«Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!» Це рядки з відомої поеми “Кавказ”, українського поета Тараса Григоровича Шевченка — символу свободи, сили та невичерпного патріотизму до Батьківщини. 

А ви колись замислювалися, хто є по-справжньому сильною людиною?

Думаю, що деякі б відповіли, що це той, хто має велику фізичну силу, дужий на вигляд, так би мовити, богатир. Проте покваплюся сказати, що це не зовсім так. Тобто, це твердження чисто теоретично підходить, але «сильна людина» — поняття ширше, вона не боїться розповісти про свої труднощі, має силу волі, вміє попросити допомоги та відстояти власні кордони. Це український народ і наша незламна армія, волонтери, медики, звичайно, електрики та загалом усі ті, хто бореться проти спільного ворога — недокраїни з недопрезидентом. Проте егоїстично називати сильними лише українців, адже зараз багато іноземців об'єдналися та створили різні організації по всьому світові задля допомоги моєму народу. 

Однією з таких організацій є Blue/Yellow for Ukraine USА, з якою нещодавно нам вдалося зв'язатися та взяти інтерв'ю в Rima Ziuraitis — виконавчого директора Blue/Yellow for Ukraine USA, сестринської організації Blue/Yellow for Ukraine, яка доставляє нелетальну військову допомогу українським силам оборони безпосередньо на лінію фронту.

— Коли та ким була заснована організація Blue/Yellow for Ukraine USА?

Литовська ініціатива "Blue/Yellow", заснована режисером шведського походження Jonas Ohman, з 2014 року підтримує збройний опір України. У США ж сестринська організація Blue/Yellow for Ukraine USА була зареєстрована в 2019 році. Станом на 24 лютого 2022 року менш ніж за місяць    "Blue/Yellow" зібрали понад 20 мільйонів євро пожертвувань від литовського народу. Допомога надається безпосередньо солдатам, добровольцям та силам територіальної оборони, які воюють за свободу та суверенітет України.

— Яку саме допомогу ви надаєте нашій армії та за які кошти ви здійснюєте закупівлю всього необхідного, я маю на увазі: чи тільки за кошти з пожертв, чи ви маєте якихось спонсорів?

 О ні, ми не мали та не маємо жодного спонсора. Всі необхідні речі закуповуються лише завдяки донатам людей. Нам надходять пожертви з абсолютно різних країн, в тому числі з США та Литви.

На зібрані кошти купуються каски, бронежилети, медикаменти, одяг і взуття. Наразі великою популярністю користуються дрони, різні прилади нічного бачення, а з настанням холодів — теплий зимовий одяг.

— Чи приїздили ви до України, безпосередньо на фронт до наших хлопців і дівчат?

Так, звичайно. Остання наша подорож відбулась у вересні. Ми навідувалися на Херсонщину, до Києва та Тернополя, а також на Харківщину й безпосередньо в сам Харків. Насправді мені подобається Україна, вона дуже мальовнича, має автентичну атмосферу. Це те, чого ніколи не зможуть відняти в неї. Київ — чудове місце. Ми обов’язково скоро повернемося туди.

— Коли плануєте наступний візит до України, якщо не секрет?

 Хочемо приїхати в січні. Ми вже поступово закупляємо й готуємо все необхідне: медичну допомогу, взуття, теплу форму та ін.. Як ви знаєте, Blue/ Yellow for Ukraine USА — це сестринська організація Blue/Yellow for Ukraine у Литві, що розташована значно ближче до України. Тому ми приїздимо значно рідше, й це логічно, бо відстань від США до вашої країни не маленька. Проте Blue/Yellow for Ukraine, на чолі з Jonas Ohman, доставляють усе необхідне армії власноруч практично кожного місяця.

— Чи маєте ви друзів, які зараз борються за незалежність України? Чи можливо знайомих/родичів у нашій країні?

Маю друга з Чикаго. Він воював на стороні України ще в далекому 2014 та знову повернувся на фронт цьогоріч. Також за цей час я познайомилася з великою кількістю українських волонтерів - чудові люди. До речі, моя прабабуся родом з Дніпра, ми з нею все ще час від часу листуємося.

—  Думаю, що нашим читачам було б цікаво почути одну з історій, як ви приїздили на передову лінію до ЗСУ. Чи маєте таку?

Звичайно! Я маю одну історію, вона значуща для мене. Якось ми поїхали до Херсонщини, щоб доставити деякі важливі пакунки солдатам. Нам сказали, що в нас буде щось на кшталт кемпінгу. Я здивувалась, але не заперечувала. Це прикольно. Ми провели неймовірний вечір, і я змогла зустрітися віч-на-віч з військовими. У них тоді був дуже складний день, проте вони мені показали, що таке справжній український незламний дух. Солдати весь час посміхалися та жартували, не дивлячись ні на що. Звичайно, варто зберігати оптимістичний настрій та не зневірятись, адже рано чи пізно ми переможемо.

Утім, найбільше мені запам’яталося дещо інше. В ту ніч я вперше побачила, як працюють HIMARS. Уявляєте, ці ракети пролітали прямо наді мною. Певно я до кінця життя цього не забуду.

Після приїзду розказала цю історію всім своїм колегам задля підняття бойового духу.

— І моє останнє запитання. Як ви думаєте, чи важлива та робота, якою ви зараз займаєтеся?

Безумовно. Не важливо хто ти й де знаходишся. Перемога України важлива для цілого цивілізованого світу, для нашого з вами світлого майбутнього. Ніхто не наділений правом насильно відбирати свободу нації, особливо це стосується суверенних держав.

Як жителі Америки, ми боротимемося за перемогу до останку. Як жителі Литви, розуміємо, що таке російська окупація та пропаганда.

Тому борімося — поборемо!