З українськими красунями — у новий мирний рік

Я аж ніяк не втомлююся говорити про те, що українській громаді Чикаго надзвичайно пощастило з творчими людьми. Вони й самі демонструють високий рівень мистецької культури, і ведуть за собою інших, відкриваючи прекрасний світ музики, пісні, танцю, театру, декламованого слова. І, що важливо, підводять під усе знаменник з єдиним словом — Україна. Її історична і духовна спадщина, її краса, її неповторність і подаровані Богом таланти.

Усі ці слова сповна стосуються творчої ніші, яку обрала для себе Роксолана Прокопів — неймовірно багата душею людина, яка колекціонує давній народний одяг з усіх регіонів України або ж виготовляє новий, але з дотриманням автентики, за зразками зі старих фотографій. Її колекція, яку зазвичай демонструють юні дівчата, завжди стає окрасою кожного мистецького дійства, бо навіває щось таке сокровенне, таке важливе, таке насправді безцінне, що передається нам у спадок від минулих поколінь, перетворюючись на код нації. Отой невидимий код, який зберігає нашу ідентичність. Який вирізняє нас серед розмаїття світових етносів. Який допомагає нам БУТИ. Який неможливо знищити, як би цього хтось не хотів. І який ми, нині сущі, повинні — й обов’язково передамо — далі, своїм нащадкам…

На це пані Роксолана разом із друзями та однодумцями спрямовує всі свої творчі зусилля вже багато років. А не так давно зініціювала ще один надзвичайно цікавий проєкт для пропагування української національної краси: торік уперше побачив світ її етнокалендар, а цими днями вийшов із друку новий — на 2026 рік. Повірте: це справді дивовижне видання, адже воно ілюстроване дивовижними фотознімками. Їхній автор — також Роксолана Прокопів. Отож на кожне фото ми дивимося її очима, але відчуваємо його своїми серцями, які одразу ж починають битися в унісон із диханням рідної землі.

Уже від обкладинки, на якій — юна красуня у святочному гуцульському вбранні, рука тягнеться гортати календар далі, з хвилюючими очікуваннями. І вони справджуються. Кожна наступна сторінка, присвячена черговому місяцю, — це особливий вимір української краси, переданий через фото дівчат, зодягнених в автентичні національні строї. В куточку — ім’я моделі, назва регіону, який представлений її одягом. Інформація подана двома мовами — українською та англійською. Читаєш — і звучать ті слова, як музика: Поділля, Полтавщина, Буковина, Полісся, Бойківщина, Волинь, Гуцульщина, Слобожанщина, Закарпаття, Галичина… А в костюмах — стільки неповторності й родовідної сили! А в поглядах дівчат — стільки чистоти й любові! Яка ж ти красива, моя Україно! Кожною квіточкою у дівочих косах, кожною ниточкою на полотні…

А минулої неділі картинки з календаря «ожили»: в аудиторії церкви святого Йосифа Обручника відбулася презентація видання, і присутні мали можливість поспілкуватися з усіма, хто причетний до цього фантастично красивого проєкту. Передусім — із Роксоланою Прокопів, яка може годинами розповідати про свою колекцію, про багатство української культури, передане через одяг. Вона переконана: він не повинен залежуватися десь у скринях чи на горищах, а має ставати частиною сучасної моди. І бути предметом гордості для тих, хто цей одяг носить.

Саме так — гордо — демонстрували його дівчата-моделі, чиї фотографії прикрашають календар, а нині своїм дефіле фотогероїні видання прикрасили недільну зустріч-презентацію. Усі вони — вихованки модельної школи «StarKids», у якій їхня наставниця, професійна модель Катерина Грод (разом з Іваном Сабатом — ведуча презентації), навчає своїх підопічних подавати себе саме так — із гонором українських княгинь, із поставою і ходою, що засвідчують честь і гідність, незламну волю й нескореність. Бо це також — код нації. Отой, що невидимий. Отой, що в крові й яким дух наповнений.

Продемонстрований він був і в другій частині презентаційної зустрічі, яка стала свого роду сюрпризом, адже далеко не всі з присутніх у своєму житті стикалися з… ґунями. Ось і зараз дехто з вас, напевно, здивовано запитає: ґуня — це що? Якщо ж запитання переадресувати Тетяні Дрожжиній, то вона не лише доступно пояснить, що це гуцульський верхній одяг із саморобного сукна з овечої вовни, а й запропонує роздивитися його в асортименті та, за бажання, придбати (деталі — на фейсбук-сторінці GUNYA Chicago). Адже саме через пані Тетяну ґуні надходять до Чикаго з далекого Яворова на Косівщині, на Прикарпатті, де їх виготовляє її тітка — народна майстриня Стефанія Корпанюк. Тож про цей справжній витвір ужиткового мистецтва більше і краще за Тетяну у Чикаго не розкаже ніхто.

Та чи лише розповідями про ґуні може захопити вона увагу слухачів? Будьте готові, що ні. Бо Тетяна — з тих, хто йде через життя з кодом нації, хто знає історію свого роду, а тому про життя дідів-прадідів могла б розповідати без упину. І дещо з цього гості презентаційної зустрічі, спостерігаючи за показом ґунь, почули. І подумки перенеслися на гірські плаї та кручі, на пахучі сінокоси, на береги бистрих карпатських потоків — туди, де жили й ґаздували її пращури, де мала Тетянка пізнавала науку життя (жартома каже, що то був вишкіл, майже муштра) з прабабою Гафією — людиною радше жорсткою, аніж ніжною, більше грубою у спілкуванні, ніж делікатною, і такою, що до роботи першою ставала, що іншим лежати не давала, що за масним і гострим слівцем у кишеню не лізла… Але саме від прабаби вона навчилася не коритися, як це вміють правдиві горяни, випробуванням долі, жити в природі, чути природу, лікуватися нею й наповнюватися гордістю за неповторну рідну землю, за її талановитих людей, що вміють своїми руками творити незрівнянну красу. Тепер цю гордість, цю любов, цей код нації Тетяна передає синові Тарасові, бо він хоч і народжений в Америці, однак іде через життя українцем — вродою, духом, серцем.

Оця єдність і наступність поколінь відчувалася на презентації етнокалендаря упродовж усієї зустрічі. У кожному слові промовців, у пісенних виступах Любові Лукашевич, Анджеліни Сович, Тетяни Бариляк, вокальної студії «Елегія», юних виконавиць Терези Диньки, Софії Бурядник, Саміри Прокопів, у привітанні отця Миколи Бурядника, який підкреслив: неймовірно важливо, що до подібних народознавчих проєктів їхні організатори залучають дітей і молодь — отже, буде кому підхопити й понести далі код нашої нації. Наголошували на цьому у своїх відеозверненнях і відомі у творчому світі українці — зокрема Оксана Муха, NAVKA, Олексій Гнатковський, Мирослава Полатайко, Володимир Пушкар, Василь Мельникович («Гуцул-хуліган»), Марічка Бурмака. Короткі інтерв’ю з ними, долаючи відстань через океан, також зробила Тетяна Дрожжина, завершивши сюжет вшануванням пам’яті Народного артиста України Степана Гіги, який за день до того відійшов у Вічність. Але до останнього подиху зізнавався: «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну…» І ми любімо. Бо доки буде ця любов — доти й Україна буде.

P.S. Етнокалендар 2026 — некомерційний проєкт. Спонсори видання — кредитівка «Самопоміч» та компанія з пересилки посилок «MEEST-Karpaty». Наклад календаря — 400 примірників. Усі кошти з його реалізації (вартість одного примірника — 35 доларів) будуть передані до Фонду захисту Героїв при парафії святого Йосифа Обручника та до благодійного фонду Protez Foundation. Якщо ви бажаєте придбати календар, звертайтеся до Роксолани Прокопів (773-931-7256) або до Катерини Грод (773-742-3718). Вирушаймо з українськими красунями у новий мирний (віримо, що він стане таким) рік нашого життя.

Фото моделей на сторінках календаря — Роксолани Прокопів, фото з презентаційної зустрічі — Максима Прокопіва.