У січні 2025 року в Сан Дієго було створено книжковий клуб. Його засновницею і модераторкою є Вікторія Барбанюк. Щоб більше дізнатись про діяльність цього клубу, кореспондент газети “Громада” Олег Керницький побував на червневому засіданні і взяв інтерв'ю у Вікторії.
 

1. Як і коли виникла ідея створення книжкового клубу?
Ідея зріла дуже давно, але коли я приєдналася до управи Української Хатки (House of Ukraine) як культурна директорка, мені здалося, що це абсолютно органічно мати книжковий клуб, щоб українці, які нещодавно прибули сюди або вже давно живуть тут, могли приходити і спілкуватися про книги. Було бажання бути на пульсі українського книжкового ринку. Тому для нашого книжкового клубу ми обрали як сучасну літературу, яка написана після повномасштабного вторгнення, так і класику.
 

2. Хто допомагав це організувати?
Насправді ідея книжкового клубу дуже проста. Потрібні люди, які люблять читати, і місце, де це можна робити. Ми дуже щасливі, що маємо Українську Хатку, де ми можемо фізично збиратися. Допомога була від Української Хатки, під дахом якої ми це все робимо. Це колективна діяльність, яка власне вимагає участі тих людей, які відвідують книжковий клуб, читають книги і є активними учасниками клубу.
 

3. А чи були якісь складнощі?
Насправді складнощів не було, але спершу ми не могли передбачити, яка кількість людей буде зацікавлена у цьому клубі. Хоча моя позиція така, що якщо є двоє людей – то це, в принципі, вже є книжковий клуб, бо є певний діалог і осмислення прочитаного. Тому це, скоріш за все, єдина річ, що могла нас зупинити, але ми переконалися, що у нашій громаді є люди, які читають, які були членами книжкових клубів у інших містах США, тому об'єднати цих людей під дахом Української Хатки було не так і важко.


4. За яким принципом відбувався підбір творів?
Твори я підібрала на рік вперед. В нас є список книг, які ми будемо читати щомісяця. Дуже часто я приурочувала ці книги до певних подій. Для прикладу, у травні ми читали “За Перекопом є земля. Кримський роман” Анастасії Левкової. Це книга про кримських татар. Вона була приурочена до 18 травня – дня, коли ми відзначаємо пам'ять жертв радянської депортації кримських татар. У березні ми читали твори Шевченка, але оскільки “Кобзар” – це така книга, яку дуже важко обговорювати у книжковому клубі, то ми обрали читати його прозові твори, які були видані нещодавно у видавництві Vivat. У червні ми читали Артема Чеха, так як у нього в цьому місяці день народження і його “Район “Д”” – дуже цікава книга для обговорення. До дня народження Оксани Забужко ми будемо читати її книгу. В листопаді у нас будуть книги присвячені “Розстріляному Відродженню”. А в серпні ми будемо читати про українських дисидентів, і це буде приурочено до Дня Незалежності України. У виборі книг ми також враховували, які книги є в доступі як в електронному вигляді, так і друковані.
 

5. Де ви берете книги? Чи вони безкоштовні, чи за них треба платити?
Я дотримуюсь думки, що українські видавництва треба підтримувати фінансово. Тому було б добре, щоб ми всі читали офіційні джерела. Книги можуть бути і в електронному форматі. Для цього в нас є дуже багато можливостей. Для прикладу, є українські платформи Абук, Librarius, які мають українські книги в електронному форматі. А офіційним партнером нашого книжкового клубу є сімейна онлайн книгарня Sokolya Ukrainian Books. Вони розташовані в Мічігані і дають знижку 10% для членів нашого клубу, якщо замовляти книги в папері. Це книгарня, яка безпосередньо працює з українськими видавництвами і імпортує книги українських видавництв до США. Тому для мене дуже важливо, як для модераторки книжкового клубу, щоб ми підтримували українське книговидавництво, не займались піратством і не читали книги в тому доступі, для якого вони не призначені.
 

6. Я звернув увагу, що у вашому клубі більшість жінки. Чим це можна пояснити?
Це притаманно не тільки нашому клубу. Міжнародна статистика говорить, що жінки читають більше ніж чоловіки, та є частіше учасниками і навіть засновниками книжкових клубів.
 

7. Чи якесь засідання запам'яталося вам більше? Чи всі вони унікальні?
Всі насправді унікальні, бо кожна книга викликає жваві дискусії. Кожна книга дозволяє зануритися у теперішнє або у минуле. І кожна книга дозволяє дізнатися більше про сучасного автора чи авторку, або про тих, хто вже увійшов в канон української літератури.
Коли ми говорили про книгу “За Перекопом є земля. Кримський роман”, Президентка Української Хатки Надія Гайвас готувала для нас чебуреки, або “чібереки” як це правильно перекладати з кримськотатарської. Було смачно і додавало атмосфери.
Запам'яталося також певно наше перше обговорення, де ми читали сучасний літературний репортаж про Укрзалізницю “Потяг прибуває за розкладом” Марічки Паплаускайте. Це був один з тих перших клубів, коли ми не знали, хто саме доєднається і який буде відгук, але було цікаво обговорювати книгу в колі знову ж таки різних людей.
 

8. Чи плануєте ви змінити формат засідань і можливо запросити авторів?
Я є також модераторкою онлайн книжкового клубу книгарні Sokolya Ukrainian Books, і там ми використовуємо Zoom для дискусій. Тут же основна мета – зібрати книголюбів Сан Дієго фізично у місці, де вони могли б зустрітися.
Я не є прихильником додавати авторів до обговорення у книжкових клубах через одну просту причину – коли перед тобою сидить живий автор чи авторка, то набагато важче бути відвертим у своєму відгуку про книгу. Я вважаю що зустріч з автором дуже добра для презентації книги або якщо люди прочитали багато творів і хочуть більше дізнатися про процес написання або про мотивацію.
 

9. Ви розробили щоденник для учасників книжкового клубу,  у якому одне із запитань – Якби у вас була можливість, кого з авторів ви б хотіли запросити?
Якщо б мене запитали про це, я б запросила Оксану Забужко. Я вважаю, що дуже цінно мати людей, які несуть важливі історичні, літературні знання для розуміння нашої літератури та історії загалом. В принципі, були відповіді, де були побажання поговорити з Лесею Українкою, Ольгою Кобилянською, якщо б була така можливість. У нас в Українській Хатці є такий дуже хороший формат – “Рядки з війни”. Це власне коли до нас приїжджають сучасні українські письменники/ці і поети/си з України, що дає можливість з ними особисто зустрітися. Це є важливим способом більше дізнаватися про сучасну українську літературу.
 

10. Чи можете ви щось порадити людям, які хочуть створити книжковий клуб чи допомогти їм у цій справі?
Хочу звернути увагу на неймовірну лекцію Богдани Неборак, яка розповідає власне про те як створити книжковий клуб. Але загалом – порада дуже проста. Книжковий клуб має існувати серед тих людей, які дійсно люблять читати. Тому що для когось це може стати мотивацією відкривати для себе нову літературу, але я вірю, що людина дійсно має насолоджуватися процесом читання. І тут рецепт дуже простий. Якщо є більше ніж одна людина, що прочитала ту саму книжку і ви хочете її обговорювати, то можна подумати про створення книжкового клубу. Я б порадила людям, які пробують створити книжковий клуб, не знаючи аудиторії, з якою будуть працювати – спробувати підібрати книги, які могли б відгукнутися різним людям. Спробувати і українську класичну літературу, і сучасну літературу і нон-фікшн  літературу. Тобто зачепити різні інтереси. І коли вже сформується коло постійних читачів, радитися з ними, які твори читати.


11. Існує думка, що взагалі не варто читати, бо часто люди які не читають і не вчаться – живуть набагато краще, ніж ті, що читають. Що ви про це думаєте?
Насправді дуже багато людей читають. Я думаю, що якщо ви запитаєте Біла Гейтса – він вам дасть цілий список книг, які він читає щороку. Я вважаю, що читати важливо, тому що це наш спосіб прожити ті досвіди, які ми можливо не могли б пережити у реальному житті. Я вважаю, що читання, особливо української літератури на даний момент, – це спосіб збереження і розвитку нашої країни. І я дійсно вірю, що люди які читають – вони мислять і думають. Це дає дуже важливі навички у сучасному житті.
 

Дякую, Вікторіє! Ви робите дуже корисну справу. Створення книжкових клубів, де люди можуть спілкуватись, ділитись думками та осмислювати українську літературу допомагає українцям об’єднуватись, особливо у діаспорі.