Зустріч президентів Сполучених Штатів і України в особистій резиденції Дональда Трампа завершилася без будь-якої конкретики — і для мене, чесно кажучи, це не стало сенсацією. Сенсацією якраз були б якісь конкретні домовленості, які могли б бути імплементовані вже під час цієї зустрічі або, принаймні, підготовлені до підписання. А так для мене, скажімо, відкриттям стало існування шоколадного торта «Трамп», яким американський президент частував українську делегацію, — сподіваюся, колись ми дізнаємося його рецепт.

Але якщо серйозно, такий результат — уже непоганий результат. Адже, зрештою, завершення війни залежить не від бажання Трампа і не від доброї волі Зеленського, а від готовності Путіна. А цієї готовності якраз і не спостерігається — незважаючи на всі оптимістичні висновки, які Трамп зробив із цілком очікуваної телефонної розмови з російським лідером. Путін бажає імітувати переговорний процес для продовження війни — і поки що це йому вдається. А Україні та її європейським союзникам потрібно, щоб у цій ситуації США не зменшували тиск на Росію, а навпаки — посилювали його.

Тому що формула цієї війни є прозорою: якщо Росії вдасться виснажити Україну, вона захопить її територію або принаймні більшу її частину; якщо ж Україні та її союзникам вдасться виснажити Росію, Кремлю доведеться завершити агресію проти України і відмовитися від планів нових загарбницьких воєн. Питання лише в тому, в якій точці виснаження ми знаходимося. Але насправді тут Україна, попри всю складність ситуації, має більше карт, ніж Росія, адже їй продовжує допомагати Захід. І 90 мільярдів євро нового європейського кредиту є непоганим доказом цього. А Китай з Індією не будуть давати Росії гроші просто так.

Тому найважливіший підсумок цієї зустрічі, яка так і не стала історичною, полягає в тому, що вона минула в дружній атмосфері й у Трампа немає причин ображатися на Зеленського чи європейських лідерів. Усі підтримують «план Трампа» і готові до конструктивної співпраці з американським президентом, усі обговорюють найбільш принципові пункти й можливі компроміси. Питання лише в тому, чи готовий Путін завершити війну.

Що буде далі? Далі працюватиме бюрократія. Будуть створені робочі групи — і для роботи з українцями, і для роботи з росіянами. Ці робочі групи складатимуться тепер не лише з довірених людей Трампа, таких як Стів Віткофф чи Джаред Кушнер. До них увійдуть і чиновники — державний секретар Марко Рубіо, міністр оборони Піт Гегсет, голова Об’єднаного комітету начальників штабів Ден Кейн. І ці люди просто не зможуть вийти за рамки чинного законодавства — як, утім, і українські та російські чиновники, які співпрацюватимуть із ними. А це означає, що якщо росіяни не відмовляться від своїх вимог, які неможливо імплементувати в українське законодавство, перемовини обов’язково зайдуть у глухий кут — що, звісно, й потрібно Путіну, але не потрібно Трампу.

Поки що важко сказати, як зреагує американський президент на можливий провал і чи може дозволити собі Путін у нинішній економічній ситуації в Росії демонстративно відмовити Трампу. Тож попереду може бути ще чимало несподіваних поворотів, зустрічей, телефонних дзвінків і змін позицій. І сподівань, що весь цей хаос допоможе завершити війну вже у 2026 році — і що наступного разу шоколадний «Трамп» випікатимуть уже на підписання реальної мирної угоди.