Хоча підтримка наших воїнів словом багато значить, та зроблена для них хороша справа має ще більшу вагу. І захотів такий собі молодий чоловік – Іван Афанасійовиич Гайдарлі, який живе в Сан-Франциско, прислужитися ЗСУ. Він з товаришами налагодив регулярну доставку в Україну посилок для потреб армії. Наш кореспондент Мирослав Ґрех взяв в нього інтерв’ю.

Мирослав (в подальшому М:) Іване, розкажіть про себе.

Іван (в подальшому І.): Мені 28 років, працюю програмістом в ІТ-сфері, в компанії GAP, сам родом з Одеси, в Америці 5 років, вся моя рідня – батько, мати, сестра в даний час проживають в Україні, в Одесі.

М.: Хто долучив вас до волонтерської діяльності? Які контакти маєте з українською діаспорою?

І.: Це все вийшло спонтанно. Мені треба було передати декілька сумок знайомим, які йшли на фронт. Я шукав як це зробити. Вийшов в інтернет, знайшов групу в Facebook, там люди публікують свої пости, шукав може вони знають, хто летить в Європу, в Польщу і можуть доставити в Україну певні речі: форму, медикаменти, інші речі першої допомоги. Там же побачив, що є немало людей, які теж хочуть передати ліки, форму, захисне спорядження. Побачив проблему – незрозуміло було, як це все доставляти в Україну, бо літаки не літають, кораблі не плавають. Виходило, що доставка поштою може тривати від 3 до 4 тижнів, і це дуже дорого обійдеться, що доставка Fedex-ом може коштувати біля 1 тисячі доларів за одну сумку. Я зрозумів, що треба все це якось оптимізувати. Я помітив, що люди, які мають якусь допомогу і хочуть її послати з Каліфорнії, чи інших штатів, мало між собою спілкуються, шукаючи, хто куди літає. Тому я почав шукати людей, які літають. І ми почали робити так – якщо є людина, яка летить, яку ми образно називаємо «літуном», щоб вона могла взяти максимальну кількість валіз, яка буде дозволена авіалініями.

М.: Зрозуміло. ви, в основному, потрібних вам людей шукаєте через інтернет.

І.: Так. Ми все шукаємо, здебільшого, в Facebook. Коли я таким чином відправив свої сумки, то не було більше, що відправляти. Тоді я, разом із моїми знайомими почали допомагати іншим людям це робити. Ми почали пошук відправників і пошук «літунів». Я побачив, що все треба організовувати.

М.: А що було в ваших перших сумках?

І.: Медичні аптечки та захисне спорядження – наколінники, форма. Це те, що найбільше ми передаємо.

М.: А бронежилети ви передавали?

І.: Ми передали декілька бронежилетів, але небагато.

М.: Як ви зв’язалися з «Громадою»?

І.: Все почалося з того, що для моїх сумок Ярема Кузишин знайшов людину, яка летить. Потім я продовжив роботу з «Громадою». Вона дає нам рекомендаційні листи, що це гуманітарна допомога, коли ми розмовляємо з авіалініями, щоб вони дали нам якусь знижку на всі валізи. І це нам дуже допомагає. Вийшло так, що ми вже зробили 10 доставок і передали десь 230 валіз. Якщо рахувати, що вага однієї валізи в середньому 25 кг., то ми вже відправили десь коло 6 тон вантажу.

М.: Відколи ви почали цим займатися? З початку війни, чи пізніше?

І.: Наша перша відправка відбулася 28 чи 29 березня. Виходить що ці 6 тон вантажу ми передали десь за 2 місяці. З цих 10 доставок найбільшою була в 50 валіз. Їх везла одна дівчина, яка летіла до Варшави. Її звати - Ольга Пономаренко. Тут в Каліфорнії хтось відправляє посилки своїм родичам, хтось своїм знайомим, що працюють в госпіталях, хтось відправляє рідним, які воюють, багато відправляють аптечки призовникам. Ми тут збираємо всі валізи в одному місці, перед цим просимо людей дати нам список речей, що відправляється. Потім ми їх детально перевіряємо, щоб список відповідав вмісту, щоб не було заборонених речей. Тоді формуємо один єдиний список. Також маркуємо валізи номерами і складаємо один список, де є номер валізи, та речі, що в середині.

М.: Ви кажете «ми». Окрім вас, хто ще займається цією справою? Чи є якийсь штаб?

І.: Як такого штабу в нас немає. Штабом є моя квартира, в якій ми збираємо валізи. Якщо я говорю «ми», то в основному валізи збираю я, список роблю я, хлопці мені допомагають відвезти їх в аеропорт, тому що може бути їх багато і треба їх везти декількома машинами.

М.: І багато у вас є цих помічників? Можете їх назвати.

І.: Це в першу чергу Ярема Кузишин, Сергій Губенко, Андрій Губенко, Сергій Лобов, Андрій Мосов, Роман Флай, Ольга Романенко, Олексадр Головатий, Юрій Соколов, Галина Крилошанська.

М.: А скільки у вас за цей час було «літунів»?

І.: Ось їх прізвища: Марта Каплун, Дмитро Соріч, Олег Зензін, Жанна Романенко, Ольга Пономаренко, Володимир Матвіїшин, Тетяна Хотянцева, Євгенія Арсірова, Віктор та Лілія Мельничук, Наталя Банкова, та ряд інших, всіх зараз просто важко згадати.

М.: Розкажіть про ланцюжок доставок, адже на сьогоднішній час це не просто робити.

І.: «Літуни», в основному летять до Варшави, де є багато наших українських волонтерів. Так, наприклад, на нас випадково вийшов хлопець, який жив у Нью-Йорку, а з початку війни полетів у Варшаву, купив собі бус, і він з аеропорту забирає наші валізи. До Варшави з багатьох штатів Америки ідуть гуманітарні доставки. Наприклад, українська громада Чикаго відправляє майже кожного тижня по 100 сумок з усім необхідним захисним спорядженням, медициною і тому подібним. І тому потреба в таких волонтерах є, і такі люди в аеропорту є. Цього хлопця звати – Роман Флай. Він найбільше від усіх нам допомагає, забирає наші валізи у Варшаві. Далі ми шукаємо як їх доставити в Україну. Найчастіше ми наймаємо водія, який має транспорт – бус, і який приїжджає, забирає валізи в Романа і відвозить в Україну.

М.: А як далі?

І.: У Львові ми доставляємо вантажі до Ольги Пономаренко, (ми вже про неї згадували). Вона довгий час жила в Каліфорнії, а коли почалася війна, поїхала у Львів, зняла собі квартиру і зробила там своєрідний пункт збору доставок. Зараз в неї знаходиться 60 валіз. Потім ті, хто відправляв валізи з Каліфорнії, дають знати в Україні родичам чи знайомим, які забирають посилки від Ольги і далі передають куди потрібно – на фронт, в медсан частини, тощо. Якщо у відправників немає зустрічаючих у Львові, то ми доставляємо їхні посилки «Новою Поштою» по вказаній адресі. Такий ланцюжок доставок працює майже у всіх громад з усіх штатів. Головне, що потрібно, щоб ми українці об’єднувалися і працювали разом, і передавали ще більше вантажів. Дуже сильно йдуть нам на зустріч авіалінії. Часто, коли ми показуємо листа від «Громади», що це гуманітарна допомога, то вони дають нам знижки, або іноді навіть беруть безкоштовно.

М.: Які конкретно авіалінії?

І.: Ми працюємо з Luftganza , AirFrans , United, а найбільше допомагають працівники компанії Lot. Бо прямі рейси летять з Чикаго, з Нью-Йорку до Варшави. Ніколи не було такого, щоб Lot відмовив. Часто роблять знижки, коли, наприклад, за додаткову вагу беруть 100 чи 200 доларів. Коли ми кажемо, що це гуманітарна допомога, показуємо листа, всі підготовлені документи, то вони роблять знижку і беруть на половину менше.

М.: З яких портів ви відправляєте?

І.: Саме наша група відправляє вантажі з Сан-Франциско. Інші групи волонтерів відправляють з Нью-Йорку, Флориди, Техасу, Чикаго, і майже з кожного великого аеропорту США щось йде в напрямку України. Просто треба, щоб більше людей про це знали і організовувались. Тому що, коли буде летіти людина і ви з нею відправите одну або декілька сумок, то це буде неефективно. Я впевнений, що в кожному місті є українці, які хочуть щось відправити і просто треба знайти людей, які б взяли більше сумок і тоді пройде більше вантажів.

М.: В Польщі тільки в Варшаві приймають, чи є якісь інші міста?

І.: Я знаю декількох людей, які літали і в Краків і у Вроцлав. В основному, все йде через Варшаву, бо там найбільший аеропорт.

М.: А проблем немає, коли вантажі проходять польсько-український кордон?

І.: Як таких немає. Хоча зараз прикордонники і митники наводять порядок на митниці і питають гарантійні листи на гуманітарні речі. Якщо вони є, то проблем проходження немає.

М.: Для прикладу, якщо я хочу відправити декотрі речі на фронт моєму другові, то я збираю валізу, складаю список речей, даю свої дані і валізу відвожу до вас. Ви мою валізу разом з іншими відправляєте через аеропорт у Варшаву. Там її в аеропорту отримує Роман, і передає волонтеру, який перевозить її через кордон. Потім моя валіза потрапляє до Оксани у Львів. В неї забирає мій родич і передає далі моєму другові на фронт. Так?

І.: В основному так, якщо немає кому отримати валізу у Львові, то ми через “Нову Пошту” відправляємо її адресату. Ще важливо відмітити, що у нас немає фінансування на цю діяльність. Ми за все платимо власними грошима. Ось наприклад, ми зібрали 30 валіз, відправили, і ми всі наші витрати складаємо разом, платимо за них. Потім фінальну суму ділимо на кількість валіз і сповіщаємо тих, хто відправляв про вартість їх посилки.

М.: Наприклад, я відправив 2 валізи. Ви потім робите бюджет витрат і сповіщаєте мене, що моя посилка коштує наприклад $100 чи $200, і я їх вам віддаю.

І.: Правильно. Коли ми їдемо в аеропорт, хтось із нас платить, ті що відвозять. Я потім ці гроші їм повертаю.

М.: Що в основному люди відправляють в Україну? Адже, як мені відомо, зброю відправляти заборонено.

І.: Так, ми відправляємо речі, які дозволені. В більшості це аптечки, шоломи. Часто відправляють кріплення на зброю і специфічні речі – навушники для снайперів, які заглушають шуми, рації, турнікети, біноклі, дрони, які не заборонені, тобто дрони цивільного призначення, бо фронт їх дуже потребує. Зараз пройдусь по списку. Є багато захисної форми, наколінників, налокотників, тактичні рюкзаки, тактичне взуття, і багато іншого. Ось прізвища людей, які відправили найбільше допомоги: Маргарита Скрипачова, Анна Бетіна, Ілля Камушкін, Марина Цапок, Максим Павлишин, Олег Зензін, Олександр Головатий, Ольга Келлі, Сергій Лобов.

Часто “літуни”, які літають з нашим вантажем, самі собі купляють квиток, бо вони летять у своїх справах, а ми сідаємо їм на «хвіст». Було так, що ми не могли знайти “літуна” і ми скидались людині на квиток. Тобто, ми знаходили людину, яка згоджується летіти, купляємо їй квиток і потім всі витрати ділимо на відправників. Звичайно, що ефективно знаходити людей, які летять у власних справах, тоді менше витрат. Але обидві стратегії підходять. Основні проблеми – це зуміти звести тих людей, які бажають щось відправити і тих які летять. Саме для цього існує група у Facebook, для тих хто летить. Тому ми цим займаємось. І чим більше людей буде володіти цією інформацією, тим більше буде зростати об’єм поставок.

М.: В основному, ви працюєте як координатори тих, хто хоче відправляти і тих, хто може це зробити, хто летить. Ви сказали, що є така група у Facebook. Як вона називається?

І.: Вона так і називається: “Хто летить”. Так що виходьте на Facebook і шукайте цю групу.

М.: Дякую, Іване. Дуже гарну роботу ви робите. Подяка вам від діаспори, від «Громади», і від всіх українців.

І.: Я читав інтерв’ю однієї волонтерки, Марії Берлінської, яка сказала: “У нас небагато вибору – або ми всі організовуємось і стаємо ефективними, або нас, нажаль, знищать.” Тому, я думаю, що єдиний в нас шанс на порятунок, це ставати більш організованими і робити ефективну роботу, тоді у нас є шанс на перемогу.

М.: Ще раз дякую вам пане Іване, і всім вашим помічникам, за вашу благородну роботу. Маю надію, що вона допоможе українцям перемогти в їх справедливій війні. 

Слава Україні! 

І.: Героям Слава!