І в Нас Були Андріївські Вечорниці

Пригадую, коли моя бабуся розповідала про роки свого дівування, які припали на середину минулого століття, то з особливим трепетом згадувала вечорниці. Відбувалися вони аж тоді, коли на полі і біля хати всі господарські справи були завершені, коли урожай зібрано і до комори завезено, коли погода вже не дозволяла хлопцям і дівчатам збиратися вечорами десь на вигоні чи на котрійсь сільській вулиці для танців і забав. Отоді й приходила пора вечорниць. Для їхнього проведення обирали ту чи іншу простору оселю, господиня якої люб’язно погоджувалася прийняти у своєму домі вечорниці.

Складалися вони з двох частин. Перша — робота: дівчата пряли, або ж лущили квасолю, чи дерли пір’я, чи вишивали. Друга частина була, так би мовити, розважальною: ближче до опівночі до хати підходили сільські музики, підходили парубки — і починалося гуляння. Хтось просто «закаблуки відбивав», а хтось до когось придивлявся, аби згодом і старостів засилати.

Пригадую, казала бабуся: бувало, такі сніги усе довкола заметуть, такі морози тріщать під ногами, але ніщо не ставало на заваді, коли збиралася молодь на вечорниці, аби з піснею, з танцем, з жартами і залицяннями час проводити. Й, звісно ж, особливими були саме Андріївські вечорниці, на які сходилися не для роботи, а суто для розваг. Для гарного частування. Для жартів. І для збитків — пустощів, які дозволялися тільки в Андріївську ніч. Отож хлопці й старалися: то ворота на тому подвір’ї, де живе дівчина, знімуть і десь неподалік заховають; то копицю із сіном перетягнуть в інше місце; то воза на стодолу висадять… Що тут скажеш: молодість!

А тепер уявіть, що щось подібне відбувалося в Андріївський вечір — 29 листопада — у Чикаго. Звичайно, ніякі збитки з воротами, з копицями та з возами тут не зафіксовані, а ось пізнавально-розважальна зустріч української молоді і навіть старших за віком ґаздів і ґаздинь відбулася. Й організувала цю зустріч неподалік української околиці, у гостинному приміщенні Eventus Hall (щира дяка його власниці Оксані Ханас) невтомна в усьому, що стосується української культури, українських звичаїв, традицій і обрядів, — Юлія Данилюк.

Це вже не перший творчий івент, проведений пані Юлією за чотири роки проживання в Америці. Культура — то була її професійна царина в Україні. Отож і подумала: чом би щось подібне не організовувати й тут (так і народилася ідея платформи подій event.ua), коли є багато людей, чия душа чутлива до творчості, до поезії і пісні, до народознавства, до збереження і популяризації української культурної спадщини. Плюс благодійна складова всіх івентів, скерована на допомогу Україні, адже тема війни — особлива у її долі і в долі її родини.

Знайшлися однодумці, знайшлися помічники, спонсори, меценати. І при активній зацікавленості їхня спільна творча праця почала набувати вигляду змістовнихзустрічей. Як і щойно проведені «Вечорниці на Андрея», на яких мені пощастило побувати минулої суботи.

— Пропоную вам зануритися в атмосферу народних традицій, — такими словами розпочала зустріч Юлія Данилюк, і разом із Тетяною Бариляк (співачка BARVA) вони відкрили для своїх гостей завісу чогось такого теплого, цікавого, повчального, родинного, чим традиційно завжди були наповнені українські вечорниці. А запрошенийдо слова духовний наставник — отець Ігор Дармограй — розповів про особу святого апостола Андрія Первозваного, провів межу між язичницькими обрядами в житті наших предків та християнськими традиціями. І всі без жодних дискусій зійшлися на тому, що до ворожінь вдаватися не будемо, адже й без них було чим на вечорницях зайнятися.

До того ж народознавча складова минулого дуже органічно перепліталася тут зі звучанням сучасності. Саме в такому ракурсі продемонстрували міні-виставу про вечір перед святом Андрія хлопці й дівчата із християнської молодіжної спільноти «Молодь PRO». Все показали: і доброзичливу господиню, яка припрошує гостей до хати, і господаря — заручника «Тік-току», і доньку, яка не «вилазить» із ґаджета… Але особлива аура Андріївського вечора наповнює, врешті, усіх. І навіть гість-іноземець — Джон з Америки — навчається від молоді запальних народних пісень і танців.

О, музики на наших вечорницях і справді було багато. Майстерною грою на цимбалах заворожив усіх Микола Стефурак. Ніжним таночком «Небесні світила» порадували найменші учасники мистецької студії «Creative Kids». Чудові пісні дарували присутнім співачка BARVA, солісти Тетяна Дармограй і Любов Лукашевич, Андрій Гамбаль, Богдан Савчук, Вікторія Басіста, Максим Пащук. І зал не просто слухав, а підспівував. І пригощався чудовими наїдками й напитками — варениками, голубцями, пампухами, домашньою випічкою, узваром і коктейлями.

Звісно, знайшлися охочі й обрядовий корж — калиту — вкусити, хоч справа ця виявилася не такою простою. А поруч можна було придбати натуральний мед, вироби зі срібла, чудовий стилізований одяг або ж красиві свічки ручної роботи, які своїм світлом і теплом зроблять найбуденніший вечір особливим і романтичним. Усе це привезли на вечорниці власники й представники українських брендів, які підтримують народні традиції та їх популяризацію серед української спільноти Чикаго.

Була в залі навіть черга. До майстра-гончара Юрія Матічина, в руках якого «оживає» глина, перетворюючись на оригінальні вироби. А в чергу ставали ті, хто хотів спробувати й себе в ролі гончара. І багато хто спробував. А тепер матиме на згадку про вечорниці власноруч зроблені (щоправда, з допомогою майстра) тарелик, піалу чи горнятко.

Особливою гостею Андріївських вечорниць у Чикаго стала українська виконавиця NAVKA. Вона виступила у трьох іпостасях: як сповачка, подарувавши оригінальне виконання українських і авторських пісень; як дизайнерка одягу з автентичними мотивами, який також був продемонстрований на вечорницях; як волонтерка, загітувавши присутніх до участі в аукціоні та до придбання ексклюзивних прикрас — виручені кошти будуть спрямовані на підтримку ЗСУ.

А далі були танці. Українська дискотека. І тут, мушу зізнатися, згадала я давню співанку, яку також чула колись від баби: «Ви, музики, грайте-грайте, а ви, люди, чуйте; а ви, старі, йдіть додому, молоді — танцюйте…» Отож і пішла потихеньку додому. З чоловіком попід руку. Бо хоч ще й не записуємося наразі до хтозна-яких старожилів, але життя хилиться вже до тих років, коли хочеться отак помежи снігові замети (а зима минулої суботи розгулялася в Чикаго не на жарт) — та й до спокою і до тепленької хати.

А молоді лишилися гуляти. Під гарну українську музику. В гарній атмосфері українських вечорниць. Спасибі всім, хто доклався до їхньої організації і проведення. Це було чудове дійство!