Події в Ірані для України - не «далека геополітика», а ще один фронт тієї самої війни. Іранський режим постачає Росії дрони, що б’ють по наших містах, а сьогодні тим самим озброєнням атакує країни, які допомагали йому обходити санкції. Для нас важливо одночасно називати режим співучасником агресії й залишатися солідарними з іранським народом, що бореться проти диктатури.

Для нас, українців, Іран давно перестав бути «далекою» країною десь на мапі Близького Сходу. Це держава, чиї дрони місяцями летіли на наші міста, вбивали людей, руйнували енергетику, змушували мільйони сидіти без світла й тепла. І при цьому - це країна, де сам народ уже роками виходить проти режиму, який задушив власну країну й одночасно допомагає Росії вести війну проти України.

Іран як співучасник війни проти України

Повномасштабна війна зробила ім’я «Shahed» для українців таким самим знайомим, як «Калібр» чи «Іскандер». Іранський режим передав Росії ударні безпілотники, технології та комплектуючі, а згодом допоміг запустити локальне виробництво цих дронів на російській території. За сухою технічною мовою ховається проста річ: кожен такий запуск по Києву, Одесі, Харкову чи Миколаєву - це спільний злочин Москви й Тегерана.

Ці дрони не з’явилися з повітря. Це результат цілеспрямованої співпраці двох режимів, які воюють не лише проти України, а й проти самої ідеї демократичного Заходу. Для України це означало сотні атак по енергетичній інфраструктурі, зруйновані підстанції, ТЕЦ, житлові будинки, цивільні об’єкти. Кожен «Shahed», який гуде над нашими головами, - це матеріалізована політика іранського керівництва, яке свідомо обрало шлях участі у війні проти нашої держави.

Сіра економіка, дрони і «співучасники» з Перської затоки

Іранські безпілотники - це не тільки про заводи в Ірані. Це про цілу тіньову екосистему грошей, логістики й корупції. Гроші, комплектуючі, мікрочіпи, двигуни - усе це роками рухалося через «сіру зону» світової економіки. Особливе місце тут посідають країни Перської затоки, передусім Об’єднані Арабські Емірати.

Через компанії-прокладки, офшори й «логістичні хаби» ОАЕ та інших держав регіону проходили поставки електроніки й деталей, які формально не мали стосунку до зброї, але фактично йшли в іранські та російські оборонні проєкти. Частина бізнесу в Еміратах заробляла на цьому дуже непогано, закриваючи очі на те, що кінцевим пунктом призначення цих товарів будуть заводи, де збирають безпілотники для ударів по українських містах.

Коли хтось у глобальному Півдні говорить: «Це не наша війна, ми просто робимо бізнес», варто чесно сказати: у XXI столітті «просто бізнес» часто означає дуже конкретну відповідальність. Якщо ти допомагаєш режимам обходити санкції, продаєш їм високотехнологічні компоненти, забезпечуєш канали платежів - ти стаєш частиною ланцюга, який закінчується вибухом десь у центрі Дніпра чи Львова.

Коли бумеранг повертається: іранські ракети по тим, хто допомагав

Сьогодні ми бачимо парадоксальну, але дуже показову ситуацію. Той самий Іран, який роками користувався гостинністю фінансових і торговельних хабів Затоки, почав масовані ракетно-дронові удари вже по цих самих країнах. Дрони й ракети летять у бік Катару, Саудівської Аравії, ОАЕ, Бахрейну; системи ППО перехоплюють сотні цілей, але частина влучає в нафтопереробну інфраструктуру, газові об’єкти, порти й навіть цивільні райони.

Для України в цій історії є гірка, але важлива мораль. Ті, хто допомагав Росії та Ірану обходити санкції, роками думали, що можуть залишатися «над бійкою» і просто рахувати прибутки. Тепер вони самі опинилися під ударами того самого режиму, якому допомагали зміцнювати військову машину. Це не привід для злорадства, але це дуже чітке нагадування: толерування агресора, торгівля з ним «як завжди» ніколи не минають без наслідків.

Режим - не народ: чому українцям важливо це проговорювати

Попри всю нашу особисту й колективну лють на Іран як джерело дронів, важливо чітко розрізняти: ворогом є не іранський народ, а іранський режим. Саме він ухвалює рішення про передачу зброї Росії, про репресії всередині країни, про розгін протестів, про те, що гроші йдуть на дрони, а не на нормальне життя людей.

За останні роки Іран неодноразово потрясали протести - від виступів жінок проти примусу й «моральної поліції» до економічних демонстрацій проти бідності, корупції та девальвації. Це відчай людей, які так само, як і ми, хочуть нормальної, мирної, сучасної країни замість клерикально-військової диктатури, що перетворилася на фабрику нестабільності для всього регіону.

У січні 2026 року режим перейшов нову межу. Лише за кілька днів загальнонаціональних протестів силовики влаштували, за словами правозахисників, найкривавішу різанину за всю історію Ісламської Республіки. Незалежні медіа й правозахисні мережі говорять про понад 36 тисяч убитих лише під час придушення виступів 8-9 січня, а за деякими оцінками загальна кількість загиблих у протестах 2025-2026 років може наближатися до 40 тисяч.

На цьому тлі особливо промовистим виглядає історичний контраст. Шах Мохаммад Реза Пахлаві пішов, тому що не хотів дивитися, як його країна згоряє у вогні. Тепер Іран знову горить - і нинішня Ісламська Республіка радше дозволить країні згоріти, ніж поверне її власному народу. Один любив Іран та іранців. Інший зневажає і країну, і людей.

Українцям важливо не переносити справедливу ненависть до дронів і ракет на звичайних іранців. Навпаки, ми, мабуть, як ніхто, розуміємо, що означає жити між молотом імперських амбіцій і ковадлом репресивної влади. Для нас природно бути на боці тих, хто виходить проти диктатури - особливо якщо це диктатура, яка сьогодні допомагає нашому ворогу.

Як послаблення Ірану впливає на безпеку України

Кожен внутрішній кризовий цикл в Ірані - це не лише про справедливість для іранців, а й про безпеку для українців. Коли режим змушений кидати ресурси на придушення протестів, латання економіки, боротьбу з санкціями й хаосом у регіоні, йому складніше одночасно вкладати гроші й технології в російську військову машину.

Якщо санкційний тиск на іранський військово-промисловий комплекс посилюється, якщо ланцюжки постачання руйнуються, якщо компаніям у тій же Перській затоці стає дорожче й ризикованіше співпрацювати з Тегераном та Москвою - це прямо впливає на кількість і якість дронів, ракет і боєприпасів, які Росія може отримати. Для України це звучить дуже конкретно: менше ресурсів для ворога - менше обстрілів, менше руйнувань, більше шансів на те, що наша ППО встигатиме збивати все, що летить.

Тому події в Ірані - це не «чужа революція» і не «внутрішня справа далекої країни». Це частина великої війни, в якій Україна опинилася на передньому краї, а іранський режим - на боці агресора.

Єгипет: військовий гігант, який обирає бізнес, а не війну

На цьому тлі показовим є приклад Єгипту - країни, де я зараз живу. Це держава з однією з найсильніших армій регіону: сотні тисяч військовослужбовців, тисячі танків, великі склади техніки й боєприпасів. За оцінками різних індексів, Єгипет стабільно входить до числа найбільш мілітаризованих держав Близького Сходу.

Для єгипетської влади ключовим пріоритетом залишається внутрішня стабільність і безпека - спокій на вулицях, контроль над кордонами, базова керованість економікою - а вже потім великі геополітичні ігри. Каїр не вписується у війну США та Ізраїлю проти Ірану, зберігає мирний договір із Тель-Авівом, намагається виступати посередником і просуває свій образ «стабілізуючої сили».

Хоча Єгипет за Конституцією й сучасною історією - переважно мусульманська країна, тут живе й дуже значна християнська громада, передусім копти. Мусульмани та християни віками ділять між собою ті самі міста, квартали й ринки, відзначають свої свята поруч і звикли до того, що інша віра - не привід для ворожнечі, а частина спільного ландшафту.

У регіоні, де дрони й ракети вже стали частиною ландшафту, Єгипет демонструє цинічну, але зрозумілу позицію: з усіма можна не любитися, але з усіма доводиться рахуватися. І поки одні держави грають у «війну заради ідей» і втягують у це сусідів, інші рахують дивіденди й намагаються не спалити власний дім у чужій пожежі.

Чому це все важливо саме для українців

Для нас події в Ірані й навколо нього - це не екзотична картинка з новин. Це:

  •  джерело дронів, які вбивають наших людей;
  •  тест на чесність для країн, що допомагають агресорам обходити санкції;
  •  шанс послабити один із ключових центрів підтримки Росії;
  •  історія про народ, який, як і ми, бореться з власним репресивним режимом.

Україні важливо називати речі своїми іменами: іранський режим є співучасником агресії проти нас, а будь-яка країна чи компанія, що допомагає йому або Росії обходити обмеження, стає частиною цієї війни.

Події в Ірані - це ще один фронт тієї самої великої боротьби за майбутнє, в якій Україна вже заплатила надто високу ціну, щоб дозволити собі розкіш робити вигляд, що це «не наша справа».