Для українців світлі Великодні свята, які наповнені глибоким християнським змістом, здавна супроводжуються чудовими звичаями, традиціями та обрядами. Серед них помітне місце належить надзвичайно цікавому процесу виготовлення писанок. Погодьтеся, що в умілих руках вони перетворюються на справжні витвори мистецтва. А кожен регіон України має свої особливості у виборі кольорів, символів, мотивів, має свої методи фарбування та декорування яєць. Серед них є крашанки, крапанки, дряпанки, мальованки, розфарбовані під мармур, з витравленими кислотою малюнками чи геометричними візерунками… Говорити на цю тему можна багато. Та головне те, що традиція писанкарства передається в Україні з покоління у покоління. І навіть опинившись за кордоном, українці підтримують її, навчаючи розфарбовувати писанки своїх дітей-онуків.

Звичайні зварені яйця-крашанки, просто пофарбовані одним кольором у відповідному барвнику, потім вживають у їжу. А, власне, писанки — це розписані сирі яйця, з яких після завершення роботи видувають вміст, проробивши два протилежно розташовані отвори, — і тоді їх можна зберігати роками.

Справжнє писанкарство є складним видом мистецтва, яким займаються народні майстри. Але опанувати його найпростіші техніки може кожен. Ось і в Чикаго щороку, практично у всіх церковних парафіях, для охочих спробувати себе у писанкарстві організовують напередодні Великодня своєрідні майстер-класи. Церква Святої Покрови у цьому плані — не виняток, а на цікаві заняття приходять і дорослі, і діти. Попередніми роками їх проводив сам настоятель церкви, отець Анатолій Басараб, який перейняв цю науку, будучи ще дитиною, від своїх бабусі й дідуся. Але тепер отець Анатолій безмежно радий тому, що такі заняття у їхній церкві проводять справжні умільці. Як це і було минулої суботи.

Аудиторія бейсменту церкви на якийсь час перетворилася на творчу майстерню. А своїми вміннями і порадами, своєю практичною допомогою ділилися з присутніми гарні й цікаві гості.

Лідія Стефанишин — родом із Прикарпаття. Художню освіту здобула в Косівському технікумі народних художніх промислів імені В. Касіяна та Львівській академії мистецтв. Пані Лідія — член Національної спілки художників України, творчо працює в художній обробці шкіри та моделюванні одягу в етностилі. «До чого ж тут писанки?» — запитаєте ви. Просто вона вміє і любить це робити. Хоча писанкаркою себе не вважає, але чуття художника, професійна освіта, бажання перетворювати звичайне яйце на маленьке мистецьке диво — ось і народжуються в її руках писанки, які милують зір і красою, і змістом, і майстерністю виконання. А якщо вмієш сам, то чом би й інших не навчити?

Руслан Копильців родом також із Прикарпаття, із села Марківка на Коломийщині. Він — народний майстер. Спеціальної художньої освіти не має, але доля нагородила його талантом до писанкарства. Участь у конкурсах, у виставках, грамоти і дипломи, роботи майстра у знаменитому музеї «Писанка» в Коломиї, сотні подарованих виробів друзям і знайомим — усе це про нього. І треба бачити, як світяться його очі, коли він розповідає про писанки, про те, як вони робляться, що означають, яку енергетику випромінюють, який посил нащадкам несуть… І, звичайно ж, треба бачити його роботи. Особливо ті, що виготовлені у техніці витравлювання візерунків на яєчній шкаралупі оцтом. Це щось неймовірне! Це навіть важко зрозуміти, як можна творити такі геометрично правильні, такі розмаїті узори, такі дрібненькі лінії, точки і фігурки на маленькому яйці. А здалека вони взагалі здаються різьбленими з дерева.

Ось такі талановиті люди і проводили майстер-клас, на який завітали кілька десятків охочих навчитися бодай азів писанкарства. Найстаршою із «учнів» виявилася 74-річна пані Анна, поруч із нею натхненно працював її онук, 14-річний Матвій. За сусіднім столиком — юні дівчата: на подібному занятті вони вже були торік, тому рухи їхні більш упевнені, ніж в абсолютних початківців. Тут ось — молоді матусі з дітьми. Наймолодшим «писанкарям» — по чотири роки. Малечі терпіння не вистачає: трохи потримають писачок у руках, подивляться, як віск топиться, як після занурення у відповідний розчин вимальовується щось таке красиве, кольорове, — і гайда бігати. Лишень час від часу навідуються поцікавитися, як там у мами справи, чи все їй вдається…

А наставники-професіонали підходять до кожного, підказують, допомагають. І через якийсь час яйце уже перестає бути просто яйцем, перетворюючись на писанку. Нехай іще з не зовсім рівними лініями візерунків і не зовсім чітко окресленим орнаментом, та все одно ця писанка — найкраща, бо вона твоя, бо вона виготовлена власними руками. Й головне місце у святочному кошику, поряд із пасочкою, їй гарантоване.

Далі — фотосесія. А чом би й ні? Раптом хтось із тут присутніх стане колись знаменитим писанкарем — от і згадає, де, як і коли робив свої перші кроки до великого писанкарського мистецтва.

А ще далі — скринька із написом «Збір на ЗСУ». Тому що це був не просто майстер-клас, а ціла акція під назвою «Писанка для ЗСУ». І зібрані грошові пожертви підуть на підтримку наших захисників. Тому що писанка символізує весняне відродження природи, символізує життя. І кожен із нас засилає до неба молитви, щоб цьогорічний Великдень ознаменувався закінченням війни. Щоб перемогла ВЕСНА. Щоб перемогло ЖИТТЯ!