Кремлівські політологи та історики от вже кілька десятиліть як полюбляють торочити, що, буцімто Незалежність Україні «впала з неба», або, максимум-з чорнил від авторучок, якими підписували у Біловезькій пущі документи, щодо ліквідації СРСР троє персон: Кравчук, Єльцин та Шушкевич.

В жовтні цього року виповнилося 35 років від першого українського Майдану модерної історії, першої з трьох протестних акцій, які залужили місце в історії під назвою «революція» : «Студентська революція на граніті», «Помаранчева революція», «Революція гідності(Євромайдан).  Відомий український політик і дипломат і один з лідерів «Помаранчевого Майдану» та близький соратник Ющенка у  той період Роман Безсмертний неодноразово підкреслював, що на його думку, власне «революцією» була лише перша,  студентська, бо на відміну від двох наступних масштабних протестів лише вона спричинилася до зміни соціального ладу. Відомий політв’язень, а згодом один з провідних українських політиків В’ячеслав Чорновіл неодноразово підкреслював, що «без Студентської революції у жовтні 1990 року та фестивалю «Червона рута» у 1989 році Україна не стала би незалежною». Очевидно, що це дещо гіпертрофована емоційна оцінка, бо насправді складових у виборюванні Незалежності було більше, та висока оцінка відомих сучасників з’явилася недаремно.

Вперше на головній площі Києва були поставлені намети, зрештою сама назва «Майдан Незалежності» на заміну старої радянської теж було наслідком «Студентської революції». Вперше було оголошено масове політичне вуличне голодування з великою кількістю учасників. Вперше ,і єдиний раз в усій українській історії, відбувся загальний студентський страйк в багатьох містах України. Причому застрайкували не лише Київ, Львів, Івано-Франківськ, де були потужні студентські організації, але й менші міста, як західноукраїнські Броди, чи надніпрянські Суми та Кременчук. Вперше були захоплені «державні споруди» під час акції. Це Червоний корпус Університету Шевченка, Жовтий корпус того ж університету та один з корпусів київської політехніки. Вперше, і єдиний раз, коли такою масштабною акцією керували студентські ватажки, а не старші діячі. І найголовніше, вперше перед вуличною силою Руху Опору комуністична влада була змушена прийняти вимоги протестантів і навіть проголосувати у Верховній Раді постанову на виконання вимог учасників акції. Вперше був змушений подати у відставку прем’єр-міністр ,знову таки, на виконання вимог учасників акції.

«Студентська революція на гранті»-безперечно найуспішніша з протестних акцій у період виборювання Незалежності, вона вщент розбиває московську «теорію», що Україна не боролася на шляху до Незалежності. Україна боролася, ми боролися, і Незалежність не «впала з неба», ми її здобули жертовністю і системною боротьбою.

Водночас , «Студентська революція на граніті»-це і втрачений шанс для України.«Студентська революція дарувала Україні шанс відсунути весь старий комуністичний істеблішмент від влади. Якби перша і головна вимога «Студентської революції» була виконана, то Україна слідувала курсу успішніших країн Центральної Європи(Польщі, Чехії, Литви , Естонії та решти), вже була б в ЄС і НАТО, а це значить, що і фашистська росія на нас не наважилася б напасти.

В жовтні 1990 року я був одним з трьох офіційних керівників цього протесту, та разом з кільком іншими студентськими лідерами ще був її ініціатором та організатором, отже мені є і чим пишатися, і є чому засмучуватися.

В 1990 році я очолював Українську Студентську Спілку в Києві, організацію, яка боролася за Незалежність. У Львові існувала інша студентська організація-Студентське Братство, вона була чисельнішою і впливовішою, адже Львів з кінця 80-х років Львів був мотором визвольного руху, багато ініціатив народжувалося саме там, а вже згодом поширювалося на всю Україну. Ми їздили до наших львівських друзів, якийсь досвід переймали, а з чимось затято дискутували. На відміну від наших старших товаришів по Руху Опору технологією, яку ми хотіли використати у боротьбі за Незалежність мав стати загальноукраїнський студентський страйк. Ми були переконані, що влада не боїться газетних статей і мітингів, які розпускаються по завершенню регламенту. Натомість влада не встоїть, якщо нам вдасться підняти водночас на боротьбу сотні тисяч українських студентів. Очолював Студентське Братство у Львові Маркіян Іващишин, особа надзвичайно авторитетна в студентському русі. Як керівник організації я розумів, що слід проводити нетривіальну акцію, яка зможе зачепити за живе студентів. Тому визріла ідея масового голодування з використанням наметів. Швидко узгодили ідею в загальних рисах, після чого автономно почали готуватися. На цьому етапі ми ще не узгоджували ані вимог, ані керівництво, це було зроблено, напередодні самого виходу на площу, коли львів’яни приїхали до Києва. Тому «київські» вимоги радикально відрізнялися від «львівських». Першою вимогою, яку я написав, були «перевибори Верховної Радина багатопартійній основі». Бо я розумів, що є ситуація, коли суспільство прагне змін, а влада захиталася. Слід було скористатися моментом і усунути комуністів від влади. Для того, щоби вибори були конкурентними, слід було позбавити комуністів великих коштів і можливостей, тому другою вимогою я сформулював» націоналізація майна КПРС та ВЛКСМ». Третя вимога була завуальованою вимогою Незалежності України. Тож «відмова від підписання Союзного договору» я виписав як третю вимогу. У львів’ян вимоги були співзвучні з ідеями , які ширяли в керівництві Народного Руху, бо їхні контакти між собою були тісніші за наші. Такими вимогами були ,щоби українські юнаки служили лише в межах України, і щоб діючий прем’єр подав у відставку. Постанову про таку військову службу насправді Верховна Рада вже приймала, а відставку прем’єра я особисто вважав неактуальною, адже ставив питання про перевибори Верховної Ради загалом, тому відставку прем’єра вважав дрібницею. Інші би можливо місяцями дискутували, а може й пересварилися, чиї вимоги важливіші. Та ідея Незалежної України для нас була набагато більшою, ані ж тактичні розходження, тож ми взяли і об’єднали всі вимоги. Аналогічно ми продемонстрували і такий же вдалий підхід до утворення керівництва. Ми не почали дискутувати, хто повинен мати пріоритет: Доній, кому належала ідея, чи Іващишин, який очолював набагато потужнішу організацію. Ми просто взяли і зробили інститут співголівства. А щоби показати, що Україна соборна, а не лише Київ і Львів, третім співголовою призначили Олега Баркова, який очолював УСС в Дніпродзерджинську.

Однієї статті не вистачить, щоб описати перебіг всієї «Студентської революції на граніті». Фактично всі наші дії я виписав наперед ще пів року перед тим: не лише намети на Площі, а й перекриття Хрещатику, захоплення Університету. Єдине, що було не виконано, з того, що я планував, це було захоплення Верховної Ради. Внаслідок конспірації всю інформацією окрім мене володіли ще лише двоє учасників, решті я повідомляв інформацію за 10-15 хвилин до акції. Саме тому, авангард нашої 100-тисячної колони під Верховної Радою прорва міліцейське очіплення, але до дверей побігло лише кілька активістів.

В будь-якому випадку , «Студентська революція» розхитала радянську систему, і показала українцям, що система впаде, Україна приречена на Незалежність.

По кожній з 5 вимог було прийняте або рішення, яке повністю або частково мало їх виконати. От тільки перевибори Верховної Ради вчасно так і не відбулися. Бо окрім студентських ватажків цю ідею підтримали лише 16 депутатів Верховної Ради на чолі з незабутнім Степаном Хмарою, які до нас долучилися. Решта-керівництво «Народного Руху» і «Народної Ради» намагалися чинити на нас тиск , більший, аніж КДБ і Компартія. Вони всі боялися перевиборів, всі їх не хотіли. Найпросунутіший з них В’ячеслав Чорновіл підняв гасло перевиборів аж через 2 роки, коли вже було запізно, коли комуністична влада на чолі вже з Президентом Кравчуком перебралися в незалежницькі шати. А все слід робити вчасно.

На той момент миз робили все, що змогли. Україна боролася. «Студентська революція» жовтня 1990-го є тому підтвердження.  Як співав Анатолій Сухий з гурту «Рутенія»: «Ми виходили на площу. Ми несли на площу світло».