Share Now

ВІД САНКЦІЙ ДО ВИРОКУ 🇺🇦

ВІД САНКЦІЙ ДО ВИРОКУ 🇺🇦

Monday, Mar 15, 2021
Thursday, Apr 1, 2021 (updated)
Пишу цей текст після повернення з протестної акції, учасники якої вимагали звільнення активіста одеського Євромайдану Сергія Стерненка, відставки генерального прокурора Ірини Венедіктової і негайного проведення судової реформи. При цьому більшість учасників цієї акції, яка пройшла біля офісу Володимира Зеленського, ще недавно палко підтримували рішення глави держави про припинення мовлення проросійських телеканалів і про персональні санкції проти кума Путіна Віктора Медведчука, його дружини і оточення політика. І все це дозволяє зробити висновок, що останній місяць зими – один з найбільш бурхливих у новітній політичній історії України. Буквально за кілька тижнів ситуація в країні в буквальному сенсі слова переверталася.

Перші санкції РНБО були спрямовані проти депутата від ОПЗЖ Тараса Козака, номінального власника телевізійного холдингу, який всі в Україні називають «телеканалами Медведчука». В результаті три телеканали, на які спирався у своїй політичній діяльності Медведчук і які були справжнім пропагандистським рупором як його партії, так і Кремля, зникли з українського телевізійного ефіру. Але тоді ці санкції не торкалися Медведчука безпосередньо, бо ж він не був ані формальним власником телеканалів, ані власником авіаційного парку «своїх» літаків, на використання яких також було накладено арешт. Однак, наступні санкції стосувалися вже безпосередньо бізнесу Медведчука і його дружини, а секретар РНБО Олексій Данілов говорив про підтримку терористів. «За 14 кілометрів від нашого кордону, на території Російської Федерації знаходиться один з нафтопереробних заводів, яким володіють Медведчук разом зі своєю дружиною і Козак, теж разом зі своєю дружиною. І поставки нафтоматеріалів здійснюються на територію терористів, які вбивають наших бійців» – підкреслив Данілов у телевізійному ефірі незабаром після оприлюднення рішення РНБО.

Ще після оприлюднення перших санкцій – проти Козака і «його» телеканалів – спостерігачі в Києві підкреслювали, що президент України Володимир Зеленський кинув персональний виклик Віктору Медведчуку і опосередкований – його покровителю Володимиру Путіну. Але тоді можна було говорити не про самого Медведчука, а про його інформаційні ресурси. Зараз же під ударом вся бізнес-імперія головного лобіста російських інтересів в Україні.

Особливої підтримки в українській еліті Медведчук в своїх спробах захиститися не знайде. Кажуть про його серйозні конфлікти з олігархом Рінатом Ахметовим – підприємець на недавніх президентських і парламентських виборах віддав перевагу не ОПЗЖ, а іншій політичній силі, яка не добилася, втім, реального успіху. У своїй партії у Медведчука, колишнього голови адміністрації президента Леоніда Кучми, конфлікт з колишнім головою адміністрації президента Віктора Януковича Сергієм Льовочкіним, класичним «сірим кардиналом» української політики. Але зате у Медведчука є захисник поза Україною. Це Путін.

І головне питання, яким задавалися всі спостерігачі після рішення про санкції – як все ж таки заступиться Путін за свого давнього прихильника і кума. Адже не відреагувати – поставити під сумнів всю кремлівську «могутність». І аж ніяк не тільки в Україні. Очевидно, не випадково першим питанням засідання РНБО, на якому розглядалося запровадження нових санкцій, було обговорення ситуації на Донбасі, де ситуація стала загострюватися відразу ж після попереднього санкційного указу Зеленського.

Але в тому, що все зведеться саме до загострення, я особисто не був упевнений. Адже мета Путіна – «покарати» Зеленського, зменшити його політичний вплив, ще краще – посварити із патріотичним табором, представники якого підтримали рішення про санкції проти телеканалів Медведчука. А якщо починати нову ескалацію, тим більше війну, це призведе до згуртування суспільства навколо політичного керівництва країни. Ні, я очікував від Кремля якогось іншого ходу, який повинен призвести до політичної дестабілізації.

І цей хід не змусив себе чекати. Після оголошення вироку активісту одеського Євромайдану Сергію Стерненку почалася справжнісінька політична криза. Стерненка, активіста и блогера, відомого своєю безкомпромісною критикою влади і при Порошенку, і при Зеленському засудили до 7 років ув’язнення у справі про викрадення місцевого депутата Сергія Щербіча ще у 2015 році. Очевидних доказів того, що мова йде саме про викрадення, на процесі так і не було надано. Зате увагу спостерігачів привернули як особистість потерпілого, так і особа судді, який виніс вирок. Щербіч був депутатом від проросійської партії «Родіна» Ігоря Маркова. В українському політичному контексті проросійськими, зазвичай, називають і Партію Регіонів колишнього президента Віктора Януковича, і ОПЗЖ Віктора Медведчука. Однак «Родіна» – це сторожові пси Путіна. Марков називав регіоналів зрадниками і «власівцями», коли Янукович намагався домовитися з Євросоюзом, був прихильником «народних республік» Донбасу і, навіть, виявився поруч з російським актором і шовіністом Ігорем Пореченковим, коли той обстрілював українських воїнів з окупованих територій. Активну роль у діяльності одеського Антимайдану грав, зрозуміло, і Щербіч, який привозив до Києва «тітушок». А після Майдану був одним з організаторів блокади військової техніки – для того, щоб перешкодити українським військовим виїхати на позиції. Не менш цікавою є і біографія судді Віктора Попревича – до війни він жив у Донецьку і прославився там тим, що прикрасив двір свого будинку бюстами Леніна і Сталіна. Ну і звичайно, дата винесення вироку – 23 лютого, російське мілітаристське свято. Як навмисне ...
Думати, що патріотична громадськість не сприйме вирок як явне знущання над справедливістю і не звинуватить у потуранні президента, було б наївним. Тим більше, що прізвище Зеленського першим в суді назвав сам Стерненко, який відразу ж після оголошення вироку зателефонував президенту і «подякував» йому. Звичайно, можна було б сказати, що Зеленський тут взагалі ні до чого – але про те, щоб громадяни вважали, що президент впливає на все, що відбувається в країні, подбав сам Зеленський. Можна стверджувати, що так і виглядає справедливість: сьогодні караємо Медведчука, завтра – Стерненка, тому що такий закон. Але для поваги до закону потрібна довіра до влади і до судової системи. А її, цієї поваги немає – та й звідки вона візьметься, якщо навіть кредитори з МВФ відмовляють Україні в грошах через загальмовану владою Зеленського судову реформу?

У цій непростій історії є ще й очевидний політичний аспект. Влада, яка має прийняти ще чимало непопулярних рішень, повинна хоча б на когось спиратися. У 2019 у Зеленського був величезний, але дуже різношерстий електорат. За нього голосувала проросійська частина виборців, упевнена, що новий президент – «свій хлопець» і обов’язково домовиться з Путіним. Голосували і деякі з патріотів, які розраховували, що Зеленський покінчить з корупцією і приведе до влади нових людей. Ну і голосували люди, яким не до великої політики, але які просто хотіли краще жити.

Проросійський електорат в шоці від закриття «своїх» телеканалів і санкцій проти Медведчука. Патріотичне співтовариство – і аж ніяк не тільки прихильники колишнього президента Петра Порошенка, якого Стерненко в минулому жорстко критикував – обурене вироком, почалися перші відставки з президентського офісу, а лист із закликом провести публічний і прозорий процес у справі Стерненка і з критикою вироку і судді підписала група депутатів від правлячої партії «Слуга народу». Але ж прихильники націонал-демократів – це і є та сама активна частина суспільства, яка виходить на Майдани.

Ну і, нарешті, виборці, які розраховували, що будуть жити краще, стикаються з одним соціальним провалом влади за іншим. А є ще більш приголомшливий провал, який будуть розсьорбувати всі українці незалежно від їх політичних уподобань – провал з вакцинацією. Це теж головна новина лютого – вакцинація ніби почалася, але прийшла тільки перша партія вакцин – й те тільки після поїздки міністра охорони здоров’я до Індії.

І ось тут виникає просте запитання – а на кого, власне, збирається спиратися влада, якщо вона з усіма воює і нікому не може догодити? Можна було б, звичайно, сказати, що це просто така захоплююча політика – викликати на себе вогонь з усіх боків. Ну а хіба це не та сама дестабілізація, яка дозволить президенту Росії радісно потирати руки і вважати, що він «покарав» Зеленського, який відмовився від принизливої капітуляції перед Кремлем і закриває проросійські рупори?
1 Comment
Already have an account? Log in Here
Yurii Sushkov 1 0 +1
2021-04-05 05:51:09 -0700
Great article!