Розмова з Дмитром Топчієм, співзасновником Liberty Ukraine Foundation

Повномасштабне вторгнення 2022 року стало моментом, який змінив життя мільйонів українців — і тих, хто в Україні, і тих, хто за тисячі кілометрів від дому. Разом із вибухами у Києві, Харкові чи Маріуполі прокинулося й українське закордонне середовище: люди виходили на площі, шукали, де купити турнікети, зв’язувалися з рідними, а головне — намагалися допомогти.

Для Тоні Левчук і Дмитра Топчія цей день став не стартом, а радше продовженням волонтерського шляху, який бере початок ще у 2014 році — з Криму, АТО, пошуку кровоспинних засобів і маленьких валіз, у яких вони передавали перші медикаменти.

— Дмитре, як визріла ідея створення фонду?

Д.Т.:

Це не було спонтанним рішенням. Ми з Тонею допомагали ще з 2014 року, коли у військових частинах у Криму бракувало елементарного. Я шукав людей, які залишилися вірними Україні, передавав кошти тим, хто був заблокований. Тоня в той час знаходила в США тактичну медицину, якої в Україні практично не існувало, і передавала її валізами через родичів.

Після 24 лютого 2022 року стало ясно: масштаб біди перевищує можливості локальних ініціатив. До нас зверталися американські благодійники, українці в США, іноземні компанії — усі хотіли допомогти, але потрібен був офіційний фонд зі спеціальним податковим статусом.

Тоді ми й зрозуміли: настав час взяти відповідальність. Так з’явився Liberty Ukraine Foundation.

За неповні чотири роки ми передали в Україну допомогу майже на 20 мільйонів доларів: дрони, оптику, транспорт, інженерну техніку, медичні набори, генератори — все, що рятує життя на передовій.

— Як формуєте пріоритети допомоги?

Д.Т.:

Наш критерій один — де це врятує найбільше життів.

Ми працюємо напряму з командирами підрозділів, без посередників. Знаємо, де потрібні FPV-дрони, де критично необхідні бурильно-кранові машини або пікапи, де техніка стоїть, бо її нема кому відремонтувати.

Сьогодні 95% нашої роботи — мілітарна допомога. Решта — гуманітарні та реабілітаційні проєкти.

Головний принцип: усе “з рук у руки”. Ми маємо бути певні, що допомога доїхала туди, де її чекають не години — хвилини.

— Які були найскладніші моменти на початку повномасштабної війни?

Д.Т.:

Логістика. Її просто не існувало.

Ми перевозили вантажі літаками… у валізах. По 70, 100, інколи — понад 150 штук одним рейсом. Наш рекорд — 156 валіз з дронами та медичними наборами з Ньюарка до Варшави.

Сьогодні вночі — виліт, завтра вранці — Варшава, наступного дня — Львів. Через два дні — вже на позиціях. Військові не вірили, що з Америки допомога може приїхати швидше, ніж інколи всередині України.

Другий виклик — людський ресурс.

Команда працювала по 12 годин щодня, без вихідних. Ми самі ремонтували техніку, обшивали броньовані авто, будували захист від FPV. Інакше — ніяк. Якщо техніка не поїде — хтось на фронті не повернеться.

— Як вам вдається координувати роботу між США, Європою та Україною?

Д.Т.:

У нас є команди в Нью-Йорку, Техасі, Центральній Америці, Європі, Львові та Харкові.

Усі — волонтери, жодної зарплати. Кожен тримає свій напрямок.

Нас об’єднує проста думка:

“Військові мають думати лише про одне — виконати задачу та вижити. Про інше маємо подбати ми.”

— Чи має фонд довгострокове бачення?

Д.Т.:

Ми не будуємо корпорацію. Наш фокус — війна і все, що допомагає перемогти.

Але є напрямки, які будуть існувати десятиліттями — передусім психологічна реабілітація дітей, які втратили батьків.

Після війни ми хочемо допомогти українській армії піднятися до стандартів НАТО, а також продовжимо гуманітарні програми.

— Розкажіть про проєкт “Made in Ukraine”.

Д.Т.:

Це не просто гуманітарна ініціатива — це можливість для українців працювати й водночас допомагати фронту.

Ми підтримуємо виробників, які шиють теплову білизну, адаптивний одяг для поранених, роблять спорядження. Багато працівників — жінки, які втратили чоловіків на війні. Робота для них — це і підтримка, і терапія.

Сьогодні головний фокус — мілітарна допомога, але логіка проєкту важлива: підтримуючи виробника, ми підтримуємо державу.

— З ким працюєте та які проєкти вважаєте найбільш емоційними?

Д.Т.:

У США ми співпрацювали з фондом Притули та українськими гуртами під час їхніх турів: Океан Ельзи, Друга Ріка, The Hardkiss, ТНМК, Без Обмежень та іншими.

Найемоційніший проєкт — психологічний табір для дітей загиблих військових.

Ми проводили його вже шість разів. Це не просто відпочинок — це серйозна терапія.

Коли дев’ятирічна дитина каже:

“Мені стало легше жити”,

— ти розумієш, що кожна хвилина, кожна валіза, кожен донат має сенс.

Тоня також веде чутливі проєкти: допомога людям, які повернулися з російського полону, підтримка лікарень, робота з центрами для родин загиблих.

І все це — без зайвих камер, без піару.

— Які головні досягнення та уроки?

Д.Т.:

Перше — життя людей, яких вдалося врятувати. Це найвища цінність.

Друге — команда, яка стала родиною.

А урок один:

довіряти, але перевіряти, і завжди бути готовим покладатися на себе.

Бо на війні ціна помилки — людське життя.

— Як долучитися до допомоги?

Все просто:

  1. Зайти на сайт: libertyukraine.org
  2. Обрати напрямок — від дронів до психологічних таборів
  3. Натиснути “Donate”

     

Ваш донат стане частиною того, що рятує життя щодня.

Liberty Ukraine Foundation — це спільнота людей, які тримають тил так само віддано, як військові тримають фронт.