Одна ініціативна українська молода жінка, яка живе в Сан-Хосе, задумала створити український дитячий садочок. І їй це вдалося. Наш кореспондент Мирослав Грех спробував взяти в Альони Цимбалюк інтерв’ю і довідатись, як вона це зробила.

Мирослав (М.): Альона, наскільки мені відомо, це перший український дитячий садок у Каліфорнії. Скажіть, будь ласка, коли у вас з’явилася ідея його створити?
Альона (А.): Це була моя мрія. Чотири роки тому я приїхала з Києва до Америки. Два роки працювала в російськомовному дитсадку. Моя мати вже 25 років працює в дитячому садочку в Україні. Так що можна сказати, що це продовження сімейної традиції.

М.: Розкажіть докладніше, як ви його створювали?
А.: Я довго це обдумувала. Ми порадилися з моїм чоловіком Сергієм, взяли в оренду двоповерховий будинок. На другому поверсі ми проживаємо, а на першому обладнали приміщення для дитячого садочка. Маємо кімнати для навчання, для ігор, для занять музикою, гімнастикою, малювання і ліплення, їдальню, спальню.

М.: Для провадження такого закладу треба мати відповідну освіту і досвід.
А.: Моя перша освіта — спеціаліст громадського харчування, тут, в Америці, пройшла основні курси по роботі з дітьми. Досвід, як я вже розповідала, у мене є. 7 січня 2021 року я отримала ліцензію на відкриття дитячого садочку. Це був хороший подарунок для нас якраз на Різдво. З 1 лютого цього року ми відкрилися. Працюємо всього два місяці. Зараз садочок відвідує 5 дітей, але перспектива є, плануємо розширитись до 12–13 діток, щоб був собі такий середній сімейний український дитсадок.

М.: Чому український?
А.: Тому що спілкування і навчання в садочку проходить українською мовою. Це дітям дуже подобається, а особливо їхнім батькам. Якщо діти щось не розуміють, розтлумачуємо їм англійською. Є одна російськомовна сім’я, яка захотіла, щоб їхня дитина говорила українською. Українською мовою проводимо заняття з логіки мислення, математики, музики, ліплення, малювання, займаємось гімнастикою. Основний акцент робиться на вивчення української мови і літератури, головних дат української історії.

М.: Як називається ваш садочок?
А.: Садочок називається Happy Explorers Preschool. Про українську назву ми ще не думали, це лише плани. Поки що ми працюємо короткий термін, коли садочок розростеться, українська назва обов’язково з’явиться на його фасаді.

М.: Як вам вдалося залучити діток у садок?
А.: До мене давно зверталися друзі, знайомі, щоб доглядати їхніх дітей, і не тільки доглядати, але й навчати, виховувати. Так я наважилась на створення садочку. Сім’ї моїх підопічних живуть у Сан-Хосе та околицях. Зараз зголосилася одна сім’я, яка приїхала з Ізраїлю і хоче, щоб їхня дитина вивчила українську мову.

М.: Яке у вас методичне забезпечення?
А.: Я маю багато підручників з України. Моя мама працює в Україні за програмою «Діти і ми у світі», і всі розробки по цій програмі я маю і намагаюсь їх реалізовувати. Моя сім’я відвідує Православну Українську церкву в Сан-Франциско, діти ходять у недільну українську школу при церкві, і нам дозволяють користуватись матеріалами з цієї школи. Так що методичних матеріалів нам вистачає.

М.: Це добре! Скажіть, а скільки коштує перебування у вашому садочку?
А.: Ми беремо 85 доларів на дитину за один день, або приблизно 1,700–1,800 доларів на місяць, залежно від кількості відвідувань. Кошти йдуть на оплату оренди й обслуговування будинку, придбання обладнання, витратних матеріалів, на закупівлю продуктів для харчування дітей. У нас чотириразове харчування: сніданок, полуденок, обід, вечеря. Їжа домашня, смачна, з включенням українських традиційних страв.

М.: Ви одна працюєте в садочку?
А.: В основному всі обов’язки вихователя виконую я одна. Але в мене є один помічник, послуги якого я оплачую, є декілька волонтерів з діаспори. Мої діти допомагають мені. В мене є два синочки: Богдан — 8 років і Дмитро — 13 років. Після школи вони приходять і допомагають мені: Богданчик грається з дітками, перевдягається у різних казкових персонажів (наприклад, у Бетмена, Спайдермена та інших). Дмитрик відвідує секцію карате і показує старшим дітям деякі прийоми. Діти від цього в захваті. Ми багато часу проводимо на свіжому повітрі, організовуємо різні прогулянки. Виконуємо всі санітарні норми: вдень вологе прибирання, ввечері — дезінфекція приміщень та іграшок. Дотримуємось усіх антиепідемічних приписів.

М.: Мене турбує одне нескромне питання. Можна задати?
А.: Так.
М.: Чому Альона? Чому не Олена? Адже ви корінна українка.
А.: (сміється). Ну, якщо хочете, то називайте мене Оленою. Але краще так, як назвали мене батьки. Імені ж не вибирають. Історія така: колись у Радянському Союзі була шоколадка «Альонка». Коли я народилася, батько сказав: «Хай життя моєї донечки буде таке солодке, як ця шоколадка», — і назвав мене Альонкою. Ось так. Батьки мої теж корінні українці з Житомирської області.

М.: Ну добре, це можна сказати такий ліричний відступ, до справи не стосується. А тепер скажіть, що вас турбує, які є проблеми, чим допомогти?
А.: Поки що в нас проблема одна — потрібно збільшувати наповнюваність садочку, розширяти справу, потрібна хороша реклама. Ми даємо оголошення в російські садочки: хто хоче вивчати українську мову — хай переходить до нас. Зрозумійте одне: для мене це не тільки бізнес, це моє покликання, моє захоплення. Я цим живу, і я хочу цю справу продовжувати і розвивати.

М.: То ви щаслива людина.
А.: Так, з відкриттям українського садочку я почуваю себе щасливою. І хочу зробити щасливими всіх своїх дошкільнят і їхніх батьків.

М.: Ну що ж, це просто чудово, радий за вас. Хочу побажати вам успіхів, хай все вам вдається! А ми, в свою чергу, будемо підтримувати і допомагати вам чим тільки зможемо, бо ви робите велику справу — пропагуєте українську мову, національні традиції, не даєте забути рідне коріння. Дякую вам за інтерв’ю!
А.: Дякую вам за підтримку!