У грудні 2019 року у Великій бальній залі готелю Hilton Kyiv на екрані прокручувалися прізвища та назви компаній разом із сумами пожертвувань, які вони зробили. Чоловік у священицькому одязі зійшов зі сцени та, тримаючи мікрофон у руках, обійшов круглі столи, де кілька сотень бізнесменів, політиків та лідерів громадської думки з їхніми подружжями та дітьми уважно слухали. Спікер перемикався з української на англійську, ставлячи просте запитання: «Які причини ви підтримуєте цей університет?»

12-та щорічна зустріч Друзів Українського католицького університету (УКУ) йшла повним ходом. Деякі з найбагатших людей України заздалегідь запланували час, щоб послухати чоловіка з мікрофоном. «Ми хочемо вплинути на цю країну», – продовжив 59-річний президент УКУ Борис Ґудзяк, який прилетів до України зі США, де він служить митрополитом Філадельфійської архієпархії Української католицької архієпархії. «Ви ніколи не пошкодуєте, що пожертвували гроші цьому університету», – сказав він, повторюючи цю думку по-різному на кожній київській зустрічі. «Зазирни глибоко в кишеню – і ліву, і праву. Віддавай стільки, щоб боляче було!» І люди так і робили.

Університет

UCU є одним з найкращих університетів країни, і це підтверджується вимірюваними доказами. Незважаючи на відсутність фінансування від уряду, UCU мав найвищі витрати на одного студента в Україні — 88 000 гривень у 2019/2020 навчальному році. Запущений у 2015 році, факультет прикладних наук UCU зарахував 77 найкращих випускників українських середніх шкіл на свою комп’ютерну програму. У 2019 році стандартизований поріг зовнішнього тестування для цієї спеціальності становив 198,5 балів, тоді як половина студентів набрала понад 200, за словами проректора UCU Наталії Климовської. З моменту відкриття програми лише 60 студентів закінчили навчання, каже її декан Ярослав Притула. Однак він наголошує на якості, а не на кількості, зазначаючи, що випускники заповнюють посади майже у всіх новостворених відділах досліджень та розробок львівських компаній-розробників програмного забезпечення.

UCU створив університетську інфраструктуру, яка не має собі рівних у жодному традиційному українському університеті. «Наш колегіум нічим не відрізняється від того, що ми бачили в гуртожитках Стенфорда чи інших американських університетів», – каже Катерина Загорій, яка разом зі своїм чоловіком Глібом Загорієм, власником фармацевтичної компанії «Дарниця», регулярно жертвує сотні тисяч доларів УКУ. Адріан Сливоцький, 68 років, сенатор УКУ та відомий бізнес-консультант, згадує враження, яке УКУ справляє на американських відвідувачів, які вперше приїжджають: «Що це за місце? Воно більше схоже на стартап із Кремнієвої долини, ніж на університет».

Центр Шептицького, де розташована університетська бібліотека, – це сучасний навчальний заклад європейського рівня. Мало хто вірив, що проект можна реалізувати, згадує пані Загорій, але настанова Патріарха Йосипа Сліпого «Мрій по-крупному» перемогла. Джеймс К. Темертей, 78 років, відомий філантроп українського походження, пожертвував 5 мільйонів доларів США на цей проект. «Що може бути кращим, ніж знати, що моє ім’я та ім’я моєї дружини, моєї родини назавжди будуть пов’язані з українським святим і героєм, митрополитом Андреєм Шептицьким?» Він сказав. Ще один мільйон доларів надійшов від уряду Німеччини. Будівлю вартістю 7 мільйонів доларів, спроектовану Behnisch Architekten, було відкрито у вересні 2017 року.

Це нетиповий університет. УКУ дотримується правил Ватикану, прагнучи залишатися на передовій. Старший проректор Тарас Добко починає свої статті з енцикліки Папи Франциска та закінчує цитатами про особистісний ріст колумніста «New York Times» Девіда Брукса. Збалансувати актуальність з 2000-річною традицією є складним завданням, оскільки УКУ повинен поважати інтереси різних спільнот віруючих. У США католики можуть вибирати серед десятків установ, які відповідають їхньому світогляду, але УКУ, як єдиний католицький університет в Україні, повинен орієнтуватися в інтересах кількох груп вето.

Любомир Тарновський, проректор УКУ з фінансів, приєднався до університету після того, як залишив «Галнафтогаз» на початку 2010-х років. «Мої друзі були здивовані та постійно питали: «Ви справді пішли на пенсію в монастир чи що?»», – згадує він. «Тоді я зрозумів, якої мужності знадобилося владиці Борису», – каже пан Сливоцький, згадуючи свій перший візит наприкінці 2000-х, коли майже нічого не було, крім будівлі, кількох занять і ще менше людей.

Засновник

До кінця 2000-х років УКУ існував переважно в головах владики Бориса. Кампусу ще не було, але він невпинно будував мережу прихильників і партнерів, вплив яких став очевидним лише через два десятиліття. Борис Ґудзяк народився в Сіракузах, штат Нью-Йорк, у родині, яка втекла з Галичини від Радянської влади та активно брала участь у житті української громади у вигнанні. У віці семи років він познайомився з митрополитом Йосифом Сліпим, який провів 18 років у радянських концтаборах. Вигнаний на Захід, Сліпий заснував Український католицький університет у Римі. Коли його запитали про фінансування, він відповів: «Не хвилюйтеся за гроші. Ми щось підготуємо». як же все-таки знайти гроші?”

Ґудзяк закінчив Сіракузький університет і захистив дисертацію зі славістики в Гарварді. У 1988 році він пройшов шестимісячне стажування в Києві, щоб вивчити мову та познайомитися з лідерами підпільної церкви. У 1992 році він назавжди повернувся до України, щоб допомогти відродити університетський проект, що продовжує спадщину Львівської богословської академії, заснованої митрополитом Шептицьким і спочатку очолюваної Патріархом Сліпим.

Наталія Климовська, тодішня студентка Львівської політехніки, згадує зустріч з Ґудзяком у 1992 році: «Він дивився вдалину і сказав: «У нас дуже великі плани…» Я подумала: «Отой американець, у нього нічого не вийде»». Однак переконання Ґудзяка підкорили її, і вона стала першою співробітницею УКУ. Єпископ Борис наголошує на місії університету кинути виклик спадщині тоталітаризму та допомогти молодим людям розвиватися професійно без корупції та плагіату.

«Неукраїнці виявляли набагато більшу довіру до нашого університету, ніж український істеблішмент», – зазначає він. Його розуміння виявилося правильним за режиму Януковича, коли спроби… Втручання в роботу університету, зокрема з боку Служби безпеки, було швидко придушено прихильниками УКУ, зокрема Державним департаментом США.

Підхід стартапів

УКУ плекає стосунки, а не зосереджується на негайному фінансуванні. Єпископ Борис заохочує донорів відвідувати університет, читати лекції, викладати курси або підтримувати студентів. З часом ті, хто поділяє цінності УКУ, стають дедалі більш залученими. Сливоцький описує УКУ як стартап: «Вони дотримуються філософії Безоса: «Кожен день – це перший день». Завжди в боротьбі, наполегливі, але веселі, зосереджені та дуже швидкі. Ніщо з цього не є атрибутом традиційної корпорації».

УКУ експериментує з розширенням своєї мережі донорів з десятків тисяч до сотень тисяч, дозволяючи невеликі постійні внески у розмірі 50–250 гривень. У разі успіху це може вплинути на глобальні моделі філантропії та підприємництва.

Розширення

Як приватний заклад, УКУ повинен ретельно керувати фінансами. За шість років він збільшив дохід від не-донорів з 21% у 2014 році до 36% у 2019/2020 роках. Пандемія COVID-19 поставила під сумнів операційну стійкість, спонукаючи УКУ переосмислити залучення студентів, ефективність роботи викладачів та інтеграцію освіти з реальною практикою.

Владика Борис сформулював місію УКУ у грудні 2014 року: «Ми повинні прагнути змінити як Схід, так і Захід… доки європейські цінності знову не будуть шановані… які так відчайдушно потребують України». Незважаючи на те, що в УКУ менше 2000 студентів, він надає пріоритет високоякісній освіті, а не їхній кількості, запрошуючи інших прагнути подібної «якості життя», що ґрунтується на любові, яка «не може бути нав’язана нікому».