В ЕПІЦЕНТРІ ВИЗНАЧАЛЬНИХ БИТВ

Що далі крокуємо у «Золоту епоху», проголошену президентом США Дональдом Трампом, то шлях темніший і більш заплутаний.

Драконівські мита, від яких економіка США та цілого світу здригнулася, ніби від землетрусу, то оголошуються, то відкладаються... Облави на нібито незаконних мігрантів, які, як було неодноразово підкреслено, вчинили тяжкі злочини, ‒ проте дедалі частіше у ці облави потрапляють іммігранти законні, законослухняні та корисні... Закриття урядових установ, масові звільнення працівників тривають безупинно (зачепили, зокрема, Податкову службу – у розпал сезону подачі податкових декларацій)... Нападки на елітні, всесвітньо значущі університети, погрози відібрати у них фінансування (що є за межами повноважень президентської гілки влади)...

Сотні судових позовів ‒ і моторошні пошуки, як би обійти рішення судів, у тому числі навіть Верховного... На думку деяких експертів, країна опинилася на межі конституційної кризи.

«Золота епоха» виглядає ніби дитяча кімната, по якій малі бешкетники навмисне розкидали іграшки, ще й зламавши деякі з них, щоб роздивитися, як вони влаштовані зсередини. «Ану негайно поклади все на місця!» ‒ нема кому прикрикнути, не залишилося дорослих у цій кімнаті...

Україна, що відчайдушно воює з набагато переважаючим ворогом, для «бешкетників» ‒ іграшка, нею можна крутити, кидатися, неначе м’ячиком...

Проте, ця «дитяча кімната» насправді – світове поле битв, які визначатимуть долі країн та народів у недалекому майбутньому.

«Декларація незалежності»... від законів економіки?

Оголошення торгової війни проти цілого світу 2 квітня було обставлене урочисто: президент Трамп проголосив не просто «надзвичайну економічну ситуацію», але й «День звільнення» США.

«Це наша декларація економічної незалежності. Роками працьовиті американські громадяни були змушені сидіти осторонь, коли інші країни збагачувалися та ставали могутніми, багато в чому за наш рахунок. Але тепер наша черга процвітати», ‒ проголосив президент (див. повністю промову: https://www.youtube.com/watch?v=xZ2Q9hJyh_Q)

Йому піднесли велику дошку зі списком 110 країн світу, щодо яких Білий дім урочисто оголосив введення 10-%-ного базового мита ‒ на весь імпорт з цих країн, незалежно від їх розміру та частки у світовій торгівлі (до списку було внесено навіть острови Макдональда поблизу Антарктики, де взагалі немає людей, а живуть лише пінгвіни, ‒ що викликало шквал сатиричних коментарів у соцмережах). Кидалася у вічі відсутність у списку РФ, Білорусі, Ірану та Куби.

А понад це базове мито були оголошені додаткові мита у більш диференційованому вигляді: зокрема, для Китаю – 24%, для ЄС – 20%; «найлютіші визискувачі» ‒ Канада та Мексика, з якими у США досі були чи не найінтенсивніші торгові стосунки, прикордонна торгівля, бурхливий обопільний туризм ‒ також отримали 20%.

Але чомусь біржі та ринки не розділили радощів звільнення. Нью-йоркська біржа цінних паперів показала найглибше падіння від часів пандемії ковіду. Це виглядає як ініціювання світової економічної кризи. Експерти заговорили про можливість зростання інфляції та загального спаду американської економіки, чи не на межі Великої рецесії 2007 – 2008.

Найбільше збурив ринки узагальнюючий підхід Трампа (та його радників з цього питання, насамперед Пітера Наварро) до такої складної та багатопланової матерії, як зовнішня торгівля. Справді, США накопичили державний борг у понад 30 трильйонів доларів, проте не через навмисний «визиск» інших держав (за винятком, можливо, Китаю, який дійсно веде торгівлю нечесними методами, маніпулюючи валютою), а головним чином через міжнародний розподіл ринків та виробництва різноманітних товарів і послуг, що складався, дійсно, десятиліттями і враховував національні особливості економік різних країн.

Зокрема, і США, і країни ЄС вже років 30 виносять виробничі потужності у Китай, В’єтнам та Камбоджію (а США – ще й до тих же Канади та Мексики), спеціалізуючись натомість на ринках послуг та високих технологій; а Китай та деякі інші азійські країни заполонили західні ринки дешевим ширпотребом та надважливими виробами мікроелектроніки. Економіки США, Канади, Мексики та ЄС настільки переплетені, що ланцюжки взаємопостачань, які, знову ж таки, складалися не одне десятиліття, виявились враз зненацька перерізані цими «універсальними» митами.

Економісти почали попереджати американців щодо стрімкого подорожчання товарів як повсякденного попиту, ліків та продовольства, так і тривалого користування, автомобілів тощо. Мита спричиняють подорожчання імпорту, а повернення виробничих галузей до США призведе до різкого підвищення собівартості «імпортозаміщених» товарів, бо у США праця коштує набагато дорожче, ніж у Китаї та країнах «глобального півдня». Та й виробничих потужностей у США вже бракує, адже відколи виробництво було винесено назовні, ці потужності не розвивалися, не модернізувалися і занепадали. Повернути виробництво у США, по суті, означає повернути країну назад до минулого століття, звідки вона вже майже вийшла внаслідок стрімкого науково-технічного розвитку, перейшовши в іншу епоху ‒ постіндустріальну.

Почалися пошуки шляхів стримування Трампа від таких ударів кувалдою по американській та світовій економічних системах. Зокрема, у Конгрес було внесено щонайменше три законопроєкти (докладніше: https://www.nbcnews.com/politics/congress/republicans-weigh-using-power-congress-rein-trump-tariffs-rcna199555, які обмежують повноваження президента у запровадженні мит, зазначає NBC News. А дві лібертаріанські групи – New Civil Liberties Alliance та Liberty Justice Center (який репрезентує 5 власників дрібних підприємств) внесли позов до суду проти запровадження мит, бо навіть оголошення надзвичайного стану в економіці не дає президентові повноважень запроваджувати мита, які є, фактично, податками на американських споживачів.

Більше того, на ґрунті мит почалися суперечки всередині президентської команди, зокрема між Ілоном Маском (який втратив від мит та народного гніву чималу частку свого капіталу) та Наварро.

Все це змусило Трампа поспіхом вже 9 квітня оголосити відтермінування запровадження найбільш драконівських мит на 90 днів, зокрема проти ЄС, Канади та Мексики, проте не базових 10% – вони вводяться негайно.

Відтермінування не стосувалося Китаю – з ним розпочато справжню торгову війну. Обидві сторони нарощують ставки та мита. Наразі США обкладає китайські товари 245%-ними митами (тимчасово виведені з-під цих мит електронні товари), а Китай, відповідно, накладає мита на імпорт із США.

Після відтермінування ринки дещо виправилися. (Принагідно, такі «гойдалки» допомогли деяким підприємливим гравцям миттєво вхопити на біржі чималий куш, зазначає Роберт Френк, CNBC – https://www.msn.com/en-us/money/markets/the-wealthy-are-loading-up-on-cash-gold-and-family-trusts-during-market-turmoil/ar-AA1CH9ya?ocid=msedgntp&pc=LCTS&cvid=dbe6d1699e94457ea006f2bf69378db1&ei=38. Зокрема, підозрюють у цьому конгресвуман Мeрджорі Тейлор Грін, пише Брайан Метцгер, Business Insider) – https://www.msn.com/en-us/money/markets/marjorie-taylor-greene-bought-thousands-of-dollars-in-stock-right-before-trump-s-tariff-pause-sent-markets-soaring/ar-AA1CTZR9?ocid=msedgdhp&pc=LCTS&cvid=a9e2c5e408064012b6f56f023fce6139&ei=60.

Проте, біржі не досягли «домитних» показників. Адже відтермінування мит – лише тимчасовий крок, який не замінить відсутності стратегії, розбірливості та послідовності в оголошенні торгової війни, яка не була нагально потрібною, як і запровадження «надзвичайного стану» в економіці. Втрачено найголовніше: репутацію США як надійного торгового та ділового партнера, а отже, світова економічна система втратила опору, на якій трималася десятиліттями. Похитнулася навіть довіра до долара, який донедавна вважався еталонною валютою саме через надійність США. До чого це все призведе, економісти навіть не можуть спрогнозувати.

Стійкість світової економіки наразі випробовується «перезавантаженням глобальної торгової системи», яке загрожує спричинити турбулентність на фінансових ринках, – зазначила директор Міжнародного валютного фонду Кристаліна Георгієва – https://www.msn.com/en-us/money/markets/us-tariffs-will-weaken-global-economy-and-trigger-inflation-but-not-a-global-recession-imf-says/ar-AA1D7ISK?ocid=msedgdhp&pc=LCTS&cvid=0feee553b027414f91984eb804b3b303&ei=44.

Всі імігранти – злочинці?

Демократи відкрили кордони, впустили мільйони чужинців-злочинців, яких «всі країни світу відправляють до нас із тюрем та психлікарень» – ці «мантри» у різних варіаціях Трамп повторює чи не щодня дотепер, прирівнюючи до кримінальних злочинців усіх людей, хто у різні роки потрапив до США із деякими порушеннями законного процесу в’їзду. Напевне йому досі не пояснили, що такі порушення стаються не лише зі злочинною метою, а передусім через те, що люди, які шукають у США притулку від політичних переслідувань, часто неспроможні подолати складнощі законного процесу імміграції; нерідко такі люди дійсно втікають від загрози ув’язнення, а то і вбивства, проте зовсім не через кримінальні злочини. Тобто, як з торгівлею, так і з імміграцією – спрощений, узагальнюючий, «масово-компанійський» підхід до багатопланових і суперечливих явищ. Облави проводяться навіть у церквах, шпиталях, школах. Імміграційна поліція, якій спускають певні цифри, не зважає на індивідуальні обставини тих, хто потрапить до її рук.

Найбільш резонансною у цьому плані стала справа Кілмара Абрега Гарсіа (з-поміж багатьох джерел див., зокрема, Daniela Silva, NBC News) – https://www.nbcnews.com/news/us-news/kilmar-abrego-garcia-deported-el-salvador-trump-immigration-what-know-rcna201708  – вихідця з Сальвадору, який дістався США у 16 років у 2012-му, одружився з громадянкою США, вони виростили трьох дітей – теж громадян США. Його схопили під 13 березня під час масової депортації понад 200 іммігрантів з Сальвадору, яких скопом звинуватили у приналежності до сумнозвісної банди МS-13. Їх буквально за одну ніч, без суду та слідства, літаком відправили до тюрми найсуворішого режиму у Сальвадорі, звідки неможливо вийти, а тортури є повсякденністю. Щодо Гарсії саме міністерство юстиції США визнало, що припустилося помилки: ще у 2019-му (під час першої каденції Трампа) суд ухвалив, що він не підлягає депортації, бо йому б загрожувала смерть «від місцевих банд» у разі повернення.

Справа Гарсії дійшла до Верховного суду США (у якому троє з 9 суддів – призначенці Трампа з його першої каденції!), який одноголосно ухвалив: Білий дім повинен вжити заходів до повернення його додому. Наразі адміністрація всіляко ухиляється від виконання рішення ВС і називає Гарсіа терористом – без жодних доказів.

Ця справа, а також деякі інші справи іммігрантів поставили країну на межу конституційної кризи, коли президент перевищує свої повноваження і намагається зменшити вагомість рішень судової гілки, яка наразі зберігає політичну незалежність.

Більше того, Трамп кілька разів заявляв, що хотів би відправити до цієї сальвадорської тюрми ще й громадян США, які скоїли тяжкі злочини. Йому відповіла призначена ним же міністерка юстиції Пем Бонді, що це не є законним. «Якщо треба побудувати більше тюрем у нашій країні, ми це зробимо», – сказала вона – https://www.alternet.org/pam-bondi-imprison-citizens/.

Політика масових депортацій дедалі частіше стикається з позовами. Проте Трамп із впертістю, вартою кращого застосування, повторює про намір депортувати «всіх злочинних чужинців». Зокрема, він президентським наказом позбавив державного фінансування адвокатів, які надавали юридичну допомогу... неповнолітнім мігрантам, які дісталися до США без супроводу дорослих (їх 26,000; одне з багатьох джерел: Rebecca Santana, AP – https://apnews.com/article/trump-legal-aid-unaccompanied-children-immigration-court-127a69ce69573d2d16c72a74dacef3ab).

Тобто діти, які вочевидь втекли, можливо, від загрози їм, до чужої країни, залишені наодинці з американськими судами?! (Найпростіше розв’язання цієї проблеми: зорганізувати усиновлення цих дітей американськими родинами. Адже ті батьки, які свідомо відпустили чи відправили дітей у таку «подорож», мають бути позбавлені батьківських прав, навіть заочно).

США прямують до гібридної системи?

Дедалі більше експертів вбачають у вищезазначених та багатьох інших діях Трампа і його адміністрації цілеспрямовану спробу знищити інституційні основи американської демократичної системи (систему стримувань і противаг, незалежність гілок влади, автономію університетів, тощо) і здійснити стрімкий перехід чи то до авторитаризму, чи, радше, до «гібридної» системи.

Митна політика Трампа є ознакою занепаду демократії у США та переходу до «дивної гібридної системи, що поєднує риси як демократії, так і автократії», – зазначає Зак Бічамп, Vox. https://www.msn.com/en-us/money/markets/the-real-reason-trump-is-destroying-the-economy/ar-AA1CfJaz?ocid=msedgdhp&pc=LCTS&cvid=a5771a5e460140989bd927db337dfef3&ei=10

«З одного боку, електорат, який обрав Трампа, підтримує його політику. Іноді в демократичних країнах на виборах перемагають демагоги – проблема настільки давня, що можна знайти її обговорення в «Республіці» Платона. З іншого боку, демократії покладаються на правові норми, що обмежують виконавчу владу, запобігаючи тому, щоб будь-який такий демагог став диктатором. В американській системі це означає складну систему конституційних стримувань і противаг, однією з яких є Конституція, яка надає повноваження щодо оподаткування лише Конгресу. Однак, замість того, щоб просити законодавчого дозволу на підвищення мит, Трамп використовує широко сформульований закон про надзвичайні ситуації, щоб обійти законодавчу гілку влади», – пояснює Бічамп, зазначивши, що мита по суті є податком, накладеним на імпортні товари.

Проте, як показує автор, це – лише симптом. Насправді американська демократична система перестала належним чином працювати досить давно.

Він вбачає занепад демократії у США, насамперед, у зменшенні спроможностей Конгресу виконувати свої власні повноваження, які і є засобом стримування надмірних зазіхань виконавчої гілки.

«Основним винуватцем є Конгрес, який – через поєднання політичного боягузтва та відсутності міжпартійної співпраці – став нездатним і небажаючим діяти як вищий законодавчий орган. Натомість, він почав делегувати значні обсяги власних повноважень виконавчій владі.

Іноді це робилося навмисно – уповноважуючи президента формувати політику через органи виконавчої влади, створюючи «адміністративну державу», яку засуджують консерватори. Іноді це було ненавмисно: Конгрес давав президенту розпливчасті надзвичайні повноваження, які мали діяти у вузьких обставинах, але на практиці дозволяли президенту діяти одноосібно під час усіляких нормальних політичних суперечок. А іноді Конгрес просто нічого не робив у вирішальних політичних питаннях, змушуючи президента намагатися розв’язувати їх за допомогою сумнівно широкого тлумачення власних повноважень».

Винна також і судова гілка: «хоча Верховний суд час від часу втручався, щоб вирішити питання про президентські зловживання, він робив це безсистемно та упереджено. Більше того, він довго потурав президенту в таких ключових питаннях, як імміграція, торгівля та війна», – зазначає Бічамп.

Він також зазначає, що до системи стримувань входили і внутрішні важелі: консультативні ради з різних питань у Білому домі; неформальні норми і моральні якості попередніх президентів.

«Тепер зрозуміло, що всі ці внутрішні механізми були добровільними. Трамп нейтралізував внутрішні важелі виконавчої гілки і (очевидно!) не володіє тими якостями власного розсуду, яких ми очікуємо від людей на найвищих посадах», – розмірковує автор.

«Мита є одним із найяскравіших прикладів того, чому це важливо для всіх: без демократії якість нашої політики погіршується до небезпечних меж», – доходить висновку Зак Бічамп.

Інший експерт, Тревор Поттер (засновник і голова Campaign Legal Center, колишній радник президентських кампаній Джона Маккейна у 2000 та 2008 р.), аналізує, яким чином Трампові вдалося посунути межі своїх повноважень через шквал президентських виконавчих наказів – https://www.newsweek.com/no-mr-president-executive-orders-are-not-royal-decrees-opinion-2057160.

«Виконавчі накази не створюють нових законів – це може робити лише Конгрес», – наголошує Поттер.

«Деякі виконавчі накази президента Трампа є у межах закону, включно з тими, що скасовують виконавчі накази президента Байдена. Однак багато інших є неконституційними та незаконними», – зазначає автор. Серед таких – виконавчий наказ щодо виборів.

«Цей виконавчий наказ наказує кільком незалежним федеральним агентствам змінити правила федеральних виборів і вимагає від американців пройти через непотрібні перешкоди, щоб зареєструватися для голосування. Якщо ці повноваження набудуть чинності, вони можуть позбавити права голосу мільйони виборців», – застерігає експерт. Між тим, «президент не має повноважень видавати цей указ. Конституція прямо надає повноваження проводити федеральні вибори штатам. Вона дає Конгресу, а не президенту, повноваження ухвалювати закони, що встановлюють національні стандарти голосування та скасовують закони про вибори штатів, коли це необхідно», – зазначає Тревор Поттер.

І, нарешті, наведу думку Юлії Ніколаєвої (у Facebook), імміграційної адвокатки.

«Найбільш одіозні рішення наразі вводяться лише з використанням надзвичайних повноважень, які передбачені тільки у виключних ситуаціях (...) Надзвичайне положення – поняття юридичне, а не політичне, не економічне і не філософське, тому нічого не варті всі розмови про економічну кризу, засилля вокізму і нашестя іммігрантів повз касу – нічого з того, що відбувалося в країні на момент приходу нової адміністрації, не підпадає під юридичне визначення «надзвичайної ситуації». Використання надзвичайних повноважень в цих умовах є не що інше, як юридично неспроможна завіса для швидкого проведення сумнівних рішень (...). Введення надзвичайного стану небезпечно розширює повноваження президента, одночасно усуваючи смугу процесуальних перешкод, мінімізуючи роль інших гілок влади та скасовуючи можливості суспільства впливати на те, що відбувається».

Отже, наразі США опинилися на роздоріжжі між збереженням своєї демократичної системи та прямуванням до гібридної системи, яка базується на виборчому праві, проте втрачає важелі для стримування президента від спроб перевищення кола повноважень, визначених Конституцією та законами. Для цього кандидати у президенти надмірно експлуатують наявні у країні проблеми, пропонуючи у яскравих промовах спрощені, кампанійські, «масові» методи, що запалюють виборців, однак призводять частіше за все до гучних, проте поверхових заходів та рішень, які не лише не сприяють розв’язанню проблем, але й ще більше ускладнюють їх аж до спричинення криз національного і навіть світового масштабу «на рівному місці».

Найголовніша ознака того, що країна прямує від демократії до гібридної системи – неспроможність співпраці між різними гілками влади, політичними силами і партіями, втрата здатності до центричних компромісів. У США наразі замість традиційної міжпартійної співпраці на всіх рівнях – ворожість між партіями, використання обопільних звинувачень (іноді обґрунтованих, але частіше – перебільшених) як аргументу для перевищення повноважень; нехтування інтересами меншості, переможеної на виборах (майже 50% виборців!).

За таких обставин ця меншість вдається до контрзаходів, які нерідко є також радикальними. Є небезпека, що на хвилі невдалої політики Трампа Демпартія вдасться до різкого ухилу «ліворуч», що й спостерігатимемо вже на проміжних виборах наступного року.

Зовнішня політика: від союзів до угод?

Спроби Трампа спрямувати США цим шляхом доповнюються його намаганнями цілковито перебудувати зовнішню політику країни. Замість традиційної опори на збереження цілісності Євроатлантичної цивілізації та її цінностей пропонується безсистемна, хаотична політика, заснована на вимаганні методами батога та пряника певних окремих двосторонніх угод, у яких переважали б інтереси США, а не обопільної вигоди.

Такий підхід принципово не розрізняє агресора від жертви, «сили добра» і «зла», що яскраво проявляється у ставленні Трампа до російсько-української війни. Взявши на себе роль посередника, Трамп фактично потурає агресорові і всіляко ухиляється від прямої підтримки України, доходячи навіть до звинувачень її, нібито вона розпочала війну. Ця політика доходить до абсурду, зокрема у голосуваннях: по резолюції Генасамблеї ООН до 3-ї річниці вторгнення РФ в Україну, коли США голосували... разом із РФ проти резолюції; зрив ухвалення резолюції Великої сімки із засудження чергового воєнного злочину РФ – удару по Сумах у Вербну неділю, тощо.

Трамп крок за кроком дрейфує від самопроголошеної ролі посередника убік виправдання агресора. Йому байдуже, на яких умовах і на чию користь за його «посередництва» буде (чи не буде) укладено «угоду» між РФ та Україною.

Демократія чи гібридність – визначальне питання для Заходу

Зазначені риси, притаманні нинішнім США, поступово завойовують також Європу. Наразі країни ЄС та Велика Британія чітко захищають демократичні цінності, ставши фактично останнім оплотом їх. Проте, з кожними парламентськими або президентськими виборами чи не в кожній країні Європи радикальні сили на кшталт трампістів виборюють дедалі більше прихильників, невпинно крокуючи до позицій, на яких формується внутрішня та зовнішня політика.

Спроможність демократичних сил у країнах Європи утриматися в межах центристських позицій, зберегти здатність до компромісів; здатність виборців оцінювати політичні програми та гасла кандидатів та утримуватися від спокус спрощеними рішеннями нагальних проблем визначатиме, чи збережеться принаймні частково міжнародний уклад, який забезпечував мир і процвітання Західної цивілізації від кінця Другої світової війни.

В Європі також є спокуса простих рішень. Проте, на відміну від США (які є «за океаном»), Європа, особливо на сході, відчула і зрозуміла небезпеку для себе від агресивної РФ. Після численних спроб Франції (включно з раннім Макроном), Німеччини (за Меркель та раннього Шольца) та інших країн йти шляхом саме економічно-політичних угод із путінським режимом, наразі керівництво європейських держав, крім Угорщини та Словаччини, бачить марність цього шляху.

Наразі Європа демонструє здатність не тільки самостійно об’єднувати зусилля у захисті залишків укладу, заснованого на нормах демократичного світу, але й стримувати наміри США покинути Європу напризволяще.

Це найяскравіше видно з нової політики Франції, Британії, Італії та керівництва ЄС щодо російсько-української війни. Відтоді як Трамп зайняв Білий дім, Європа активізувала всі свої спроможності, намагаючись, з одного боку, не розірвати остаточно зі США, а з другого, значно посилити підтримку України у порівнянні з минулими роками.

Проте Європа також балансує на межі скочування до трампістського світу. Саме тут пролягає фронт битв визначальних для подальшої долі Євроатлантичної цивілізації. Україна знаходиться в епіцентрі цих битв.