Парафіяльний празник: жива молитва серця і магічна сила Різдвяної ночі…
Не сумніваюся, що кожен, хто минулої неділі побував у храмі святого Йосифа Обручника, що на Cumberland Avenue в Чикаго, пережив особливі моменти у своєму житті. Тут було тепло, як удома. Тут серця билися в унісон з Україною. Тут Господня любов проникала в душі світлом Вифлеємської Зорі, чистотою і величчю новонародженого Ісусика, відчуттям християнської родини, радістю спільної молитви.
Того дня парафія, яку очолює отець Микола Бурядник, мала Парафіяльний празник. Святу Літургію очолив Владика Венедикт, до якого приєдналися священники з інших парафій. Відчувалася єдність у вірі, єдність у молитві, єдність у любові. Серця присутніх наповнювалися тихою вдячністю Богові та щирими проханнями про мир для України. Парафіяльний празник став живою молитвою серця. Хоч ми всі зараз далеко від рідної землі, однак Україна у цей день була з нами і відчувалася у кожному подиху, у кожній сльозі, у кожному тихому: «Господи, помилуй і збережи…»
По завершенні Літургії усі парафіяни й гості храму перейшли до церковної аудиторії, де продовжилася Парафіяльна просфора. Вона стала святом, на якому мотиви вдячності кожному, хто трудиться на благо парафії, на її розвиток, на жертовні й щирі благодійні справи, перепліталися з мотивами Різдвяних свят, у часі яких перебуваємо і світлом яких надихаємося.
Особливим акордом празника став Вертеп. Спочатку наймолодші вихованці школи танцю «Вишиванка» запалили у серцях присутніх вогники любові й добра своєю щирою колядою. А далі вертепне дійство продовжилося надзвичайно хвилюючою виставою під назвою «Різдвяна ніч, ти б мала бути казкою». Оригінальний сценарій написала поетеса, драматург Надія Марчук, а на сцені його відтворили талановиті актори театру «Гомін» (режисер Василь Митничук) та юні вихованці театральної студії «Диво» (режисер Василь Митничук, найперший і головний помічник режисера — Леонід Митничук).
Дійство не просто перегукувалося з тими подіями, які сьогодні відбуваються в Україні. Дійство їх демонструвало. А тому кожну сцену вистави глядачі сприймали з радістю чи з осудом, із захопленням чи з гнівом, з болем у серці і з великою вірою у милість Божу, у перемогу правди і справедливості. Усі ці почуття викликали своїми діями персонажі вистави — позитивні й негативні, серед яких були, зокрема, біда, війна, путін, корупціонер, наші славні військові, царі, що несуть добру вість, зболена й зранена, але незламна Україна, Божа Матір, ангелята, колядники, віншувальники. Усі разом вони і творили сучасне вертепне дійство, яке утверджувало віру, зміцнювало надію, посилювало любов — ті християнські чесноти, які відкривають перед нами дорогу до Бога, якими нас і благословляє сам Господь.
А тому дуже правильно і дуже зворушливо, що сценічне дійство, яке збагатило своїм змістом Парафіяльний празник, подавалося через виставу-вертеп. Адже Вертеп у воєнний час — це світло, яке не гасять сирени. Вертеп звучить не гучніше — він звучить глибше. Його слова проходять крізь страх і втому, торкаються серця й нагадують, що життя сильніше за війну.
Цьогорічний Вертеп — не лише про царів і ангелів, він і про нас із вами. Про дітей, які тримають зірку і світяться так, ніби тримають справжнє небо. Про дорослих, які слухають колядки з вологими очима, бо кожне «радуйся, земле» — це маленька перемога над відчаєм. Цей Вертеп — про народження світла і про переконання, що разом з новонародженим Ісусом народжуються віра і надія. Про Різдво, яке приходить не просто в тиші, а в сміливості. Про памʼять. Про тих, хто на фронті. Про молитву, що летить до них разом з колядою. Про незламність України, яка звучала зі сцени словами:
«Я — нація, я — сила, я — народ.
Я — світло, що ніколи не згасає.
Я — правда без прогнилих нагород.
Я — істинна любов, що не вмирає…»
На завершення Парафіяльного празника виступив неймовірний церковний хор «Ірмос», який своїм співом залишив тепло у кожному серці. Владика Венедикт щиро благословляв присутніх. Парох церкви отець Микола Бурядник приймав гостей так, як у себе вдома. Сестринство частувало смачним обідом. У залі панувала родинна атмосфера. Особливими гостями свята були українські військові, які проходять лікування та протезування у США. Люди щиро дякували їм за службу, за відвагу, за Україну, сердечно спілкувалися, обдаровували теплом справжньої християнської родини.
Цей празник залишив яскраве світло і надію, бо поки ми разом у молитві, поки Україна живе у наших серцях, ми ніколи не є далеко від дому!
Фото Петра Ковтуна (фрагменти вистави) та автора.
