Перший прямий контакт між українською та російською делегаціями не призвів ні до чого. Перші особи на місце зустрічі не приїхали і потім незграбно намагалися пояснити, чому так вчинили. Відтоді не вщухає обмін суперечливими заявами та безладні рухи як навколо російсько-української війни, так і далеко за її межами.

Переговори відкрилися

Від днів відзначення 80-річчя перемоги антигітлерівської коаліції над нацистською Німеччиною не вщухає бурхливий рух навколо російсько-української війни. 10 травня знаменна зустріч прем’єра Великої Британії Кіра Стармера, канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, президента Франції Емануеля Макрона та прем’єра Польщі Дональда Туска у Києві засвідчила, що Європа (принаймні зазначені держави – «коаліція охочих») прокинулася і має намір діяти рішуче на захист України та вести за собою президента США Дональда Трампа, який намагається опиратися та відсторонитися від справ європейських. Так, у Києві було висунуто фактичний ультиматум російському диктаторові путіну: якщо він «з понеділка» не оголосить припинення вогню на 30 днів, європейці разом зі США запровадять пекельні санкції проти РФ. Здавалося, європейським колегам вдалося вмовити Трампа приєднатися.

Але раптом путін висунув несподівану пропозицію: «зустрітись у Стамбулі» чи то з Трампом, чи то з українською делегацією – тут він напустив туману. Цю пропозицію підхопив президент України Володимир Зеленський: «Я приїду до Туреччини і чекатиму на Вас, путіне, і Ви не зможете знайти причини, щоб уникнути зустрічі»... Здавалося б російський диктатор загнаний у пастку? Ще б пак! Виплутався він з неї так, як міг лише він: просто взяв і не приїхав, плюнувши в обличчя не лише українському супротивникові, але й американському нібито другові. Натомість вислав до Стамбулу делегацію, очолювану... своїм радником з питань культури В. Мединським, навіть не друго-, а третьорядним чиновником, запеклим ворогом України; до неї увійшли другі-треті заступники керівників розвідслужб рф. Мединський уособлював погляд путіна на ці перемовини: вони були нібито «продовженням» перемовин, які відбулися також у Стамбулі наприкінці квітня 2022 року. Російську делегацію тоді теж очолював Мединський. У той час делегації нічого не вирішили, та й не могли, адже російська сторона нав’язувала Україні капітуляцію, хоча зазнала ганебної поразки під Києвом. Українську ж делегацію очолювали, як тоді так і тепер, міністр оборони (тоді – Рєзніков, тепер – Умєров) та іноземних справ (тоді – Кулеба, тепер – Сибіга), адже Україна поставилася до перемовин серйозно.

Тож у Стамбулі 16 травня, українська та російська делегації вперше від одної-єдиної зустрічі на початковому етапі повномасштабної війни зазирнули один одному в очі. Минуло три роки, відбулося безліч різних подій, і лише вимоги рф майже не змінилися. Тільки-от тепер вони на додачу до попередніх вимог вимагали віддати їм 4 українські області, а інакше вони вимагатимуть, за словами Мединського, «віддати шість чи сім». Де вони візьмуть ресурси для цього, адже вже рік захоплюють Покровськ, делегація, звісно, не пояснила.

Зрозуміло що такі перемовини не могли завершитися нічим (це було видно ще до їх початку). Лише за посередництва Туреччини вдалося домовитись про масштабний обмін полоненими – 1,000 на 1,000.

Ну а що ж Трамп? Якщо б він запровадив пекельні санкції, як було домовлено з європейцями, то тим самим визнав би перед всім світом і своїми виборцями, що містер пу його «витончено», по-чекістськи, кинув. Але Трамп замислив масштабні ділові угоди з рф. Отже накладати санкції на неї йому цілком недоцільно. Отже залишилося звернутися до свого звичного прийому – «зіграти у дурника». Мовляв, «з чого б йому, пу, приїздити до Стамбулу, якщо мене там не було? А мені навіщо, якщо його там не було?» (цитую майже дослівно, це висловлювання 47-го президента США, напевне, увійде в аннали). І взагалі «ніхто там не зможе нічого вирішити, поки ми з путіним не зустрінемося віч на віч». Жадана мрія 47-го – повторити зустріч із російським диктатором після одної-єдиної, у Гельсінкі 2017-го – здалася вже близькою... (Втім, кожен президент США знаменував початок свого терміну зустріччю з російським візаві і раніше чи пізніше переконувався на власному досвіді у неможливості з ним вести справи – чому Трамп має бути винятком? Кожен хоче набити собі на цьому спілкуванні власні гулі).

Трамп заявив про проведення з путіним телефонної розмови, яку і здійснив 19 травня. Президент США і диктатор рф говорили дві години. До чого домовилися, звісно, ніхто не повідомив (крім загальних фраз в офіційних пресрелізах).

Війна на тлі розмов про переговори

Жодного припинення вогню, звісно, не відбулося. Схоже, ця «безумовна» умова зійшла з порядку денного посередницьких зусиль президента США. Російські офіційні особи щодня висловлюють нові й нові «умови», які, за сутністю, є переспівами старих претензій, за котрими досить прозоро проглядається намір знищити Україну як самостійну державу.

Між тим адміністрація Трампа заявила дещо цілком нове, чого він не висловлював під час передвиборчої кампанії. По-перше, сам Трамп прозоро натякнув, що може визнати де-юре Крим російським (про спеціальну декларацію його адміністрації у першій каденції, у 2018-му, що США «ніколи не визнає окупацію Криму рф», яку проголосив Державний департамент, начисто забуто). Після галасу, що здійнявся щодо цієї заяви, він, нібито, повторив, що Крим є українським.

По-друге, якщо, мовляв, не буде здійснено дієвих кроків до припинення вогню, його адміністрація цілком відмовиться від посередництва у цьому «конфлікті» і переключиться «на більш актуальні» проблеми.

А війна тим часом стала ще жорсткішою – сотні безпілотників, десятки балістичних ракет розбивають українські міста, забираючи десятки мирних життів і перетворюючи дедалі більше українців на калік. За часів Байдена росіяни, принаймні, дещо утримувалися бити по Києву; зараз удари по столиці – майже щодня.

Побили всі рекорди 24 – 26 травня, коли у США відзначають День пам’яті загиблих у всіх війнах. Три ночі підряд російські ракети і дрони били мало не по всіх українських містах. Відео з розбитими вщент мирними хатами села під Києвом облетіли весь світ, знову вивівши російсько-українську війну на перші шпальти. Глухе невдоволення трамповою політикою задобрювання путіна прорвалось навіть серед його однопартійців.

Тут вже самому Трампові, здається, урвався терпець. «Я знаю його [путіна] давно, але щось з ним сталося. Він цілком збожеволів!» – написав Трамп після цих диявольських нальотів. Ще красномовнішим був другий допис Трампа, який деякі коментатори назвали «явкою з повинною»: «Що він робить? Він же знає, що якби не я, у рф були б великі неприємності!».

Того ж дня відреагували на ці дописи Трампа біржі у рф, обвалившись, ніби внаслідок трампових торговельних воєн.

Після цих дописів канцлер Німеччини Мерц офіційно оголосив, що його країна, а також США, Британія та Франція знімають всі обмеження України щодо можливостей бити по військових об’єктах у рф. 28 травня у Берліні Зеленський та Мерц підписали угоду, за якою Німеччина інвестуватиме у виробництво далекобійної зброї на території України та купуватиме її продукцію з тим, щоб матеріально стимулювати Україну до виробництва власної зброї, яку можна використовувати без обмежень. Мерц заявив, що подальші постачання німецької зброї в Україну будуть утаємничені, таким чином, не розкривши, чи буде Німеччина постачати ракети Taurus. Фактично, рф цими демонстративно жорстокими ударами по цивільних об’єктах переграла саму себе, спричинивши перехід війни на новий, ще небезпечніший для неї самої етап.

Схаменувшись, путін запросив у Трампа «другий раунд» переговорів між делегаціями рф та України. Трамп знову відклав введення «пекельних» санкцій: «Я зрозумію, чи не водить він мене за носа, через тиждень або два», заявив 47-й президент США.

У Трампа і щодо російського диктатора, і щодо торговельної війни з ЄС – одна тактика (або її цілковита відсутність): одного дня – загрози введення захмарних санкцій (або мит), обвал бірж, а на другий день – відкладення цих кроків, ніби нічого не сталося.

Схоже, ані він сам , ані його оточення не лише не в змозі прорахувати наслідки подібної поведінки, але й не проти взагалі кинути Європу під ноги російському диктаторові. «Повернемо Америці велич»?!

Недовір’я до європейських союзників – закорінене в історії?

Про наміри відійти від справ європейських Трамп та його офіційні особи обмовлялися не раз ще під час передвиборчої кампанії. Найбільша претензія до європейських колег – мовляв, вони «використовують США», а самі нічого не роблять задля своєї безпеки. При цьому ані Трамп, ані хто з його наближених не згадували, коли саме була єдиного разу в історії офіційно застосована 5-а стаття Вашингтонського договору НАТО – після терактів 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку. Тоді всі члени НАТО прийшли на допомогу США щодо оголошеної ними «війни з міжнародним тероризмом» (як вона велася, вже цілком інше питання).

Проте Трамп є «майстром угод» (чи дійсно так, питання, як зараз видно, спірне), а не геополітики і тим паче не «політики цінностей». А ЄС, Британія, скандинавські країни залишаються палкими прибічниками збереження міжнародної системи цінностей, яка була побудована на досвіді їхніх безпрецедентних в історії страждань у ХХ ст. і забезпечила процвітання цілої Євроатлантичної цивілізації на майже 80 років. Ця система зазнала кризи і змін, проте ще далеко не зруйнована і, як вірять нинішні європейські лідери, ще здатна регулювати міжнародні відносини.

Алекс Роуганде, аспірант Колумбійського університету, показує у Newsweek, глибоко аналізуючи відносини між США та Європою, що тріщини у трансатлантичному союзі – не нові. Крім загальновідомих фактів щодо періодів Першої та Другої світових війн, дослідник наводить дуже красномовний історичний епізод – 1956, події навколо Суецького каналу.

«У 1956 році президент Єгипту Гамаль Абдель Насер націоналізував Суецький канал, який раніше контролювався компанією Суецького каналу, що, у свою чергу, контролювалася Францією та Великою Британією. Побоюючись перекриття судноплавних шляхів через Червоне море, Велика Британія та Франція таємно планували військові дії в союзі з Ізраїлем проти Єгипту. Але президент Ейзенхауер, побоюючись що Єгипет зміститься на бік Радянського Союзу, підтримував Насера та тиснув на своїх союзників, щоб ті відступили, що дозволило Єгипту зберегти контроль над каналом та зменшити британський та французький вплив на Близькому Сході».

Цей епізод став відправною точкою, відколи дещо розійшлися шляхи не тільки Європи та США, але й в середині Європи: Британія стала тісніше координувати свою політику зі Штатами, а Франція, навпаки, дещо дистанціювалася та «посилила свою незалежність», за словами Роуганде.

За Трампа тріщини поглибилися. Зумовлено це розбіжностями не лише щодо «нерівномірності» в оборонних витратах, але й системними розходженнями.

“Ідея про те, що Західна Європа безкоштовно виїжджає на оборонному апараті США, поширилася в Республіканській партії після вторгнення президента Росії Володимира Путіна в Україну у 2022 році. Консерватори часів Рейгана, такі як колишній лідер Сенату від Республіканської партії Мітч Макконнелл, непохитно захищали інвестиції Америки в розмірі 183 мільярдів доларів у захист України. Однак інші члени партії, такі як Венс, закликали Західну Європу взяти на себе ініціативу, щоб Америка могла переключити свою увагу на щось інше. Хоча це питання було в центрі уваги відносин Америки з Європою протягом більшої частини останніх трьох років, інші ідеологічні, культурні та історичні тенденції відіграли певну роль у зміні цих відносин від затишних часів Рейгана до крижаної атмосфери за часів Трампа. Залишається побачити, наскільки ці зміни у відносинах відображають нову оборонну стратегію, а не відповідь на зростаючі культурні розриви між Республіканською партією та Західною Європою», – пише дослідник.

Твердження щодо «безкоштовного використання» дещо перебільшені, а головне, у них зміщений акцент. Європа не «використовувала» США навмисне; скорочення оборонних витрат було загальною тенденцією Євроатлантичної цивілізації, включно зі США, після, як довший час здавалося, закінчення Холодної війни.

Більше того, тенденція «краще торгувати, ніж воювати» взагалі і з рф зокрема була сутністю цієї цивілізації аж до зухвалого порушення її основ путіним у 2014 році (насправді, від 1999, проте тоді ніхто не волів цього помічати, а «війна з міжнародним тероризмом» ще й посприяла російському упиреві).

Роуганде наводить статистичні дані:

«За даними Світового банку, військові витрати Європейського Союзу у відсотках від ВВП скорочуються з початку 1960-х років. Однак найбільше падіння – з 2,6% до 1,3% – відбулося між 1987 і 2014 роками, і цей показник почав зростати лише у 2019 році. Америка також почала витрачати менше коштів між 1986 і 2001 роками, проте після терористичних атак 11 вересня цей показник зріс з 3,1% до 4,9% у 2010 році, а потім знизився до 3,4%».

«З огляду на сприйняття адміністрацією Трампа ЄС та його лідерів як невід'ємної частини “ліберального порядку” [у світі – Н.Б.] можливо, що вороже ставлення до цього регіону може загостритися», – робить висновок Роуганде.

Немовби на підтвердження цього Трамп раптом «просто з мосту» 23 травня оголосив про введення 50%-них мит на імпорт товарів з ЄС з 1 червня (хоча 3 місяці, на які він відклав мита, закінчуються 9 липня – дарма що 16 травня було знижено кредитний індекс США, а після оголошення цих додаткових мит знову обвалились американські біржі). У мене виникли підозри: а чи не є це реакцією «майстра угод» на результати виборів у Румунії, де виборці «прокатили» ультраправого прибічника трампізму, обравши прибічника європейських цінностей і підтримки України? Бо результат румунських виборів може свідчити (принаймні, в очах американських трампістів), що виборці у ЄС вже відмовляються від трампізму, який, здавалося б, замаячив на обрії.

До цих обставин додаються також ілюзії деякої частини оточення Трампа (а може, і його самого), що путінську рф можна наблизити до США та відірвати від Китаю. Хоча численні політологи наочно показують, що ці ілюзії є марними, вони ще не розвіялися цілком.

Велич Америки – проти «Америка перш за все»?

Проте навіть серед республіканців дедалі сильнішими стають застереження щодо небезпеки у разі відходу США від Європи.

Так вважає, зокрема, Кліффорд Мей, засновник неурядової Фундації для захисту демократій, консервативного мозгового центру, відкритого після терактів 11 вересня 2001 (інтерв’ю з кореспондентом Радіо «Свобода» Тоддом Прінсом).

Хоча, на думку Прінса, добре, що внаслідок дій Трампа та війни, розв’язаної путіним у Європі, вже відбувається, за його словами, «перерозподіл відповідальності за спільну оборону у бік більшої збалансованості» між США та європейськими союзниками, проте, якщо США відійдуть від Європи, вони втратять статус великої держави.

«Існує певна напруженість, принаймні мені так здається, між гаслами “Америка перш за все” та “Повернемо Америці велич”. Щоб бути “знову великою” – Америка повинна бути лідером. Але вона не може бути лідером, якщо поступається перед таким супротивникам, як комуністичний Китай, до чого [президент] Сі Цзіньпін явно прагне», – цитує Прінс слова Мея.

В інтерв’ю наголошується на небезпеці невизнання того факту, що НАТО, а отже, і США, протистоять не просто РФ, але й «вісі зла».

«Незважаючи на ідеологічні розбіжності – китайський та північнокорейський типи комунізму, ісламська теократія в Ірані та неоімперіалізм у Росії, – [Мей] відкидає думку про те, що їхня співпраця є суто опортуністичною.

Китай, Північна Корея та Іран матеріально підтримують війну росії проти України ракетами, безпілотниками та іншими системами озброєння. Пхеньян навіть направив понад 11,000 військовослужбовців на допомогу, тоді як росія може запропонувати Китаю та Північній Кореї чутливі технології підводних човнів у відповідь (за словами адмірала Індо-Тихоокеанського командування США Семюеля Папаро).

Тим часом усі чотири країни прискорюють нарощування військової потужності, зокрема у виробництві ракет, і внаслідок цього Сполучені Штати більше не є безпечними від нападу. Мей стверджує: якщо Вашингтон та його європейські союзники не збільшать витрати на оборону, вони ризикують стратегічним занепадом».

Продаж Україні зброї, виготовленої у США, принесе користь США, наголошує Мей. «Це підтримає наші заводи, зміцнить нашу оборонно-промислову базу та гарантує, що путін не зможе просто перегрупуватися та знову атакувати через кілька років».

Мей застерігає, що небезпека нападу рф на Сувалкський коридор є реальною.

Путін «може спробувати створити сухопутний міст до Калінінграду – російського ексклаву, розділеного членами НАТО Польщею та Литвою – так само, як він це зробив з Кримом.

За словами Мея, цей сценарій становить екзистенційне випробування для НАТО.

“Чи боремося ми за дорогу через південну Литву? Якщо ні, НАТО розвалиться”, – сказав він».

Наскільки це турбує Трампа і його прихильників, наразі достеменно не відомо, адже більшість американців все ще схильні до системи цінностей і віддані союзникам. Про це свідчить, зокрема, дедалі наявніші розбіжності в середині Республіканської партії щодо особистого ставлення Трампа до російського диктатора. Наразі 81 зі 100 сенаторів, з обох партій, готові підтримати законопроект щодо жорсткіших санкцій проти рф. Покищо вони вичікують, чи дозріє господар Білого дому до усвідомлення необхідності їх введення.

Близькосхідне турне Трампа – кидаємо Ізраїль?

Крім цілковитої невизначеності щодо України, політологи з подивом відзначили ще один крутий поворот у зовнішній політиці Трампа: його відвідини трьох країн Перської затоки та вражаюча відсутність візиту до Ізраїлю.

Крім майже відкрито демонстративної неповаги до найбільш близького стратегічного союзника, це турне різко змістило акценти від геополітичного впливу США на Близькому Сході до відверто ділових, економічних угод із Саудівською Аравією, ОАЕ та Катаром, безвідносно до інтересів безпеки Ізраїля та навіть у значній мірі й до безпеки США.

У Ер-Ріяді наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммед бін Салман і Дональд Трамп 13 травня підписали угоду щодо продажу Саудівській Аравії озброєння на суму 142 млрд. доларів. «У повідомленні Білого дому угода названа "найбільшою угодою про співпрацю у сфері оборони, яку будь-коли укладав Вашингтон". Адміністрація попереднього президента США Джо Байдена безуспішно намагалася укласти такий самий оборонний пакт з Ер-Ріядом у рамках широкої домовленості, яка передбачала б нормалізацію відносин саудівського королівства з Ізраїлем. Однак тепер про інтереси Ізраїлю обидві сторони, мабуть, забули. Дональд Трамп зараз назвав принца Мухаммеда бін Салмана "неймовірною людиною", додавши, що зв'язок між двома їхніми країнами зараз "сильніший, ніж будь-коли"», – зазначає Алєксандр Дубровський на радіо «Свобода» (рос. редакція).

Крім того, Трамп домовився з саудитами про збільшення видобутку нафти, що, звісно, знизить ціни на неї. Чи настільки, щоб це вплинуло на путіна, побачимо.

Такі ж значні обопільні інвестиції зазначені в угодах з Катаром та ОАЕ. В Еміратах, зокрема, сторони підписали угоду щодо створення великого міжнародного центру зі штучного інтелекту.

На відміну від крижаних відносин з лідерами Європи, тут Трамп купався у східній гостинності. Безперечно, він досягнув обопільно корисних економічних відносин між зазначеними країнами та США, проте яким чином?

У Катарі, зокрема, Трамп домовився лише щодо звільнення одного з 21 ще живих заручників, захоплених ХАМАСом в Ізраїлі у сумнозвісний день 7 жовтня 2023, – громадянина США та Ізраїлю Ідана Александра. Що чекає на решту заручників, яким чином закінчиться війна Ізраїлю з ХАМАСом, – все це було винесено за дужки. Ба, більше! В Катарі Трамп отримав у подарунок розкішний літак-палац на 400 млн. дол. Його оформили як офіційний подарунок американському урядові, він використовуватиметься як офіційний президентський літак – і це більше не вважається хабарем.

Трамп також провів дуже неоднозначну зустріч у Саудівській Аравії з тимчасово виконуючим обов’язки президента Сирії Ахмедом аш-Шараа. У недавньому минулому він належав до Аль-Каїди, проте згодом його угруповання нібито розірвало стосунки з нею, проте чи справді він будує у Сирії прозахідну державу, хай і не демократичну (Схід все ж таки)? Виглядає, ніби він орієнтується на Туреччину, але до якої межі, який внутрішній устрій будується у сучасній Сирії, є великою невизначеністю. За багатьма повідомленнями, країна знову опинилася на межі нового спалаху громадянської війни.

Але можливо американські інвестиції втримають численні угруповання в Сирії від спокус вияснення відносин за допомогою зброї?

«Прес-секретар Білого дому Керолайн Лівітт заявила, що Трамп на зустрічі з аш-Шараа закликав його встановити дипломатичні відносини з Ізраїлем та продовжити боротьбу з тероризмом. Аш-Шараа, у свою чергу, сказав Трампові, що вітав би американські інвестиції в нафтогазову промисловість Сирії», – зазначає Дубровський.

Чи відірвуть Сирію від РФ остаточно ці суто ділові відносини із США? А від Китаю? Знову – невизначеність.

Трамп зробив спробу застосувати до відносин з Близьким Сходом старий принцип – «де торгують, там не воюють». Вже відомо, що путін на нього не пристає. Чи спрацює цей принцип у відносинах з Арабським світом, ще належить побачити. Чи не зашкодить це Ізраїлю і не штовхне Нетаньягу в обійми путіна, також буде видно.

Треба також зважити на історичні приклади. Принцип торгово-ділових вигод на противагу войовничим ідеологіям, проте без чітко сформульованих вимог побудувати суспільний устрій, сумісний із Заходом, США вже намагалися застосовувати у 90-х роках щодо рф, а також щодо Китаю. Наслідки – наочні. Використавши вигоду від торгово-ділових стосунків, обидві країни повернулися до агресивності щодо своїх доброзичливців. Чи не буде так само із арабськими монархіями?

Виклики і можливості для України

Отже, не тільки внутрішня, але й зовнішня політика США за Трампа дедалі більше нагадує броунівський рух із кінцевою метою зруйнування системи міжнародного права і законів і заміна її безладною системою окремих торговельних та ділових угод. Ця політика, особливо щодо Європи, становить неабиякі виклики для України.

Дедалі наочніше, що Трамп може вийти з самопроголошеного посередництва у російсько-українській війні, до чого його штовхає путін. Чи США кинуть при цьому Україну, а отже, і Європу, припинивши поставки зброї, питання відкрите. Можливо, Трамп продаватиме Україні американську зброю, за яку платитимуть європейські союзники, – з цим ще неясно. Вирішальну роль тут можуть зіграти відносини Трампа з його однопартійцями у Конгресі та настрої серед його виборців.

А ось близькосхідне турне Трампа навело мене на дещо незвичайну думку – висловлю її як припущення. Україна вже має певні стосунки з арабськими монархіями, зокрема у гуманітарних питаннях. Чи не укласти з ними ділові угоди? Звісно, не масштабу США, проте скромніші також не завадили б. Зокрема, у галузі зброї?

Такі угоди на тлі нового трампівського світу могли б відкрити для України додаткові можливості на доповнення до її співпраці з Європою та і з самим США.

Адже у нинішньому світі Україні конче потрібно опанувати мистецтво, яке довів до досконалості засновник сучасної незалежної Української держави Леонід Кравчук: маневрувати між краплями дощу, навіть коли дощ ллє суцільною зливою.