У Чикаго, в церкві святого Йосифа Обручника, відбулася презентація книги пам’яті «Променем сонця» про загиблого Героя України Михайла Яворського, автором та упорядником якої є журналістка Руслана Романюк. Найперші свої відчуття від почутого і побаченого на презентації я сформулювала б так: ця подія залишила слід у серцях кожного із присутніх; ця книга пам’яті уже увійшла в історію, бо вона – про щось надто сокровенне. Про Долю – у сенсі цього слова з великої літери. Про Людину та її Вчинок – обидва слова також з великої літери.

Автор книги про це каже так: «У своєму вступному слові я написала: “Ця книга не претендує називатися історичним виданням. І не є документальною. І не є художньою. Це просто книжка-доля. Я знаю, що ні в літературі, ні в журналістиці немає такого жанру. Але, можливо, тепер він з’явиться після цієї страшної, безглуздої війни. Бо заслуговує уваги доля кожного, хто став на захист рідної землі. І є серед них долі дивовижно особливі”».

Про одну із таких якраз і йшлося на презентації. Це була не просто подія, це була глибока розмова про життя, про вибір і ціну любові до свого, до рідного. Михайло Яворський прожив більшу половину свого життя (від 16-ти до 42-х років) у Сполучених Штатах Америки, мав сім’ю – дружину і донечку, мав родину і друзів, добру роботу, гарну домівку, будував плани на майбутнє, виношував у думках мрії. Одна із цих мрій була доволі несподіваною – повернутися коли-небудь жити в Україну. Бо казав: моя душа і серце – там. І коли на рідну землю, на якій він народився, прийшла війна, то залишив своє благополучне американське життя і за покликом української групи крові поїхав туди, де билося закривавлене серце нашої України. І де його серце перестало битися 25 травня 2023 року. Він провів на війні 15 місяців і загинув, рятуючи бойових побратимів.

Автор та упорядник книги Руслана Романюк не була особисто знайома з Михайлом. І з родиною Яворських познайомилась тоді, коли до їхньої домівки чорною птахою прилетіла звістка про загибель Михайла – українського захисника із позивним «Чікаго».

Пані Руслана найпершою написала про історію його життя на сторінках газети «Сурма» і згодом ще кілька разів поверталася до цієї теми, коли сестра Зоряна організовувала вечори пам’яті свого брата. А тому охоче підтримала ідею матері загиблого воїна Марії Яворської підготувати книгу пам’яті про її сина. Близько півтора року журналістка збирала по крихтах спогади, біль, любов, викликаючи на відвертість усіх своїх співбесідників, і створила чесну, живу історію Долі Людини.

На сторінках книги найпершими розповідають про Михайла його найближчі люди. Мама Марія, в очах якої назавжди оселилися сум і оповита смутком гордість за сина. Дружина Оксана, промову якої на презентації неможливо згадувати без сліз, адже її біль був відчутний у кожному слові, у кожній паузі, у кожному подиху. Вона – жінка, яка втратила чоловіка, втратила опору, втратила багато спільних мрій, бо далі летить через життя з одним крилом, але не загубила любові, яка сягає далеко у минуле, аж до першої миті їхнього знайомства, що наповнена спогадами, якими ділилася пані Оксана. Ці спогади були дуже особистими і дуже особливими: починаючи від тих, як вони разом раділи народженню донечки, як татусь із донею голосно сміялися, придумуючи ігри і витівки, й аж до тих, як важко було пояснити маленькій Соломійці, що тато загинув, що тепер він на небі і торкатиметься до неї промінчиком сонця. Коли Михайло загинув, Соломійці було майже шість років, зараз їй – трохи більше восьми. Підростаючи, вона не раз буде звертатися до цієї книги, шукаючи в історії свого батька відповіді на питання, шукаючи поради, довіряючи йому свої таємниці. І пройматиметься гордістю за тата. Хоча для неї він назавжди залишиться тим Героєм, з яким можна було голосно сміятися, вигадуючи всілякі ігри і витівки…

Зворушливим на презентації був виступ сестри Зоряни – сильний глибиною і змістом її слів, але з тим болем душевної тиші, який не приховати. Вона так і назвала свою статтю до книги – «Я навчаюся жити з цим болем…». Бо й досі пече. Бо не проминає. Бо залишився світ, у якому уже ніколи не буде його, її братика – цим ніжним словом вона називала навіть дорослого Михайла.

Крім найближчої родини, про долю Михайла Яворського розповідають у книзі люди, з якими Михайло ділив будні, свята, мрії – його однокласники і вчителі з Коломийської гімназії, рідня із Космача, що на Прикарпатті, друзі зі служби в американській армії та з навчання в університеті і просто друзі юності. Розповідають, звичайно ж, і бойові побратими. Ті, які були здивовані його вчинком – залишити благополучне життя в Америці і добровільно, ще й таємно від усієї родини, поїхати на війну. Але потім, коли ближче пізнавали Михайла, розуміли, що інакше він вчинити і справді не міг. Ті, які кажуть: він був одним із нас. І додають: він був тим одним, що десятьох вартий.

Книга «Променем сонця» наповнена не тільки цікавими розповідями-спогадами, але й майже трьома сотнями фотографій із життя Михайла Яворського до війни та на війні і хвилюючими фото із вечорів вшанування його пам’яті. Цікавим є розділ «Назавжди поруч»: тут зібрані статті з українських та американських засобів масової інформації, які зверталися до історії Героя. Безумовно цінними і важливими є статті-роздуми до книги, якими поділилися владика Чиказької Єпархії УГКЦ Венедикт Алексійчук і колишній посол України в США Оксана Маркарова. А дизайн книги (професійна робота Ігоря Лісовича зі Львова) настільки творчий, продуманий і такий особливий, що, взявши до рук, її відразу хочеться гортати сторінка за сторінкою. До слова, пан Ігор разом із власником газети «Сурма» Володимиром Долинкою максимально доклалися до питань видавництва, а потім і доставки книги «Променем сонця» до Чикаго. Книга вийшла українською мовою, але окремі її фрагменти перекладені англійською, аби й англомовний читач міг зрозуміти, про кого і про що йдеться. Тираж – 2 тисячі примірників, розділений наполовину між Америкою та Україною.

Важливим є і той нюанс роботи над виданням, про який авторка Руслана Романюк сказала на презентації так: «Труднощів при підготовці книги не було; було хіба внутрішнє переживання, щоб потім, коли книга про Михайла Яворського побачить світ, нас не звинуватили у тому, що ми ідеалізуємо тільки одну людину. Але, думаю, що таких звинувачень точно не буде. Тому що в книзі згадано дуже багато українських захисників. І тих, які продовжують боротьбу, і тих, які, на жаль, загинули. Десятки імен. Всі вони є у цій книзі».

І всі вони були згадані на презентації – у розповідях присутніх, у молитві, яка з особливим трепетом і з особливою духовною силою звучала під покровом храму святого Йосифа Обручника. Того храму, який був для Михайла духовною домівкою: тут вони з Оксаною вінчалися, тут хрестили свою донечку, і звідси його провели в останню дорогу, адже загиблого воїна перевезли з України для поховання у Чикаго. Саме церква стала великою підтримкою для родини Михайла тоді, у час прощання з дорогою людиною, і є підтримкою тепер, коли родина іде через життя з вічним болем. Тому на презентації Книги Пам’яті молитва і промова отця Миколи Бурядника, благословення Владики Венедикта через відеозвернення, присутність отця Андрія, отця Володимира, отця Ярослава та отця Богдана змусили усіх присутніх задуматись, хто ми у цьому житті, які цінності є для нас найважливішими. Вони наповнили наші серця вірою, яка тримає тоді, коли здається, що вже немає сили; наповнили словами, які стали дотиком до живої пам’яті про сина, про чоловіка, про татуся, про брата, про друга. Тому усі промовці говорили про Михайла зі сльозами і з гордістю, бо знають, що прожив він своє життя чесно і зробив свій вибір свідомо. Бо вкотре стверджували: він був особливим для всіх. І ділились історіями, які викликали сміх крізь сльози, згадували жарти Михайла, його доброту, його захоплення родинними історіями, його любов до цукерок (ох уже і ласун був, міг кілограмами їх поїдати!), говорили про внутрішню свободу і про його велике серце, у якому вистачало місця на любов до рідних людей і на любов до України – оту щиру і віддану, яка не згасла навіть за океаном. Про це вона і творилася, книга «Променем сонця». І народилася як міст між континентами, між минулим і майбутнім, між воістину великим Героєм і маленькою Соломійкою, яка, перечитуючи кожен рядок, завжди буде пишатися своїм татом.

Особливим доповненням до презентації стали виступи її талановитих гостей – вокальної студії «Елегія» під керівництвом Світлани Поляк, солістки (а заодно й ведучої заходу) Мар’яни Балаш та заслуженої артистки України Світлани Весни. Надзвичайно сильним фінальним акордом презентаційної зустрічі стали теплі відеосюжети і світлини із життя Михайла Яворського, які були продемонстровані на екрані. Знайшлося навіть відео двадцятирічної давності з виступом родинного ансамблю Бойчуків із прикарпатського Космача, у якому співав дідусь Михайла. Це справді варто було побачити!

І ще я звернула увагу на свого роду географію, яка відстежувалася упродовж презентації книги: глядачі і гості із Чикаго, друзі з Пенсильванії, з Каліфорнії та Техасу (спеціально приїхали на зустріч); відеосюжети з Коломиї, з Тернополя, зі Львова, з Богородчан; друк книги в Україні, доставка до Америки… Кажуть, Михайло при житті мав особливий гарний дар – гуртувати довкола себе людей. Схоже, він продовжує робити це і тепер. Звідтіля, із засвітів, ставши променем сонця… Тому що є люди, які, відходячи, залишаються…

«Променем сонця» – дуже влучні, дуже правильні слова, якими названа книга. Книга-доля. Книга-пам’ять. Книга-любов. Книга, яку випустила у світ Руслана Романюк та родина Яворських. Книга, яка вже увійшла в історію.

P.S. Особливий момент: на завершення презентації книги її автор Руслана Романюк отримала надзвичайний подарунок – прапор, пам’ятну табличку та шеврон від 67-ої окремої механізованої бригади, тієї, в якій служив загиблий Герой.

Родина Яворських щиро вдячна усім за сприяння в організації вечорів пам’яті Михайла Яворського й, зокрема, – вечора-презентації книги його пам’яті, і за технічну та організаційну роботу власне у виданні книги; вдячна всім за матеріальну підтримку, адже продовжує допомагати бойовим побратимам Михайла.

Книгу «Променем сонця» можна придбати, звернувшись до пані Марії Яворської (телефон 773 550 8950). Усі зібрані кошти також будуть спрямовані на допомогу бойовим побратимам.

Фото Тетяни Дрожжиної