Об'єднати зусилля у збереженні державності

Журналіст, публіцист, політолог Віталій Портников знайомий багатьом українцям (і далеко не тільки їм), які прагнуть розбиратися у складних перипетіях сучасної політики. Він є постійним автором «Громади», довгі роки працює на українських телеканалах (останніми роками найбільше – на телеканалі «Еспресо»), його політичні бесіди можна знайти на youtube тощо. Проте поспілкуватися з ним вживу доводиться не часто.

Завдяки зусиллям «Громади», отцю Олегу та багатьом волонтерам мешканці Сан-Франциско та Району Затоки отримали таку можливість. Зала Української Греко-Католицької церкви Непорочного Зачаття у Сан-Франциско була заповнена вщерть.

Коротким вступним словом пан Віталій змалював процеси, які призвели до агресії РФ проти України та супроводжують цю війну.

«Намагалися варити жабу в молоці, але натомість граються із нею», - образно змалював політолог взаємини Заходу з агресивною Росією.

Ще у 1991 році, щойно після демонтажу СРСР, Єльцин заявив: «РФ не має територіальних претензій до союзних республік, які стали незалежними державами, доти, доки вони є її союзниками», - згадав Віталій Портников висловлювання тодішнього президента новоутвореної Російської Федерації. Проте, до 2014 року як в Україні, так і у світі недооцінювали небезпеки від пострадянської РФ. З нею намагалися діяти за формулою «де торгують, там не воюють», яка є хибною щодо Росії, адже радянське суспільство було виховане на презирстві щодо грошей. Навіть після захоплення Росією Криму у 2014 році канцлер Німеччини Ангела Меркель за будь-яку ціну хотіла збудувати «Північні потоки», щоб «прив’язати» Росію торгівлею, - зазначив пан Віталій.

В українському суспільстві панувало успадковане від СРСР відчуття захищеності, бо Союз був могутньою ядерною державою. Україна навіть погодилася віддати Росії свій ядерний арсенал під тиском США, які смертельно боялися розповзання радянської ядерної зброї. Суспільство не відразу збагнуло, що опинилося поза цією «могутністю», - зазначив політолог.  

Ланцюг помилок і неправильних розрахунків з боку всіх залучених сторін врешті-решт переконав Путіна, що він зможе, наплювавши на міжнародне право, «взяти Київ за три дні». Відчайдушний спротив українського народу, який об’єднався у відсічі агресорам, перевів цю спробу у війну на виснаження, що стала найбільшим збройним конфліктом у Європі з часів Другої світової.

У такі тривожні часи президент США Дональд Трамп проголосив про відхід США від Європи. Підхід Трампа до міжнародної політики визначається превалюванням національних держав над міжнародними союзами і укладанням угод за типом ділових угод, а не суворим дотриманням міжнародних правил і союзницьких зобов’язань. Такий підхід зумовлює сучасну американську політику поступового відходу від колишньої «європоцентричності», яка визначала євроатлантичну вісь, що утримувала у цьому просторі мир протягом 80 років завдяки гарантіям безпеки, наданим від США. Проте, історичний досвід обох світових війн свідчить: «коли США відходять від європейських справ, війна приходить до Штатів з чорного ходу», - наголосив пан Віталій. У Другій світовій таку роль зіграла Японія; цього разу може виступити Китай.

Тенденція до відходу США від союзницьких зобов’язань у захисті Європи застала Європу послабленою, бо її спільними із США зусиллями вибудувався світ, в якому превалювали цінності, пов’язані із збереженням миру і добробуту. Тепер, з посиленням агресивності Росії і відходом США Європа повинна швидко та інтенсивно зміцнити свою обороноздатність. Україна стає природною частиною нової системи колективної європейської оборони як європейська держава, яка вже чотири роки витримує шалений напад ядерної держави, набагато більшої за розмірами і кількістю населення.

Отже, спільний з союзниками захист України як частини Європи повинен би становити невід’ємну частину оборонної системи євроатлантичного простору, у якій і США почувалися б безпечніше, - такий висновок випливає з міркувань пана Віталія щодо сучасної ситуації. (Таку думку, на мій погляд, нам, діячам української діаспори у США, слід доводити до ширшого американського суспільства та обраних представників у Конгресі).

Перемовини з агресором ні до чого не призведуть, бо Путін не хоче завершення війни. Перемовини для нього є лише засобом затягування часу з метою продовження війни та недопущення нових санкцій з боку Білого дому, - зазначив Віталій Портников. Росія воюватиме, доки не вичерпає економічні ресурси.

Бажаючі задати видатному політологу питання вишикувалися у довгу чергу до мікрофона.

-    Чим ще може допомогти Україні діаспора, крім зборів коштів та  адвокатування українського питання?    

У відповідь пан Портников послався на досвід єврейської діаспори, яка змусила США стати союзником держави Ізраїль, хоча на початках Штати таким союзником не були. Найголовніше – відчувати себе частиною українського народу, брати участь у всіх аспектах діяльності українського суспільства, зберігати державу. Надважливим є збереження української мови, культури у діаспорі. «Головне – не зупиняти процес участі у житті України», - наголосив пан Віталій.

-    Коли буде в Україні подолано корупцію?

-    Ця проблема дещо перебільшується. У сусідніх з Україною державах корупція не менша, і до того ж у них немає війни. Для контролю над корупцією в Україні потрібна не лише ефективна робота антикорупційних установ, але й відмова суспільства від звички давати і брати хабарі.

-    Чи є небезпека перемоги проросійського кандидата на виборах в Україні, подібно тому, що трапилося в Грузії?

-    В Україні в досяжному майбутньому виборів не буде, бо невідомо, коли закінчиться гаряча фаза війни. В Грузії війна була дуже кровопролитною, проте тривала лише 5 днів. Там більше боялися відновлення війни, ніж проросійських тенденцій; у країні не припиняли діяльності російського бізнесу, російські туристи їздили без обмежень. В Україні це вже неможливо.

-    Що робити, якщо американські політичні кола та пересічні американці більше бояться розпаду РФ та її поразки, ніж її агресивності в її нинішньому вигляді?

-    Це тривала теденція і фундаментальна помилка американської політичної думки. У США є поширена думка, що Росія «гарантує стабільність». Навпаки, Росія сіє навколо нестабільність. Зокрема, Вірменія та Азербайджан відразу покінчили з війною, щойно Росія втратила вплив у цьому регіоні. Наразі відбувається розпад імперського простору, тобто, РФ втрачає вплив у пострадянських республіках. А от розпад самої РФ – під питанням, адже війна дала путінському режимові «можливість» зруйнувати будь-які прояви національної ідентичності неросійських суб’єктів федерації. РФ мобілізує на війну насамперед населення неросійських регіонів, і в деяких федеративних республіках цілком викошено чоловіче населення.

-    Питання від члена білоруської діаспори: чому президент України Зеленський щойно зараз зустрівся з Тіхановською?

-    Це була помилка України – продовжувати відносини з режимом Лукашенка, ніби нічого не відбувалося. Лукашенка до влади привело у 1994 ФСБ РФ. Тепер треба виправляти помилку спільними зусиллями. Якщо Україна вистоїть у війні, з’явиться шанс у Білорусі. Світ, заснований на правилах, вже зруйнований. Отже, треба будувати нові оборонні союзи, і наші країни можуть співпрацювати.

-    Як зберегти українську ідентичність на окупованих територіях України?

-    Це дуже складно. Росія нещадно винищує все, що пов’язано з українською ідентичністю. У самій РФ розгромлене Українське товариство в Москві, ув’язнено директора Української бібліотеки. А на окупованих територіях режим ще жорстокіше. Проте, найголовніше наразі – зберегти державу Україна. Тоді з’явиться шанс і для окупованих територій.  

На жаль, час зустрічі з паном Віталієм минув надто швидко. Довелося перейти до наступних пунктів програми, уносячи з собою незадані питання. Чи випаде шанс знову поспілкуватися з паном Віталієм вживу? Хотілося б.

Надія Банчик

Відгуки на зустріч, узяті з Facebook:

Зустріч виявилась справді цікавою. Особливо важливою, на мою думку, була розмова про роль діаспори під час війни та повоєнної відбудови.

Панувала доброзичлива і приязна атмосфера, благодійний аукціон відбувався жваво, а рішення подарувати викуплений лот іншій учасниці зустрічі, яка розчулила володарку лота, було таким людяним і сповненим тепла, що довго ще буду радіти та подумки дякувати за те, що була свідком цього моменту.

Закінчився вечір музичною програмою. Скрипка, рояль, дві чудові оперні співачки, Леся Забашта та Iванна Таратула-Філіпенко - і невимушена, майже домашня атмосфера. Зазвичай таке поєднання неможливе, класична музика переважно звучить в більш формальному оточенні. Але саме ці затишок і доброзичливість, які створили організатори, чомусь так пасували академічному вокалу та мелодіям скрипки.

А в залі - знайомі обличчя, люди, яких приємно було побачити.

Наші з чоловіком враження не завжди збігаються (може тому й тримаємось разом стільки років, що маємо можливість дискутувати щодо побаченого або почутого), але нині ми були абсолютно згодні. Вечір був дуже вдалим і важливим.

Щиро дякую Hromada Yarema Kuzyshyn,  отцеві Олегу Кепещуку, Марині Анісович, Тарасові Турову та всім дотичним до організації і проведення заходу.

Олена Біляк

Цікаво що пан Портников вміє так тримати аудиторію, хоча говорить дуже швидко і вміщує багато непростих речей. І мене вразило, що було стільки питань і всі дуже змістовні; здається, всі в залі мали багато спільних цінностей і поглядів, хоча були з різних частин діаспори.

Яна Ратман

Турне Віталія Портникова для зустрічей із українською діаспорою дуже актуальне.

Похвальне слово організаторам, що в цьому серйозному заході знайшли можливість для не менш важливого в нашому житті - класичної музики.

Вітаю артистів, які дарували естетичні емоції глядачам, зокрема оперних співачок Лесю Забашту та Іванну Таратулу-Філіпенко. Нагадаю, що Іванна недавно дала благочинний сольний концерт для допомоги дітям Тернополя, які постраждали від бомбардувань рашистів.

Любов до України вершиться не тільки в словах, а передусім - у діях.

Надія Труш

Заздрю тим, хто зміг і схотів бути на зустрічі.

Наталiя Воєць