Молитва, вирізьблена в дереві: український іконостас як знак віри та традиції в діаспорі

У парафії St. Volodymyr Catholic Church у місті Санта-Клара, штат Каліфорнія, з’явився новий іконостас — не лише сакральний елемент храму, а й глибоке свідчення живої української культури, віри та парафіяльної єдності.

Проєкт іконостасу був розроблений і виготовлений родиною українців у діаспорі — Іриною Кульчицькою та Миколою Зеленяком — за щирої присутності та посильної допомоги їхніх доньок, Габріелли та Ізабелли, які стали частиною цього родинного служіння.

Робота над дизайном і змістом іконостасу відбувалася під духовним наглядом і з благословенням священника парафії о. Романа Бобесюка та владики Венедикта Алексійчука. Саме цей тісний зв’язок між мистецькою працею та духовним проводом забезпечив гармонійне поєднання традиції, богословського змісту та сучасного виконання.

Основою художнього задуму стала українська вишиванка — один із найглибших символів національної ідентичності українського народу. У традиційних орнаментах вишивки закладено пам’ять поколінь, молитви, любов і біль нашої історії. Саме ці сенси пані Ірина прагнула передати через форму, ритм і композицію іконостасу.

Це вимагало ґрунтовного переосмислення того, як традиційні елементи вишиванки можуть бути графічно адаптовані для дерев’яного різьблення, — складного дизайнерського процесу з численними доопрацюваннями, переглядом форм, шарів і глибини. Геометрія та симетрія орнаментів були уважно опрацьовані, зберігаючи дух української традиції та водночас надаючи їй нового, живого звучання. Особливою художньою домінантою іконостасу є вирізьблений тризуб святого рівноапостольного князя Володимира, відтворений за автентичним зразком, що зберігся на монетах доби Київської Русі.

Іконостас був повністю вирізьблений із дерева — матеріалу живого й теплого, але водночас складного та вимогливого. Кожен елемент потребував високої точності, терпіння й багаторазових доопрацювань. Проєкт був масштабним і супроводжувався численними викликами: технічними помилками, зламаними деталями, затримками та перевтомою. Проте наполегливість і спільна мета допомогли довести справу до успішного завершення всього за вісім тижнів.

Родина також видрукувала ікони, що додало проєкту особливої цілісності та відповідальності. Від початкового задуму й дизайну до виготовлення дерев’яної конструкції та друку ікон — кожен етап було виконано власними руками з глибокою пошаною до сакрального змісту.

Інсталяція іконостасу стала ще одним випробуванням і водночас яскравим прикладом живої церковної спільноти. Його встановлення було б неможливим без самовідданої допомоги волонтерів, які працювали до пізньої ночі, докладаючи сил, часу й серця, щоб іконостас зайняв своє місце в храмі в ніч перед посвяченням.

Висловлюємо щиру вдячність усім, хто своєю фінансовою підтримкою та особистою участю долучився до створення й встановлення іконостасу. Завдяки спільним зусиллям, жертовності та щирому служінню багатьох людей цей важливий проєкт став можливим.

Особливу подяку складаємо отцю Роману за пастирське лідерство, далекоглядну духовну візію та самовіддане служіння громаді. Окремо дякуємо панові Володимиру Чвилю — за майстерну інсталяцію іконостасу, витримку та здатність знаходити рішення навіть у складних і непередбачуваних ситуаціях. Вдячність висловлюємо панові Богданові Ковальчуку — за уважність і старанність у роботі з інсталяції ікон, а також панові Михайлові Болзовському, панові Івану та пані Алехандрі Бугам — за їхню самовіддану допомогу й невтомну працю, що тривала до пізньої ночі. Нехай Господь благословить кожного, хто вклав у цю справу свої руки, час і серце.

19 жовтня 2025 року преосвященний владика Венедикт, який очолив Архиєрейську Божественну Літургію, освятив новий іконостас та уділив священничі свячення о. диякону Олегу Затварському. Таким чином, Єпархія Святого Миколая збагатилася ще одним ревним служителем у Божому винограднику.

Сьогодні цей іконостас є символом стійкості українського духу в діаспорі. Він свідчить про те, що українська культура й віра живуть там, де є люди, готові їх берегти, передавати та втілювати у справах. Навіть за тисячі кілометрів від України традиція залишається живою, сильною та здатною об’єднувати покоління.