Майже 10 тисяч кілометрів – це для любові і справді не перешкода. Бо справжня любов не знає відстаней. І навіть за вимушеної розлуки вона продовжує жити на рівні емоцій, на рівні відчуттів і почуттів, на рівні максимальної допомоги тому, з ким поєднане серце.

Гадаєш, читачу, що у випадку любові до рідної землі ці слова недоречні? Ще й які доречні! Якщо, звичайно, для тебе, читачу, любов до рідної землі – це не просто красива фраза, яка відлунює порожнім звуком. Бо є й такі індивіди, для яких відлунює. Емоційною порожнечею. Але я не про них. Я про тих, хто з рідною землею серцем і духом невіддільні. І кого тішить її радість. І кого болять її болі.

P1100816 (2).jpg

Чи ж нам, українцям, цього не знати!? Хоч і розкидані по всіх материках, а думкою линемо туди. Бо там пуповина закопана. Бо там – витоки. Бо там – наш початок. Бо там сьогодні – сльози і біль. І смерть. І трагедії. І втрачені надії. І втрачені домівки. І невідомість завтрашнього дня. Яка, попри все, тримається на вірі.

І ми, ті, хто не там, допомагаємо цю віру скріплювати. Збираємо пожертви на військо. Лікуємо поранених воїнів. Волонтеримо. Підтримуємо рідних. Молимось за той день, у якому прозвучить: «Війна закінчилася!» Молимось, якщо навіть ця молитва має вигляд… картин на полотні.

Ось таким довгим було моє вступне слово до розповіді про важливу подію у мистецькому житті українського Чикаго. Слово, яке, власне, й передає її суть, адже йдеться про художню виставку.

Вона має назву «9025 км» – саме такою є відстань від Чикаго до Києва.

Вона відбувається в Українському Національному Музеї, де представлено роботи 12 українсько-американських митців, кожен з яких народжений в Україні, але в різний час приїхав до США і зараз проживає у Чикаго.

Її ініціатором та ідейним натхненником є голова відділу №36 (Чикаго) Союзу українок Америки, художниця, невтомна волонтерка Олена Дяденко, яка вдячна за організаційну допомогу колегам-союзянкам та працівникам музею, а в інтерв’ю нашій газеті сказала: «Кожен митець представив на виставку три роботи, у яких поділився часточкою своєї душі, своїх емоцій, своєї любові до рідної землі та переживань за її долю. Так, нас із Україною розділяють тисячі кілометрів, але ми об’єднані спільним духом, пам’яттю і незламністю. Проект “9025 km” має на меті привернути увагу до війни, яка триває в Україні, і на висвітлення тихого щоденного болю українців за кордоном. Нас тут запитують: “Як там твоя родина?” і ми стримано відповідаємо: “Дякую”. Ми телефонуємо до своїх рідних в Україну і, промовляючи, наче пароль: “Як ви?”, хочемо чути: “Все гаразд…” І просто хочемо, щоб нам відповіли, бо це означає: живі… Тому ми продовжуємо боротися – кожен на своєму фронті. І на мистецькому зокрема. Наша виставка – один із засобів цієї боротьби. За допомогою мистецтва ми прагнемо створити простір співчуття, взаємної підтримки та збору гуманітарної допомоги для України і її захисників».

P1100795 (1).jpg

Часові межі, упродовж яких триває виставка, – з 8 квітня до 30 квітня 2026 року. А минулої п’ятниці відбулася її урочиста презентація, на яку завітали українці та американці, – не просто поціновувачі художнього мистецтва, але й люди, яким близька і зрозуміла ідея виставки. Ми ж хочемо коротко познайомити вас, шановні читачі, із тими творчими особистостями, чиї роботи ви можете тут побачити.

Володимир Монастирецький понад 30 років мешкає у Чикаго. Україна посідає особливе місце у творчості художника. Живопис митця поєднує спостереження, пам’ять та особистий  досвід. І переконання: де б ми не були, всередині живе відчуття дороги назад.  Додому. Бо дім – це не місце, а те, що назавжди залишається з нами. На виставці представлено картини «Ангелята», «Нескорені», «Дорога додому».

Луна Присяжнюк. Родом із Житомира. Художниця, чия практика поєднує пленерний живопис, архітектуру та абстракцію. У Чикаго проживає з 2014 року. Війна в Україні суттєво вплинула на її художню мову, зробивши її більш прямою, чесною та  емоційно оголеною. На виставці представлено триптих «Спогади, що тримають на відстані».

Oлена Дяденко родом із Полтавщини. Проживши в Чикаго понад 30 років, досліджує у своїй творчості теми ідентичності, духовності та зцілення, звертаючись до невидимих зв’язків, що поєднують людей і формують їхній досвід. Сьогодні ж розповідає потужну історію кохання та війни, розлуки та відданості. На виставці представлено картини «Ой, я не п’яна, я просто закохана», «Ой, так сьогодні співає душа моя», «Ой, за тобою босоніж на край землі».

Марія Плотнікова родом з Маріуполя. Працює з живописом і перформансом. Картини, представлені на цій виставці, є частиною серії Cuts. Вони осмислюють досвід війни через тілесні образи  та емоційні стани. Художниця не показує насильство буквально, а передає його через відчуття, які залишаються в тілі. На виставці представлено три картини із серії «Cuts» (розрізи).

P1100819 (2).jpg

Катерина Ткаченко родом із Полтавщини. До США переїхала у 2016 році. Україна для неї – це джерело ідентичності та внутрішньої сили. Сучасні події, зокрема війна, безпосередньо впливають на її мистецтво, надаючи йому нової емоційної напруги. На виставці представлено три роботи: «Вдягаючи вишиванку», «Український Голуб Миру. Ключі», «Український  Голуб Миру розквітає зсередини».

Андрій Діденко – художник, скульптор і медичний фахівець, народжений у Львові. До США приїхав у 90-х. Україна залишається для нього ключовою точкою  відліку – простором, через який він осмислює минуле, теперішнє і можливість розвитку. На виставці представлено картини «Мить тиші», «Надія народжується всередині», «Композиція у двох діях».

Юлія Полякова народилася у Києві. З 22-го року живе і працює у США. Поєднує у своїй творчості графічний дизайн, фото, графіку, живопис та колаж. Після початку повномасштабної війни її роботи набули виразного емоційного напруження, у них з’явилися українські символи та мотиви. Тема втрати, пам’яті та зв’язку з домом залишається важливою частиною її мистецтва. На виставці представлено картини «Дивлячись новини», «Шоу повинно тривати», «Найтемніша ніч перед світанком».

Наталія Шутяк – українська абстрактна художниця, родом із Рівного. Працюючи переважно з олією та акрилом на полотні, розглядає абстракцію як спосіб залишатися чесною із самою собою. До США переїхала у 22-му. У своїх роботах часто досліджує крихку межу між тим, що розкривається, і тим, що залишається прихованим, створюючи простір для тихого роздуму та відвертого діалогу з глядачем. На виставці представлено триптих «Життя продовжується у снах/мріях».

Юлія Ткачук. Виросла і навчалася у Львові. У Сполучених Штатах живе з 1997 року. Практикуюча  художниця-візуалістка. У своїх роботах звертається до межі між внутрішнім і зовнішнім – між тим, що  утримується, і тим, що проривається назовні. Роботи не пояснюють, а створюють простір для відчуття. Тиша в них  є не відсутністю, а  станом, у якому зберігається пережите. На виставці представлено картини «Що утримується», «Що випливає», «Що пов’язано».

 Андрій Антоненко. Із Києва. Україна для нього – це дім і внутрішня опора, а досвід дитинства, пов’язаний із Карпатами, став одним із визначальних у формуванні художнього бачення. Переїзд до США (2024 рік) і життєві обставини стали поштовхом до переосмислення – його творчість  набула більшої зосередженості на внутрішніх станах і пошуку сенсів. На виставці представлено роботи «Земля пам’ятає», «Небо в шрамах», «Без квитка назад».

Олена Пак. Народилася у Києві. Переїхала до Чикаго у 1994 році. Однією з центральних ідей творчості мисткині є унікальність кожної людини, включно із авторкою. Українська культура продовжує бути важливим  джерелом натхнення та основою її художнього мислення. На виставці представлені диптих «Там, де полеглі стають квітами» та картина «В очікуванні ранку в Києві».

Марта-Софія Фрейзер. Родом із міста Стрий Львівської області. Композитор, піаністка, вокалістка, автор пісень для дітей та дорослих. У США її діяльність тісно пов’язана з мистецтвом і благодійністю. Уже в еміграції (2017 рік) захопилася таким видом декоративного мистецтва як витинанка. На виставці представлено три роботи мисткині у техніці витинанка (папір) – триптих під назвою «Паралельні світи».

Гадаю, читачу, що навіть із окремих назв творчих робіт, представлених на виставці, ти зрозумів, про що вона. Деякими словесними штрихами доповню твоє розуміння.

Ця виставка про надію, яку ми створюємо самі, бо без неї неможливо витримати реалії… Про світ, що, здається, збожеволів… Про звикання навіть до того, до чого звикати не можна… Про червоні квіти, які проростають із чорної ріллі, мов сліди крові, що пролилася на ґрунт… Про тривожний сон, коли за вікном твоєї квартири в Чикаго просто озивається грім, а в тебе асоціації: куди цього разу прилетіло, бо ти не так давно звідти, де й нині прилітає… Про втрачений спокій неба, поораний шрамами страху… Про ключі від домівок, яких уже нема… Про моменти, коли ти потребуєш спокою, щоб думати не про втрати, а про пошук – себе і свого місця у цьому світі… Про розлуку і вірність, коли він на війні, а вона чекає із надією на зустріч… Про віру в те, що після темряви обов’язково торжествує світло… Про дітей, яких оберігають руки Спасителя… І про соняшник, який стоїть серед вогню – обпалений, але незламний…

Так, вони, ці картини, несуть у собі глибокі сенси. І їх торкнулися усі, хто прийшов на презентацію виставки, яку чуттєво доповнили своїми виступами творчі люди української громади – вокалісти Діана Кутинська, Андріана Зам, Марта-Софія Фрейзер, Христина Мусій, Віра Бойко, цимбаліст Микола Стефурак, музикант та звукооператор Володимир Федорович.

Нагадаємо, що виставка працює до 30 квітня. Отож кожен із вас, шановні читачі, ще може прийти сюди. Або просто подивитися, збагатившись емоціями, якими поділилися художники, або й придбати їхні картини. Адже кошти, за які вони будуть продані, підуть на допомогу у боротьбі за мирний день рідної землі. В ім’я тієї любові, яка не знає кордонів. В ім’я тієї любові, для якої 9025 кілометрів – не перешкода. Бо то любов до тебе, Україно.

 

P.S. Від імені організаторів та учасників виставки пані Олена Дяденко висловлює щиру подяку за спонсорську підтримку кредитівці «Самопоміч», фундації «Спадщина», ресторану «Чарівний глечик», за інформаційну підтримку – газеті «Сурма» та Radio UA Chicago, Українському незалежному радіо та радіо «Українська хвиля»