Голодомор очима викладачки Берклі та канадійської єврейки

15 січня у Центральній бібліотеці Сан-Франциско відзначили 92-у річницю Голодомору-геноциду українського народу. На заході виступила асистент професора (Associate Professor) Універсітету Калііфорнії у м. Берклі Наталія Гошилик, а потім було показано документальний фільм «Голод за правдою».

Захід організував Каліфорнійський відділ Українсько-Американської координаційної ради (УАКР).

У вступному слові начальник відділу іноземної літератури бібліотеки Михайло Пашков та організаторка події від УАКР Марія Черепенко подякували бібліотеці за те, що з 2010 року вона щорічно надає приміщення для вшанування пам’яті жертв Голодомору.

Засновницею цієї традиції була активістка української громади Сан-Франциско Надія Деркач, яка, на жаль, відійшла у вічність. Проте справа, яку вона започаткувала, живе й далі.

Промовці наголосили, що будь-яка згадка про Голодомор у СРСР була суворо заборонена. Та навіть у вільному світі багато тих, хто пережив ті події, не мали сили про них говорити. 
«Мій батько, який пережив Голодомор, ніколи про це не розповідав», — поділилася Марія Черепенко.

Також виступив Генеральний консул України в Сан-Франциско Дмитро Кушнерук. Професорка Наталія Гошилик представила огляд нових художніх і документальних книг про Голодомор. Особливу увагу вона звернула на видання для дітей і підлітків, адже саме родинні оповіді та художні сюжети допомагають молодому поколінню зрозуміти

трагедію свого народу. Серед презентованих книжок — «Бабині кури», «Розкажи мені історію, бабцю», «Нитки: українська сорочка Злати». Багато видань подано двома мовами — українською та англійською.

Професорка також представила низку книг для дорослих: документальне дослідження відомої американської історикині Енн Епплбаум Red Famine, мемуари Erin Litteken — The Memory Keeper of Kyiv (2022), Cynthia LeBrun — Black Sunflowers (2024), психологічний роман Тані П’янкової «Вік червоних мурах» та інші.

Усі промовці підкреслювали очевидний зв’язок між Голодомором і нинішньою агресивною війною, яку путінська Росія веде проти України. Як і радянська імперія, сучасна російська влада прагне зламати український народ за незламність, прагнення свободи та небажання бути поглинутими імперією.

Цей паралелізм яскраво розкриває документальний фільм Hunger for Truth (Голод за правдою), представлений під час заходу. Фільм створено на основі матеріалів канадської журналістки Реї Клайман — канадійської єврейки, яка стала однією з перших північноамериканських репортерок, що показали світу справжнє обличчя «радянського раю» та трагедію Голодомору.

Народжена у Польщі в єврейській родині, Рея в дитинстві емігрувала з батьками до Канади. У 1928 році, у 24 роки, вона приїхала до СРСР, захоплена пропагандистськимирозповідями. Спершу працювала асистенткою кореспондента New York Times Уолтера Дюранті, який прославляв радянську систему. Та побачене у СРСР докорінно змінило її погляд.

Смілива журналістка подорожувала СРСР, намагаючись з’ясувати правду про умови життя. Відвідавши Північ і побачивши місто-в’язницю Кем, вона опублікувала статтю під промовистою назвою: «Місто-в’язниця, де ніхто не сміється».

У 1933 році вона разом з американськими подругами вирушила на південь, в Україну. Харків, тодішня столиця УСРР, зустрів їх нескінченними чергами та відсутністю їжі. За містом журналістки побачили спустошені села, покинуті хати та людей, які голодували. Селяни благали передати їхні слова владі: «Наші діти їдять траву, бо нам не залишили нічого».

Одна жінка роздягала дітей, показуючи їхні опухлі від голоду животи й тонкі ніжки. «У нас забрали все», — казали вони.

У фільмі кадри 1930-х переплітаються із сучасністю. Зокрема, показано історію Сергія Глондара — українського військового, що потрапив у полон на Донбасі й був звільнений лише у 2020 році.

У стрічці науковці пояснюють контекст тогочасної політики: колективізація,

насильницьке відбирання майна, винищення українського селянства, оголошеного «куркулями», — усе це було частиною цілеспрямованої політики зламати українську націю після розгрому УНР у 1922 році.

Після подорожі Україною та Кубанню Рею Клайман заарештували й депортували з СРСР за її викривальні статті. Повернувшись до Канади, вона продовжила писати правду, а згодом вирушила до Німеччини, де стала свідком становлення нацистського режиму та пережила «Кришталеву ніч».

Її життя було сповнене мужності, але після важкої авіакатастрофи вона вже не подорожувала. Решту років прожила в Нью-Йорку, де померла у 1981 році.

Фільм також розповідає про справи НКВД проти Миколи та Кості Бокань, які створили родинний фотоальбом часів Голодомору. Ці матеріали були розсекречені вже в незалежній Україні.

Режисер Андрій Ткач створив глибокий портрет видатної журналістки та водночас — історичне полотно, що з’єднує сталінський Голодомор і сучасну путінську війну.

«Досить складно знайти короткий англомовний фільм про Голодомор, який можна було б показати на таких заходах», — зазначила Марія Черепенко. Hunger for Truth — саме така стрічка. Вона заслуговує на найширше розповсюдження — не лише в українській громаді, а й далеко за її межами.

Photo credit: Українська Американська Координаційна Рада, м. Сан-Франциско, Каліфорнія