, адже всі вони – від найменшеньких до найстарших – розуміють: те, що ми робимо, є важливим; те, що ми робимо, – це подих України на далекій заокеанській землі. Особливими були подяки для всіх, хто фінансово, технічно та інформаційно підтримує школу танцю та її виступи. І, звичайно ж, для батьків. І персонально – для дбайливих костюмерів Олександри Марчук та Валентини Блажко. І для надійних помічників у творчій роботі, якими для керівників школи стали Мирослав Легкий та Мартин Федьків. І найбільше для Павла та Оксани Федьківих: саме вони створили цю Мотанку, цей Оберіг, цю фантастичну «Вишиванку», яка уже багато років демонструє своєю творчістю красу, родовідну силу, національну гідність і любов.
А ще виконує високу благодійну місію. І сьогодні її також було продемонстровано. Тому що співучасниками творчої зустрічі стали українські військові, які перебувають на лікуванні та реабілітації в США зусиллями благодійного фонду «Revived Soldiers Ukraine». Вони були на сцені і зал вітав їх стоячи. Вони були героями відеофільму, знятому в реабілітаційному центрі NEXT STEP, де наші хлопці навчалися виготовляти ляльки-мотанки. Їх, ці ляльки, можна було придбати у фоє концертного залу, а в самому залі вирували торги за єдиний, але дуже особливий лот аукціону – велику Ляльку-оберіг від майстрині Світлани Зброй. Її вироби збирали допомогу на протезування поранених у Мексиці, супроводжували гуманітарні вантажі із Франції, залучали донати у Великій Британії, в Іспанії та США. Вони прикрашають оселі успішних людей, офіси світових компаній, посольства та престижні готелі по всьому світу. А тепер велика лялька житиме і в Чикаго, адже знайшовся щирий серцем чоловік, який придбав її за дві з половиною тисячі доларів, усі кошти підуть на допомогу пораненим військовим.
Ось так, дуже коротко про цьогорічний творчий звіт «Вишиванки». А на його завершення був «Гопак». Куди ж без нього, якщо це той танець, який засвідчує нашу красу і силу, нашу незламність і незнищенність. І була пісня про магію рідної землі, про пам’ять рідної землі, про голос рідної землі – священної і святої. Поки лунали ці слова, на сцену виходили всі учасники концертної програми, і сцена вмить перетворилася на барвисту квітучу галявину. Вони справді красиві, ці діти-квіти, адже живляться тими духовними соками – невидимими, але цілющими, які зміцнюють зв'язок поколінь, які додають життєвої сили, які формують українців як націю, з її минулим і з її майбутнім. Так, з майбутнім – мирним і щасливим. Благослови, Господи!
Фото Максима Прокопіва
