Листопад став для України переплетінням двох великих ризиків — внутрішнього і зовнішнього, корупції і міжнародних переговорів. І є підозри, що ці обидві справи не просто так співпали у часі. З одного боку — офіційне оприлюднення бодай частини матеріалів розслідування у так званій справі «плівок Міндіча», яке розкрило широку мережу корупційного впливу в енергетичному секторі й викликало потужний інформаційний та політичний резонанс. З іншого — раптове пожвавлення переговорного треку зі Сполученими Штатами та поява загадкових планів із «28 пунктів», а згодом — з «19 пунктів», дало сигнал: нова адміністрація Трампа почала активніше шукати шляхи для деескалації. Та складається враження, що цю деескалацію американські партнери значною мірою розглядають через поступки саме з боку української сторони. Виглядає так, що корупційний скандал всередині української влади використовується як засіб тиску на ослаблену українську владу ззовні.

1. Передісторія: як працювали тіньові мережі в енергетиці

Енергетичний сектор України традиційно є одним із найбільш вразливих до корупції: великі суми, складні технічні угоди, необхідність термінових ремонтів та постачань створюють широке поле для зловживань. Мережі, що працюють у цьому секторі, зв’язують приватний бізнес, посередників і частину менеджменту державних підприємств.
За останні роки з’явилися стійкі моделі: використання підставних компаній для торгівлі обладнанням, завищення цін у договорах підрядників та постачальників, фіктивні експертизи, а також система «відкатів» — або напряму, або під виглядом «консультаційних послуг». Ці механізми не обмежувалися лише одним підприємством— вони перетікали від однієї компанії до іншої, створюючи мережу взаємозалежних фінансових потоків.

Саме в такому середовищі діяла фігура Бориса Міндіча, підприємця, який, за висновками розслідувань, організував та координував низку таких механізмів. До цього гучного скандалу його прізвище мало що говорило пересічному українцю. Він не займав помітних державних посад, та в умовах авторитарної держави його роль була набагато вагомішою — і ця роль називалася «друг Президента». Адже саме Міндіч був власником 50% найважливішої структури Володимира Зеленського ще до президентства — «Студії Квартал 95», саме на приватній машині Міндіча їздив ще кандидат у Президенти Зеленський, і саме в квартирі Міндіча вже на посаді Президента Зеленський відзначав свій день народження. Лише це може пояснити, чому заштатного бізнесмена були змушені слухатися державні чиновники, міністри, зокрема.

2. Фактологія: що саме оприлюднила НАБУ

Відмінність цієї корупційної історії від багатьох інших у тому, що матеріали не «утекли» у відкритий простір випадково. НАБУ провело антикорупційні заходи, які дали змогу зафіксувати розмови, домовленості і операції. Частина цього матеріалу була передана до САП для подальших процесуальних дій.

Суть інформаційної операції полягала не лише у демонстрації схем, а й у конкретних іменах посадовців, які з’явилися у записах — часто під псевдонімами. Серед прізвищ, що прозвучали в матеріалах, були діючі міністри Уряду — Герман Галущенко (міністр юстиції) та Світлана Гринчук (міністр енергетики). Ці імена з’являються в контексті погоджень, кадрових рішень і, за версією слідства, впливу на контрактні процедури у стратегічних компаніях. НАБУ висунуло підозри щодо низки посадовців та менеджерів у «Енергоатомі» та суміжних структурах.

Не всі згадані особи були негайно притягнуті до кримінальної відповідальності — розслідування продовжується і потребує доказової бази. Сам факт згадування прізвищ у прослуховуваннях має політичні та репутаційні наслідки, навіть якщо справа ще не дійшла до суду.

3. Політична реакція всередині: парламент, фракції, урядові ідеї

Публікація матеріалів НАБУ спричинила бурхливу дискусію в залишках непідконтрольного владі інфопростору та в політично активних середовищах, включно з фракцією «Слуги народу» у Верховній Раді.

Деякі депутати («Слуги народу») — зокрема Микита Потураєв та Мар’яна Безугла — здійснили публічні демарші. Поширювалися чутки, що за фрондою стоїть один із впливових і раніше абсолютно лояльних партійних керівників — Давид Арахамія.

Квазі-опозиція («ЄС», «Батьківщина») спробувала скористатися моментом для переформатування Уряду. Після оприлюднення «плівок Міндіча» знову почали піарити ідею «Уряду національної єдності», яка передбачала введення представників цих партій до Кабінету Міністрів. Та навіть у таких умовах квазі-опозиція не наважувалася висунути ідею перевиборів — по суті, прагнучи лише отримати доступ до управлінських рішень і фінансових потоків.

4. Роль Офісу Президента і «підчищення» ризиків

Спроба перепідпорядкувати НАБУ і САП розпочалася ще до оприлюднення «плівок Міндіча», коли лише інформація про наявність компромату дісталася до влади. Офіс Президента запевняв, що йдеться про «можливу гармонізацію» роботиантикорупційних органів, спрямовану на підвищення ефективності. Проте в політичних та громадських середовищах це інтерпретували як спробу обмежити незалежність слідства.

Міжнародні партнери висловили стурбованість. Ба більше — у закритих консультаціях дали зрозуміти, що будь-які кроки, які поставлять під сумнів незалежність НАБУ чи САП, спричинять серйозні політичні наслідки — від зниження політичної підтримки до притримання фінансової допомоги.

Громадські організації, які співпрацюють із західними фондами й посольствами, стали рушійною силою «акцій з картонками». Офіс Президента був змушений відкоригувати законопроєкт, який нівечив незалежність НАБУ і САП.

5. Інформаційна хвиля: вплив на суспільство

Відсутність масових вуличних демонстрацій не означає відсутності суспільного резонансу. Інформаційні платформи, соцмережі та «циганська пошта» зробили «плівки Міндіча» центральною темою.

Дискусія розгорнулася навколо двох полюсів:

1. Антикорупційна позиція

Прихильники прозорих розслідувань вимагали повної відкритості, аудиту контрактів «Енергоатома» та притягнення винних. Корупція під час війни в енергетичній сфері справедливо називалася мародерством. Посилювалася тема політичної відповідальності: критика влади зростала, але здебільшого спрямовувалася на керівника Офісу Президента.

2. Політико-процесуальна позиція

Інша частина аудиторії, включно з частиною політичного істеблішменту, говорила про ризики політизації НАБУ та САП і можливе використання матеріалів у внутрішньополітичній боротьбі. Деякі провладні медіа намагалися просувати тезу, що за діями НАБУ може стояти

Росія. Це створювало напруження: суспільний запит на очищення зростав, але довіра до інституцій падала.

6. Дипломатичний фон: активізація США

Паралельно розгорталися події у зовнішній політиці, які певною мірою були пов’язані з внутрішньою турбулентністю й за своєю вагою згодом затьмарили корупційний скандал.

Спершу з медіапростору «зник» Рустем Умеров, заступник секретаря РНБО, якого чутки пов’язували з фігурантами «плівок Міндіча». Невдовзі в Стамбул попрямував і сам Президент Зеленський. Українська влада почала публічно говорити про готовність до переговорного процесу. Через витоки інформації з’явилися 28 пунктів так званого «плану Трампа» — документа, який багато хто в Україні сприйняв як неприйнятний.

У Женеві українська делегація вела «конструктивні переговори». До корекції документу були залучені європейські партнери. Так, із 28 пунктів залишилося 19. Витоки дозволяють припустити можливий вплив російської сторони на формування перших версій документу.

Попри це, реальних наслідків переговорний процес не дав. Складається враження, що компромісного «замирення» прагне насамперед команда Трампа, тоді як ані Зеленський, ані Путін не готові до поступок і хочуть перемоги, просто не говорять про це відкрито.

Корупційний скандал зробив українську владу більш уразливою до зовнішнього тиску, але це не означає, що переговори принесуть результат. Вони можуть тривати місяцями або й роками — як і сама війна.

А поки тривають розмови про «війну і мир», українське суспільство ризикує забути про корупційний скандал. А це означає лише одне: можуть з’явитися нові Міндічі — просто з іншими прізвищами.