Дорогі читачі!
Коли ми з вірою роздумуємо над Божими Заповідями, то розуміємо: це не сухі приписи, а голос люблячого Отця, що кличе нас до повноти життя. Після глибокого усвідомлення величі Божого Імені, яке не можна намарно вживати, Господь веде нас далі – до запрошення зустрітися з Ним у часі, що Йому належить.
"Пам'ятай день святий святкувати" – ця третя Заповідь звучить як лагідний, але твердий заклик: зупинись! Вийди з потоку щоденної суєти, поклади справи на другий план і відкрий серце для Бога, для себе, для ближнього.
Це не просто припис відпочинку. Це запрошення до любові. Це можливість повернути свою душу до джерела життя – до Бога.
Тож запрошую вас, дорогі у Христі, роздумати разом, що означає насправді святкувати День Господній. Як ми можемо переживати його не лише як обов'язок, а як благословення? І чому неділя – це більше, ніж вихідний день.
 

ПРО СВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ
Уявіть собі день, коли сам Бог кличе тебе зупинитися, зняти з плечей тягар щоденних турбот і просто бути з Ним. Такий день існує – це неділя, дарована нам Третьою Божою заповіддю.
Ця заповідь не обмежується лише приписом утриматися від праці. Вона – як запрошення на святкову зустріч з Творцем, Який хоче бути не тільки в наших молитвах, а й у нашому часі. Саме тому неділя стала для християн "днем Господнім" – особливим простором для єдності з Богом.
Церква з давніх-давен навчає, що святкування неділі має два ключові виміри:
- участь у Святій Літургії,
- утримання від важкої фізичної праці.
У цьому роздумі зосередимося на першому – найглибшому: зустрічі з Христом у Літургії у Євхаристії.
 

СВЯТКУВАННЯ СУБОТИ У СТАРОМУ ЗАВІТІ
Щоб краще зрозуміти значення неділі, потрібно повернутися до витоків – до суботи в Старому Завіті. Цей день був для ізраїльтян нагадуванням про великі Божі діла: створення світу, визволення з рабства, завіт із Богом.
Господь ясно промовив до Свого народу: "Пам'ятай на відпочинковий день, щоб святити його... Бо шість днів творив Господь небо і землю... а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його" (Вих. 20, 8-11)
Субота була не просто перервою – вона була знаком довіри до Бога, що все тримається Його рукою, навіть коли людина відпочиває.
 

СВЯТКУВАННЯ НЕДІЛІ В НОВОМУ ЗАВІТІ
Але з приходом Христа настає новий день – день світла, день перемоги над смертю. Саме неділя, перший день після суботи, стає символом нового творіння і нового Завіту у Христі.
У неділю Ісус славно воскрес.
У неділю зійшов Святий Дух на Апостолів.
У неділю Христові учні почали ламати хліб – звершувати Євхаристію.
Тому, за словами ІІ Ватиканського Собору: "За апостольською традицією... Церква святкує кожного восьмого дня пасхальне таїнство, що його слушно називає Господнім днем, або неділею"
Для перших християн неділя була днем живої зустрічі з Воскреслим. У цей день вони не просто згадували подію – вони її переживали: у Сповіді, у Причасті, у спільноті. І тому неділя була радісною: без посту, без коліноприклонінь – бо це був день світла, день життя.
Християни століттями передавали це святе розуміння неділі як "малої Пасхи". І сьогодні вона залишається часом, коли можемо відірватися від усього тимчасового й звернутися до вічного. Бо неділя – це не лише відпочинок. Це – зустріч із Живим Богом.
 

ОБОВ'ЯЗОК УЧАСТІ У СВЯТІЙ ЛІТУРГІЇ
Брати участь у св. Літургії – це перша і найголовніша риса відання честі Господньому дню. Осередком богопочитання у Христовій Церкві від апостольських часів аж до сьогодні є Пресвята Євхаристія. Пресвята Євхаристія довершується на св. Літургії. Без Літургії немає Пресвятої Євхаристії, немає й св. Причастя. Тому св. Літургія – це найважливіше, найцінніше і найсвятіше, що має Христова Церква.
Ісус Христос приніс лише одну криваву Жертву на хресті. Та Він, з любові до нас, бажав не раз, а тисячі разів жертвуватися, тому установив на Тайній Вечері безкровну Жертву Нового Завіту – св. Літургію.
У перших віках християни часто брали участь у св. Літургії, навіть щодня, але неділя була днем загального збору християнської громади. У творі "Наука 12-ти Апостолів", що датується другим століттям, читаємо: "У день Господній зберіться разом і переломіть Хліб та дякуйте, визнавши раніше свої гріхи, щоб чистою була ваша жертва".
Зі сказаного виходить, що вже тоді була практика частої сповіді і св. Причастя та обов'язок недільної св. Літургії.
Первісна участь усіх вірних у недільній св. Літургії не була обов'язком, накладеним Церквою; звичай і ревність були для них неписаним законом. Церковні закони щодо неділі з'являються дещо пізніше, коли почала остигати християнська ревність.
Перші закони Західної Церкви, які вимагали бути щонеділі в церкві, походять від Синоду в Ельвірі (Іспанія, початок IV століття). Цей Синод вирішив на короткий час відлучати від Церкви тих, хто впродовж трьох неділь не був у церкві. Синод в Аґде (Франція, 506 р.) накладає виразний обов'язок брати участь у недільній св. Літургії.
У Східній Церкві помісний Синод у Сардиці (Болгарія, 347 р.), в 11-ому каноні, пригадує, що існує закон від св. Отців, аби виключати з Церкви тих, які, живучи в місті, не були у церкві впродовж трьох тижнів.
У рішеннях Замойського Синоду 1720 року стосовно недільного обов'язку читаємо: "Синод постановив щодо Служби Божої парафіяльної, щоб для ліпшої вигоди парафіян була призначена певна година, та щоб вона починалася щонайпізніше перед полуднем" (Тит. III, § 4).
Св. Іван Золотоустий, навчаючи про недільний обов'язок, каже: "Тиждень має сім днів. Тими сімома днями Бог поділився з нами так, що собі не взяв більше, а нам дав менше, і навіть не поділив їх рівно – не взяв собі три й не дав нам три, але нам відділив шість, а для себе взяв один. А ти в цей день не хочеш здержатися від життєвих справ, але як поступають святокрадці, так і ти важишся поступати з цим днем, крадучи та вживаючи його на життєві клопоти, тоді, коли він освячений і призначений на слухання духовних наук".
Недільна св. Літургія повинна бути для нас цінною, святою й бажаною, бо вона – невичерпне джерело Божих ласк і благословення. Вона вчить нас любити Бога та ближнього, дає нам духа молитви й розуміння жертви і освячує все наше життя. Хто з недбальства опускає в неділю св. Літургію, той дуже багато втрачає. Тому св. Церква так сильно настоює на недільному обов'язкові брати участь у св. Літургії. Тож хай вона і для нас буде чимсь найдорожчим і найсвятішим.
 

ПРО НЕДІЛЬНИЙ ВІДПОЧИНОК
Перший обов'язок, що його накладає на нас Третя Божа заповідь, – це святкування неділі через участь у св. Літургії. Другий обов'язок – зберігання недільного відпочинку, залишення важкої фізичної праці.
Як участь у св. Літургії має велике значення для Божої слави й нашого духовного життя, так і недільний відпочинок має передусім велике значення для фізичного життя нашої родини, дітей, а також суспільного життя.
Тож погляньмо дещо ближче на історію недільного відпочинку і його значення для нас, на праці, заборонені в неділю, та причини, що можуть звільняти нас від недільного відпочинку й обов'язку бути в церкві.
 

ІСТОРІЯ НЕДІЛЬНОГО ВІДПОЧИНКУ
Недільний відпочинок – це друга риса християнського святого дня. Християнство у перших століттях було переслідувано, тож для перших християн неділя була звичайним робочим днем. Вони протягом тижня мусили працювати, а свої недільні відправи мали ввечері або вранці у катакомбах.
Недільний відпочинок почав набирати щораз більшого значення лише тоді, коли християнство отримало повну свободу за імператора Константина Великого 313 року. Перші закони про недільний відпочинок походили не від Церкви, а від держави. Цісар Константин Великий 321 року видав декрет, у якому сказано: "У високошанований день хай відпочивають усі судді, міське населення і всякого роду ремісники".
Історик Євсевій (бл. 340 р.) свідчить, що цісар Константин Великий зробив неділю днем молитви та відпочинку, і всіх своїх підданих зобов'язував у цей день залишати свої заняття, а воякам давав свободу, щоб могли брати участь у церковних відправах. Подібно й імператор Теодосій Великий 386 року видав декрет про святкування неділі. Порушення цього закону каралося як святотатство.
Очевидно, що згадані державні закони високо піднесли святість недільного дня. На основі державних законів і Церква починає щораз більше наказувати своїм вірним у неділю залишати фізичну працю. Синод у Ляодікеї (Мала Азія, 364 рік) приписує, якщо це можливо, в неділю відпочивати. Цісар Лев Мудрий (886-911) забороняє рільникам працювати в неділю.
Від VIII століття все більше помісних Соборів приписують недільний відпочинок. У Західній Церкві закон недільного відпочинку стає загальним за Папи св. Григорія IX у 1234 році. Київський митрополит Юрій (1069-1072) у своєму Уставі дає правило: "У неділю до вечора не можна працювати".
 

ЗНАЧЕННЯ НЕДІЛЬНОГО ВІДПОЧИНКУ
Господь Бог, даючи Заповідь святкувати святий день, мав на меті не лише Свою славу, а й добро людини, яке полягає у духовному та фізичному оновленні. Кожна праця, особливо важка фізична, виснажує наші обмежені сили. Як після денної праці ми потребуємо кілька годин сну, щоб відновити енергію, так і після шестиденної праці нам потрібен окремий день для повного відпочинку. Навіть машина мусить час від часу зупинятися, бо інакше перестане працювати.
Недільний відпочинок має велике значення для нашого повсякденного життя. Він дає нам час для виконання тих обов'язків і справ, якими протягом тижня, працюючи, ми не можемо зайнятися. У неділю, після участі у св. Літургії, маємо більше часу на приватну молитву та читання корисної літератури.
Недільний відпочинок безпосередньо пов'язаний із єдністю й любов'ю в родині та добрим вихованням дітей.
"Очевидна річ, – каже Слуга Божий митрополит Андрій Шептицький, – що святкування неділі приносить превеликі й преважливі користі для морального життя. Зберігання третьої Божої заповіді береже людей від пересадного зайняття матеріальною стороною життя... Недільний відпочинок для робітників має також велике значення у вихованні дітей. Робітникові, зокрема такому, що працює на більших фабриках, неділя нагадує обов'язки і радості родинного життя, виховання дітей та потіху, яку приносять батькам добре виховані діти. До виховної сили Церкви належить і те, що в неділю й свята сходяться усі в церкві, як діти однієї родини сходяться в домі батька. Багаті та вбогі, вчені і прості люди, старі й молоді через мудрий провід Церкви зближаються між собою. Церква всім пригадує їхні взаємні обов'язки та проголошує закон любові. Приступаючи разом до Пресвятої Євхаристії, християни вчаться поважати один одного як братів і пам'ятати, що не той достойний, хто має дорожчий одяг, а той, хто достойніший в очах Всевишнього Бога" ("Про святкування неділі").
 

РОБОТИ, ЗАБОРОНЕНІ В НЕДІЛЮ
Праця може бути фізична, розумова або розумово-фізична. У неділю заборонена фізична праця, тобто така, що виконується силою нашого організму. Таку працю часто називали службовою, бо в давнину її виконували слуги чи невільники.
Проте дозволена розумова праця, наприклад: читання, писання, малювання, вишивання, спів, гра на музичних інструментах (якщо це не є метою заробітку). Дозволена також розумово-фізична праця, як-от: піші прогулянки, керування автомобілем, танці, риболовля, заняття іграми (не азартними) тощо.
 

ПРИЧИНИ, ЯКІ ЗВІЛЬНЯЮТЬ ВІД НЕДІЛЬНОГО ОБОВ'ЯЗКУ
Що може звільнити нас від участі у св. Літургії та дотримання недільного відпочинку? Для цього мають бути вагомі причини.
Від недільного обов'язку звільнені хворі або ті, що видужують. Перешкодою до виконання недільного обов'язку можуть бути діла милосердя, як-от: піклування хворими вдома або в лікарнях; допомога ближнім у несподіваних бідах – під час пожежі чи повені. Сюди належать військовослужбовці, матері чи няньки, які не можуть узяти малих дітей до церкви і не мають кого попросити про допомогу.
Проте від недільного обов'язку не звільняє обставина, якщо хтось їздив на прогулянку і повернувся змученим або допізна був на гостині, забаві чи приймав гостей у себе.
Перші християни, навіть під час переслідувань, брали участь у св. Літургії в катакомбах, піддаючи загрозі навіть власне життя. Також і наша Церква у підпіллі молилася Літургію під загрозою виселення вірних у Сибір, або навіть смертю.
Святкування неділі – найстарша і священна християнська традиція, бо походить від самих Апостолів. Тому участь у недільній св. Літургії та дотримання недільного відпочинку мають бути для нас природними, очевидними, справжньою потребою душі й тіла.
 

ДУХОВНИЙ ВИСНОВОК
Недільний день – це не просто пауза в суєті або ще один вихідний у календарі. Це – наш особистий заряд від Бога, момент, коли ми маємо шанс відключитися від шуму світу і підключитися до справжнього джерела сили – Живого Христа.
У неділю Бог запрошує нас не просто прийти до церкви, а увійти в Його присутність, відчути, що ми не одні, що ми – частина великої родини, об'єднаної любов'ю і світлом. Тут ми отримуємо силу, якої не дасть жодна філіжанка чи гаджет.
Недільний відпочинок – це не "втрачений час", а інвестиція у себе: у свою душу, у свої стосунки з Богом і близькими, у своє справжнє щастя. Відмовляючись від зайвого шуму, ми вчимося слухати своє серце і чути голос Бога, який кличе до миру, радості і свободи.
Тож, не просто "відмічаймо" неділю в календарі – живімо нею! Відкриймо своє серце для Бога, відпочиваймо тілом і душею, дозвольмо собі бути наповненим світлом, щоб увесь тиждень нести Божу ласку у свій світ і у світ інших.
Недільна зустріч з Богом - це наш особистий ключ до справжньої свободи і сили жити по-справжньому.
 

ВЕЛИКІ СВЯТА – ДУХОВНІ ВЕРШИНИ ЦЕРКОВНОГО РОКУ
Окрім неділь, Церква дарує нам ще 12 великих свят – духовні орієнтири, які допомагають нам глибше переживати події спасіння. Ці свята – це не просто історичні згадки, а реальне пережиття Божої дії в нашому житті. Через святкування ми занурюємося у тайни воплочення, страждання, воскресіння та прослави нашого Господа і Пресвятої Богородиці.
Ось 12 найбільших свят:
Різдво Пресвятої Богородиці (8 вересня)
Воздвиження Чесного Хреста (14 вересня)
Введення в храм Пресвятої Богородиці (21 листопада)
Різдво Христове (25 грудня)
Богоявлення Господнє (Йордан) (6 січня)
Стрітення Господнє (2 лютого)
Благовіщення Пресвятої Богородиці (25 березня)
Вхід Господній в Єрусалим (Вербна неділя, неділя перед Пасхою)
Вознесіння Господнє (40-й день після Пасхи)
Зіслання Святого Духа (П'ятидесятниця, 50-й день після Пасхи)
Преображення Господнє (6 серпня)
Успіння Пресвятої Богородиці (15 серпня)
 

ЧОМУ ВАЖЛИВО СВЯТКУВАТИ?
Свята – це не "перерви" від життя. Це – саме життя, просвічене Божою присутністю. Це час, коли ми відкриваємо двері свого серця для Божої благодаті. Через ці свята ми будуємо свою духовну ідентичність, вчимося жити не лише для земного, а й для вічного.
Нехтування святами – це поступове духовне забуття себе. А святкування – це вибір стояти на боці Воскреслого, бути свідком світла у темному світі.
Тож, дорогі читачі! Не сприймаймо неділю та свята як "релігійні формальності", а як шанс змінюватися, дозрівати, зростати. Це дні, коли наша душа дихає повноцінно. Вони вчать нас бути вільним – у Бозі, у правді, у любові.
Бог дарує нам ці священні дні – приймімо їх як найбільший скарб.
 

ПРО ХРАМОВИЙ ПРАЗНИК – СВЯТО НАШОЇ ПАРАФІЯЛЬНОЇ РОДИНИ
Окрім неділь і дванадесятих свят, надзвичайно важливим є святкування храмового празника, або, як ще кажемо, парафіяльного відпусту. Це день, присвячений покровителю або події, на честь якої освячено храм. І хоч це свято може не входити до числа дванадесятих, для кожної парафіяльної спільноти воно є особливим днем благодаті, єдності та вдячності.
Це наче день народження нашої духовної родини, коли ми збираємося разом не лише для спільної молитви, але й для оновлення нашої віри, служіння, спілкування. У храмовому празнику зосереджується історія, традиція і жива віра громади. Це свято нашого коріння і нашого майбутнього.
Тому участь у храмовому празнику – це вияв любові до своєї Церкви, до парафії, до Бога, який діє серед нас.
Як і неділя, як і великі свята, храмовий празник – це день особливого благословення.
 

СВЯТКУВАННЯ ДНЯ НАШОГО ХРЕЩЕННЯ ТА МИРОПОМАЗАННЯ – ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ У ХРИСТІ ТА У СВЯТОМУ ДУСІ
Одним із важливих свят у житті християнина є день Хрещення – день, коли ми стаємо дітьми Божими, членами Тіла Христового, спадкоємцями вічного життя.
На жаль, для багатьох цей день залишається лише датою в метриці або спогадом із фотоальбому. Але в дійсності – це духовне народження, день, коли небеса відкрилися над нами, коли Святий Дух зійшов на наше життя, а ми були "помазані" для вічності.
"Бо всі ви, що у Христа хрестилися, у Христа зодягнулися" (Гал. 3,27).
Хрещення – це не просто обряд, а початок нового життя. І як ми щороку святкуємо день народження тіла, так ще більше повинні святкувати день народження душі.
Доброю традицією є пам'ятати дату свого хрещення, дякувати за неї, відвідувати храм у цей день, сповідатися і причащатися, а також згадати хресних батьків, які супроводжують нас у вірі.
Це також нагода заново відновити свій хресний обіт, сказати Богові: "Я належу Тобі", оновити віру і любов, згадати, що в мені живе Христос, і я покликаний до святості.
 

ПІДВЕДІМО РИСКУ
Святкування неділі, дванадесятих свят, храмового празника та Хрещення – це не просто виконання обов'язку. Це жива зустріч із Христом, це дотик до вічності в ритмі нашого часу. Коли ми залишаємо буденність і приходимо до храму, ми дозволяємо Богові увійти в наше життя, змінити нас, зміцнити, втішити і піднести.
Неділя – це день Воскреслого Ісуса, день, коли з гробу піднялося життя.
Великі свята – це переломні моменти спасіння, які ми переживаємо заново в молитві.
Храмовий празник – це свято нашої спільноти, нашого духовного дому.
Хрещення – це духовне народження до Вічного Життя.
Усе це – Божі подарунки.
І тільки одне потрібно з нашого боку – відкрите серце та присутність у Божому храмі у Його присутності.