Ще місяць тому Трамп відгукувався про Путіна як про людину, що бажає завершення війни, а у липні на засіданні американського уряду він вже говорить про російського президента як про того, хто весь час верзе купу нісенітниць.
Що ж відбувається? Чому Трамп пʼять телефонних розмов поспіль готовий був не помічати, що Путін над ним знущається і не йде назустріч жодному з його побажань, а зараз на наших очах перетворився на роздратовану фурію. І це може бути тільки початок.
А тому що Путін наробив помилок у властивому йому стилі.
Напередодні шостої розмови із Путіним Трамп пішов на рішучу поступку російському колезі: припинив постачання зброї Україні. До цього були частково звільнені від санкцій російські фінансові установи. І хоча формально це стосувалося тільки сирійського кейсу, насправді це був реальний сигнал.
Путін у відповідь мав би імітувати конструктивність. Оголосити якесь припинення вогню на 48 годин чи на тиждень, повідомити, що готовий до перемовин у Стамбулі хоч завтра, сказати Трампу що готує нові пропозиції у додаток до його меморандуму.
Але Путін вирішив – з незрозумілих причин – що Трамп вже у нього в кишені й можна більше не імітувати нічого. Він ніби не помітив, що після попередніх двох телефонних розмов Трамп вже був роздратований. А може вирішив, що якщо Трамп навіть після цих двох телефонних розмов продовжує йти на поступки, його роздратування не має жодного значення. І прорахувався.
Але найцікавіше відбулося потім. Путін проігнорував і це роздратування Трампа, і відсутність будь-якого коментаря з Білого дому щодо телефонної розмови президентів. А натомість влаштував показовий масований обстріл України, ніби хизуючись: тепер все можна.
І те, що цей обстріл почався синхронно із завершенням телефонної розмови президентів – тобто був заздалегідь запланований якраз на фінал цієї телефонної розмови – і стало головним подразником для Трампа. Невдалу телефонну розмову він ще б пережив. Але обстріл відразу після розмови сприйняв як демонстративну неповагу до себе. Адже він весь час просить Путіна, щоб той не обстрілював мирні міста.
Те, що Путін це навмисне робить відразу після розмови з ним – є проявом саме особистої неповаги. А особиста неповага – головний комплекс Трампа. Це вже не на політичному рівні, це на рівні підсвідомості.
І Путіну вдалося. Він фактично перекреслив місяці залицяння, компліменти, портрети, всю цю фігню. Трамп тепер говорить, що Путін дуже ввічливий, але це абсолютно безглуздо.
При цьому Путіну навіть неможливо пояснити, де він помилився, тому що Путін зробив так, як він робить завжди. Ба більше: він зробив так, як будь-яка "правильна" людина з Росії робить завжди – коли вона бачить, що з нею поводяться ввічливо та йдуть на поступки, вона вважає, що треба бити по зубах: щоб клієнт чітко зрозумів як варто поводитись.
І тому Путін навряд чи буде щось виправляти. Він скаже собі, що і так достатньо довго мав можливість використовувати Трампа, а тепер треба повертатися до звичної політики конфронтації. Тільки і тут він може помилитися. Бо коли Путін перейшов до звичної політики конфронтації з Байденом, він мав справу із традиційним політиком, який розраховував наслідки кожного свого кроку.
А у випадку з Трампом так не спрацює. Путін тепер буде мати справу з ображеною дитиною, яка буде захищати свою гідність і доводити, що не можна витирати об неї ноги. Тому що ця дитина – президент Сполучених Штатів Америки.
І якщо Путін вчасно не усвідомить, що йому варто схаменутися і запропонувати Трампу щось, що продемонструє американському президенту, що російський очільник його поважає і зрозумів, що до побажань Трампа варто прислухатися – ну, скажімо, зупинити вогонь на російсько-українському фронті – я не дуже заздрю Путіну.
Поки що у Кремлі намагаються зробити вигляд, що нічого не відбулося. Путін досі мовчить. Заступник голови Ради безпеки Російської Федерації та колишній президент Росії Дмитро Медвєдєв висміяв Трампа після того, як той висунув свій 50-денний ультиматум Росії та союзникам цієї країни, які продовжують економічне співробітництво із Москвою. Медведєв назвав заяви Трампа декоративним ультиматумом і підкреслив, що американський президент розчарував войовничу Європу.
Дійсно, у російській столиці на останні заяви американського президента не звернули особливої уваги, ба більше, – московська біржа пішла вгору після того, як Трамп завершив свою зустріч із генеральним секретарем НАТО Марком Рютте, на якій і виголошувалися відповідні заяви.
Однак, чи дійсно заяви Трампа є такими безпечними для російського керівництва? І, чи дійсно Медвєдєву, який вже кілька разів спростовував свої заяви після відповідних коментарів американських і західних політиків, так, до речі, відбувалося і з Трампом також, варто сміятися над американським президентом?
П'ятдесят днів – це дійсно досить довгий термін, який дозволяє Російській Федерації без будь-яких серйозних проблем продовжувати наступ на українські позиції, а також здійснювати систематичні обстріли українських міст і селищ, руйнуючи військово-промисловий комплекс України і примушуючи українських громадян замислитися про капітуляцію перед Росією, на яку продовжує розраховувати Путін. Але, з іншого боку, Трамп наголошує на тому, що надасть Україні нову зброю.
Ця зброя, звісно, має стримати російський наступ, який і без цього фактично виглядає нереальним в тій позиції, в якій зараз перебувають збройні сили РФ на українській землі.
Постачання нових систем протиповітряної оборони для України також створює проблеми для подальших обстрілів української території російськими загарбниками. Ну і зараз у західних медіа підкреслюють, що Сполучені Штати можуть дозволити Україні завдавати ударів вглиб Росії ракетами ATACMS, які й без цього є на озброєнні у Сил оборони України. Таким чином, вже незабаром можуть запалати численні військові та енергетичні об'єкти у Російській Федерації, що, звісно, створить додаткові проблеми для російської економіки, яка і без того виснажена санкціями та війною.
Звісно, можна вважати, що ця економіка пережила найбільш серйозний санкційний тиск Заходу, і тепер Путін у союзі з Китайською Народною Республікою може впевнено дивитися у воєнне майбутнє. Але ось обіцянка 100% мита для країн, які продовжуватимуть купувати нафту у Російської Федерації, дійсно створює певні проблеми для російського енергетичного комплексу.
Росія залишається державою, бюджет якої пов'язаний насамперед із постачанням енергоносіїв. І будь-які проблеми з таким постачанням зменшують можливості російського бюджету і плани Путіна щодо багаторічної війни з Україною.
До цього виступу Трампа великим союзником російського президента залишався навіть не Китай, а час. Саме багаторічна війна на виснаження України, як розмірковував російський президент, рано чи пізно поставить крапку на історії сусідньої держави і дозволить йому приєднати українські території до Росії що, своєю чергою, дозволить перейти до відновлення кордонів колишнього Радянського Союзу, які стануть кордонами нової Росії. Але от тепер, коли у Росії може елементарно не вистачити грошей на цей імперіалістичний експеримент свого другого президента, Путіну доведеться замислитися і про те, чи не очікує на РФ доля Радянського Союзу.
Радянські керівники настільки захопилися гонкою озброєнь із США та іншими країнами Заходу, що не помітили, як історія їхньої злочинної людиноненависницької держави добігла кінця. Хоча на такий фінал, хочу нагадати, не розраховували і лідери тодішнього Заходу, готові до подальшого протистояння із комуністичною системою.
Очевидно, що і Рональд Рейган, і Франсуа Міттеран, і Маргарет Тетчер хотіли співіснування з більш передбаченим Радянським Союзом, а не загибелі комуністичної імперії й найбільшої кризи у її існуванні практично з часу перемоги більшовиків у 1917-20-му роках. На Росію Путіна і Медвєдєва може очікувати та ж сама безславна доля.
Дональд Трамп, очевидно, хотів би примусити російського президента до компромісу і призупинення військових дій в Україні, і підкреслює, що налаштований рішуче. Але реально американський президент просто втягує російське керівництво у новітню гонку озброєння із Заходом і боротьбу за те, щоб довести, що "Росії ніхто і ніколи нічого не буде диктувати".
Путін може обрати саме брежнєвсько-андроповську тактику поведінки із керівництвом Сполучених Штатів. Продовжувати нарощувати свій темп наступу в Україні, обстріли української території, не зважати на ультиматуми Трампа, які у Кремлі вважають декоративними. Американський президент і надалі буде сприйматися Путіним або як людина, яку можна просто обвести навколо пальця і, таким чином, створити для себе вигідні умови для подальшої війни з ненависною Путіну Україною, або просто ігнорувати, коли Трамп виступає зі своїми попередженнями. А Трамп буде нарощувати свої заяви щодо Росії та дії щодо допомоги Україні, сподіваючись, що рано чи пізно російське політичне керівництво усвідомить важливість компромісу із Вашингтоном.
А цього компромісу не буде. Буде нарощування війни та кризи на пострадянському просторі. Путін буде шукати слабких місць Трампа не тільки, коли мова йде про російсько-українську війну, але й коли мова йде про інші регіони світу. Росія буде нарощувати своє співробітництво з Іраном та Північною Кореєю, щоб створити для США нові кризові моменти, а Трамп буде відповідати на ці виклики Путіна.
І зрештою, російська економіка може не витримати цього шаленого темпу боротьби. За часів Трампа або його спадкоємця почнеться криза на пострадянському просторі, яку можна буде порівняти з кризою колишнього Радянського Союзу. Тільки тепер головним фігурантом цієї кризи буде сама путінська Росія з її агресивними амбіціями.