Здається, вони не роблять нічого незвичайного: просто виходять на сцену й співають. Знайомі пісні, забуті й віднайдені в архівах, авторські та народні твори, фольклор, світову й українську класику. Але роблять це настільки по-особливому, у своєрідній інтерпретації, з такою оголеною нервовою енергетикою душі, що їх одразу почали називати феноменом сучасної української пісенної творчості.

Здогадалися чи підказати, про кого йдеться? Звісно, про вже добре знаний далеко за межами України, принаймні всюди, де б’ються українські серця, хор «Гомін», який у 2023 році став творчою частиною Львівського органного залу. Саме тоді й розпочалася новітня історія колективу — з новим керівником Вадимом Яценком та оновленим складом співаків.

Чи снився їм такий успіх? Не знаю. Але, виконавши акапельно в джазовій обробці «Цей сон, цей сон» — відому пісню Степана Гіги, вони справді прокинулися знаменитими. А невдовзі, після ще кількох творів, означення «феномен» закріпилося за ними остаточно. Чи подобається воно їм — молодим і амбітним? Напевно, так. Кому ж не приємно, коли тебе хвалять, коли про тебе звучить стільки позитивних відгуків. Та тільки вони знають, що за цією характеристикою стоїть неймовірна праця. Інакше не було б феномену. Інакше не було б успіху. Не було б популярності - не було б тієї великої радості знати, що тебе чекають у різних куточках світу.

920A0852.jpg

І в Чикаго чекали. І вони приїхали. Минулої суботи «Гомін» запросив на програму ретропісень «Цей хор, цей хор» своїх шанувальників. Концерт відбувся у самому серці Міста Вітрів – у Harris Theater, що в Міленіум парку.

Поки глядацька зала наповнювалася охочими почути спів популярного «Гомону», ми поспілкувалися з одним із директорів Львівського органного залу, який супроводжує колектив у творчій поїздці. Добродій Тарас Демко розповів газеті «Сурма», що концерт у Чикаго став частиною великого гастрольного туру колективу, який розпочався ще в серпні минулого року.

Спершу відбулися виступи майже в усіх великих містах України. У жовтні колектив вирушив до Європи — дев’ять країн і вісімнадцять міст. Наступним етапом став різдвяний тур Україною. Напередодні Великодніх свят відбувся ще один, менший за масштабом, виїзд до Європи. І ось тепер — Сполучені Штати.

В Америці колектив уперше. Уже відбулися виступи в Бостоні, Нью-Йорку, Філадельфії, Вашингтоні, Шарлотті. Сьогодні – Чикаго (до слова, 273-й концерт великого туру). Далі – Детройт, переїзд до Канади і виступи там у всіх великих містах. Завершиться творча подорож знову у США, у Сакраменто. Затим хор летить до Європи, де перед поверненням додому також має заплановані до кінця травня концерти.

– Як бачите, у нас зараз дуже активний творчий період, – говорить Тарас Демко. – До Америки ми привезли програму ретропісень, яка дуже полюбилася глядачам. Крім того, я би назвав її особливою і для «Гомону». Вона об’єднавча. Вона об’єднує цілу нашу країну. Навіть у тому сенсі, що в колективі працюють люди з різних областей України. У тому сенсі, що в наших піснях – ліси, степи, гори… У тому сенсі, що це пісні, які знають різні покоління глядачів. А такі імена, як Володимир Івасюк, Анатолій Горчинський, Юрій Рибчинський, чиї твори ми взяли до свого репертуару, говорять самі за себе.

– Багато із цих пісень і популярні, і мають свої дивовижні історії, – продовжує Тарас Демко. – Наприклад, пісня «В саду осіннім айстри білі». Знаєте ж, напевно, що вона була вкрадена росіянами, які переробили її на дещо вульгарну «Вот кто-то с горочкі спустілся…» Отож, ми повертаємо цю та інші пісні в українську культуру, повертаємо людям, які знають справжню творчу цінність таких пісень.  Ми співаємо про любов, про весну, про молодість, про красу рідної землі і красу людських стосунків… Мені здається, що ця програма – ретро – вона уособлює українську мрію. І вона надихає. І співаків, і глядачів. Коли люди виходять із цих концертів, вони кажуть: ми дуже гарно відпочили, ми зарядилися дивовижною енергетикою, ми скинули з плечей кілька років або й десятки літ. Приємні слова…

Приємним є й офіційне визнання колективу, який, за версією Укрінформу, був названий найкращим хором України і у 2024, і у 2025 роках. За цим успіхом також стоїть велика праця: багатий репертуар — від музики, створеної понад 500 років тому, до сучасних ритмів; кілька концертних програм різного тематичного спрямування; справді унікальна можливість працювати з оргáном або ж із великим симфонічним оркестром Луганської філармонії, яка нині тимчасово релокована у Львівському органному залі.

920A0513.jpg

Не менш важливим став і сміливий крок включити до репертуару твори французьких композиторів, скандинавську та балтійську хорову музику, а також композиції латиною.

— Але українська культура — це насамперед, — наголошує Тарас Демко. — До прикладу, зараз ми маємо мету записати всього Миколу Леонтовича до його 150-річного ювілею. Уже рік працюємо над цим, і ще рік попереду. Бо Леонтович — це не лише «Щедрик», який зробив його відомим на весь світ, а й багато інших прекрасних творів. Їх також повинен почути світ. Тому ми використовуємо кожну можливість, кожну сцену, кожен виступ для промоції української музики і для промоції України.

Більше того, сьогодні хор «Гомін» визначив для себе дві ключові місії. Про них наш співрозмовник говорить так:

Перша — це, як я вже зазначав, популяризація української пісні. Особливо надихає щира зацікавленість публіки, яка додає нам сил і натхнення. Дозволю собі сказати: ще ніколи в історії української культури не було такого інтересу саме до хорового колективу та хорового співу. Ми є свідками цього процесу. Це не лише надихає, а й зобов’язує нас працювати якісно.

Друга місія, якою ми дуже пишаємося, не менш важлива: використовуючи публічність, робити свій внесок у підтримку Збройних сил України. Тобто наша діяльність має й потужну благодійну складову. Ми збираємо та передаємо кошти нашим військовим. Лише за останній рік вдалося передати 28 мільйонів гривень на нашу найбільшу мрію — мир на рідній землі. Але ця сума була б неможливою без кожного українського серця, де б воно не билося.

Забігаючи наперед, скажу: на концерті в Чикаго глядачі активно підтримали благодійну діяльність хору «Гомін» — пожертвами до скриньок, придбанням квитків для лотереї та участю в аукціоні. Загалом вдалося зібрати понад 10 тисяч доларів.

Окрім того, хор запросив до зали особливих гостей — поранених українських захисників, які завдяки благодійному фонду PROTEZ FOUNDATION перебувають у Сполучених Штатах на лікуванні та протезуванні.

Щодо самого концерту, то давно я не бачила такого залу, де сотні сердець билися, мов одне велике серце. Давно не чула такої тиші, поки звучали пісні — а їх було близько двох десятків. І давно не чула такого шквалу оплесків, коли стихали останні акорди. Та й хіба могло бути інакше, коли зі сцени лунали щемливі мотиви про айстри білі в осінньому саду, про волошкові очі, про розсипані на пероні пелюстки троянд — мовчазних свідків розбитого кохання, про гуцулку Ксеню і ніч над Карпатами, про далекі гори та загадкову червону руту.

Артисти співали, спілкувалися із залом, жартували. На шалено бурхливу реакцію публіки на свою візитівку — пісню «Цей сон, цей сон» — відреагували з гумором: мовляв, розуміємо, чому вона так припала вам до душі, адже перший рядок згадує зустріч «біля озера у літню ніч…». А нині й у нас із вами майже літня ніч, і озеро поруч — величний Мічиган. Усе сходиться. Тільки, сподіваємося, взаємна любов не обмежиться сном, а перейде в гарну реальність.

Дехто з глядачів, не стримуючи емоцій, підспівував. Та що там дехто — майже весь зал. І це попри те, що серед слухачів були люди різного віку, а окремі твори прозвучали ще задовго до народження наймолодших із присутніх. Але є пісні, які, скільки б не минало років, залишаються поза часом. Особливо коли це пісні про любов — те світле почуття, яке зрештою і робить людину людиною.

Саме таким був цей концерт, за який глядачі віддячили артистам не лише бурхливими оплесками й квітами, а й… короваєм. Так-так, справжнім короваєм, який спеціально до цієї творчої зустрічі випекла українська майстриня Оксана Клюйко, підтримавши ідею знаної в громаді ведучої мистецьких заходів та приватних подій Лілії Семко. Саме вона й вручила його артистам як символ єдності, любові та благословення. І знову в залі повіяло Україною — щирою, гостинною, квітучою.

А керівник колективу Вадим Яценко взяв і каже: «Зараз ми заспіваємо пісню про одне українське місто (то була незрівнянна “Києве мій”). Про моє улюблене місто. А ви, співаючи разом з нами, можете заплющити очі і уявіть кожен свій рідний куточок на батьківській землі… І полиньте туди думками… І відчуйте його…»

Не знаю, як іншим глядачам, але мені це вдалося — полинути. Відчути. І завдяки неймовірному співу «Гомону», і ще тому, що саме того дня, за кілька годин до концерту, мама надіслала мені світлину: біля моєї хати квітнуть вишні. Там, у рідному селі на Прикарпатті.

Квітнуть так пишно, так нестримно, так ніжно. І справді: як тебе не любити, рідний краю? Лиш би миру тобі. Лиш би миру…

 

Фотограф Роман Кость