Коли я працювала з дітками в Києві, часто думала, що нашої маленької школи «Досвітня зоря» мені не вистачатиме все життя. Там, у стінах християнської школи, я бачила, як дитячі серця відкриваються Богові, як вони вчаться любити Україну, молитву й пісню. І справді — коли я переїхала до Каліфорнії, найперше, чого мені бракувало, — це тієї щирої української атмосфери, де мова, віра й культура зливаються в одне ціле.
З часом я зрозуміла: Господь має на все свій план. Можливо, тут, серед дітей українських родин у Каліфорнії, я можу зробити щось важливе — допомогти їм не загубити своє коріння. Адже навіть у новому середовищі, серед англійської мови й американської культури, в очах дітей світиться щось рідне — світло України.
Працюючи з малечею за океаном, я бачу, як у кожного з них є своя історія, свій світ і своя любов до рідного. Коли вони співають «Подоляночку» чи «Вийди, вийди, сонечко», не завжди вимовляючи слова правильно, я все одно відчуваю: серце їхнє розуміє. Пісня пробуджує щось глибоке, невимовно близьке. Так само й на арт-заняттях: коли діти малюють соняхи чи створюють орнаменти, я бачу, як через кольори вони торкаються своєї землі, свого дому. Мистецтво стає містком між двома світами — Україною і Америкою.
Дитяче серце завжди відкрите до щирості. Іноді під час занять вони розповідають свої історії. Хтось згадує, як у його дім прийшла війна. Хтось сумує за бабусею чи дідусем, які залишилися в Україні. Є дівчинка, у якої загинув тато. А хлопчик якось сказав із сумом: «Я хочу жити в Україні».
Та найбільше в моєму серці залишилися слова маленької учениці Меліски:
«Наші захисники захищають наш дім».
У цих простих словах — уся правда, яку ми, дорослі, часто не можемо висловити. Бо для дитини дім — це не лише стіни. Це місце, де звучить українська мова, де співають пісні, де серце відчуває любов і безпеку.
Я вдячна всім, хто допомагає створювати український простір для дітей за океаном — колективам садочків Sunflower Kids, Roseville Kids Corporation, Happy Kids Day Care, а також усім освітнім і творчим осередкам української громади в Сакраменто. Вони не просто відкрили двері нашим дітям — вони відкрили шлях до мови, культури й любові до рідного. Тут дитина може почути українське слово, відчути тепло знайомої пісні, побачити, що вона не одна.
Життя в Америці дарує нашим дітям подвійне благословення: вони пізнають новий світ, розвиваються, мріють, вільно володіють англійською — і водночас несуть у серці українське слово, пісню й молитву. Саме це робить їх особливими.
Бо українська ідентичність — це не документ і не прапор.
Це голос, який дитина підспівує на уроці музики.
Це малюнок соняшника на білому аркуші.
Це казка, яку мама читає перед сном.
Це віра, що живе в серці — навіть якщо ти далеко від дому.
І поки ми передаємо ці цінності нашим дітям — Україна живе.
У кожній дитячій усмішці, у кожній пісні, у кожному промінчику світла, що долає океан.
Саме тому на іншому континенті, далеко від дому, так важливо підтримувати українські простори — місця, де звучить рідна мова, де діти ростуть у любові до свого народу, до пісні й до Бога.
Бо мова — це не просто засіб спілкування.
Це дім, у якому живе душа народу.