Візит Дональда Трампа до китайської столиці та його перемовини із головою КНР Сі Цзіньпіном знову актуалізували питання про те, наскільки Пекін зацікавлений у припиненні російсько-української війни і готовий вплинути на позицію російського президента Путіна. Тим більше що Путін вирушає до Китаю навздогін Трампу і проводитиме переговори із китайським лідером буквально через кілька днів після того, як американський президент залишив Пекін.

Про те що тема російсько-української війни обговорювалася американським та китайським лідерами, відомо і від представників США, і від представників Китаю. Вже після завершення візиту Трампа міністр закордонних справ КНР Ван Ї підкреслив, що Китай зацікавлений у тому, щоб ця війна завершилася і щоб активізувалися мирні зусилля.

Питання лише в тому, як у Вашингтоні, Пекіні, Москві та Києві бачать завершення цієї війни і самі перемовини. Адже з точки зору здорового глузду було б логічно, щоб переговори між Росією і Україною відбувалися вже після досягнення перемир’я у бойових діях. Саме за це завжди виступали в Україні, саме проти цього завжди виступали в Росії. Президент Трамп на початку свого президентства також виступав за перемовини після припинення вогню, але згодом відступив від своєї позиції і погодився з путінською концепцією переговорів під час війни — концепцією, яка поки що не призвела до жодних реальних результатів, окрім свідомого затягування часу російським президентом. Але ми так і не почули, як ставиться до реальної моделі перемовин Китай.

Щодо результатів війни позиції також різняться. Україна прагне зберегти суверенітет, територіальну цілісність і право визначати власне майбутнє. І в цьому її підтримує колективний Захід. Сполучені Штати готові погодитися з перемир’ям по лінії зіткнення військ і невідновленням територіальної цілісності України воєнним шляхом, але разом із цим виступають за збереження українського суверенітету. У Москви, зрозуміло, інші цілі. Путін готовий воювати аж до знищення української державності і зупинитися може лише тоді, коли в нього не вистачатиме ресурсів для досягнення цієї мети.

А що Китай? Звісно, Пекін не має особливої зацікавленості у зникненні України з політичної мапи світу, але разом із цим не має і зацікавленості в тому, щоб Україна залишалася державою, яка стає частиною Заходу. Пекін влаштували б два варіанти — приєднання колишніх українських територій до Росії або збереження України як незалежної держави, але в орбіті російського впливу і під значним китайським кураторством. Модель такої державності поруч з Україною вже існує — це Білорусь Лукашенка. Білоруський диктатор сидить на російських багнетах, але водночас постійно озирається на Пекін, бо усвідомлює, що саме китайський лідер є гарантом того, що Путін одного прекрасного дня просто не приєднає Білорусь до Росії областями.

То про що ж може говорити Трамп із Сі, коли йдеться про завершення війни? Насправді — практично ні про що, як і з більшості інших питань американсько-китайського порядку денного. Але американський президент міг би вплинути на китайське керівництво щодо тієї очевидної допомоги, яку Китай надає Росії заради її стійкості у війні і подолання наслідків західних санкцій. Чим менше буде китайської допомоги — тим швидше завершиться війна. Але чи є у президента Сполучених Штатів можливість говорити про це з головою КНР саме сьогодні, коли його власна адміністрація дає Росії можливість заробляти на нафті в умовах кризи навколо Ормузької протоки? Якщо ти сам фактично послаблюєш санкції проти Росії — як ти можеш вимагати від когось іншого, щоб він посилював тиск?

І тут ми знову приходимо до простої і очевидної істини. Питання не в позиції Китаю. Питання в можливостях Америки.