2025 рік Україна прожила не без ілюзій — навпаки, з черговими сподіваннями на перемогу, переговори, швидке завершення війни. Але ще один рік повномасштабної війни так і не дав відповідей на ключові питання. Це був рік витримки, а не проривів; рік, у якому героїзм суспільства дедалі виразніше контрастував з інерційністю держави. Війна остаточно перестала бути надзвичайною подією — вона стала зручним фоном, на якому можна нічого не змінювати.

На фронті рік не приніс перелому, але й не став роком обвалу. Українська армія тримається — часто всупереч, а не завдяки системі. Симптомом системної кризи стали СЗЧ і дезертирство, які у 2025 році вийшли на плато: в середньому близько 18 тисяч випадків щомісяця, а загалом — до 300 тисяч від початку повномасштабного вторгнення. Це вже не проблема дисципліни окремих бійців, а вирок моделі формування армії, яка виснажує, але не відновлює.

Проте владу, яка за відсутності виборів фактично перетворилася на довічну, такий стан речей, схоже, влаштовує. Адже перегляд системи — це відповідальність, а відповідальність у воєнний час незручна.

Черговий рік із закритими кордонами остаточно змінив соціальний ландшафт. Українці дедалі частіше відчувають себе не громадянами, а прикріпленими до держави. Мобілізаційна логіка, помножена на відсутність вибору й прозорих правил, породжує небезпечне відчуття покріпачення. І це саме те, про що влада воліє не говорити вголос, відкладаючи дискусію «на після війни».

Відсутність виборів, формально виправдана війною, фактично зруйнувала демократію як ключову перевагу України над фашистською Росією. Майже сім років без політичного оновлення — серйозний виклик навіть для країни, що воює за виживання. Питання «а що після війни?» дедалі частіше звучить як риторичне — і дедалі рідше як план або дорожня карта.

Окремим маркером року стала відставка Андрія Єрмака на тлі антикорупційних розслідувань і скандалу з так званими «плівками Міндіча». Складається враження, що йшлося не стільки про реальне очищення влади, скільки про ослаблення персонально Володимира Зеленського — аби зробити його більш зговірливим у переговорному процесі.

У геополітиці 2025-й минув під знаком перемоги Дональда Трампа. США змінили тон: від безумовної підтримки — до прагнення замирення. У той час як більшість європейських союзників налаштовані на довготривалу війну, Вашингтон дедалі активніше тисне на переговорний трек. Українська влада, яку де-факто влаштовує війна як форма внутрішньої стабільності та замороженого статус-кво, змушена брати участь у процесі, ініційованому Трампом. Чим він завершиться — не знає ніхто.

Корупційні скандали, викриті антикорупційними структурами, створеними за активної участі США, дедалі більше виглядають як інструмент зовнішнього тиску. Фактично — як форма «примусу до миру», замаскована під боротьбу за доброчесність і реформи.

Росія ж у 2025 році залишалася вірною собі: сатанінська війна на знищення, удари по енергетиці, які стали одним із трендів року — на жаль, часто успішні, — і жодної реальної готовності до компромісу. Путіна влаштовує війна, а «перемир’я» можливе для нього лише на власних умовах. Тому переговори 2025 року були довгими — і мають усі шанси залишитися переговорами заради переговорів.

Найгірше в підсумку року — інше: героїзм українських військових дедалі частіше використовується владою як індульгенція. Поки солдат тримає фронт, держава дозволяє собі не змінюватися. Але історія не раз доводила: така модель має свій, дуже болючий фінал.