Share Now

ПІДСУМОК РОКУ 🇺🇦

ПІДСУМОК РОКУ 🇺🇦

Sunday, Jan 3, 2021
Friday, Apr 9, 2021 (updated)
Останній місяць цього непростого року став одночасно і підсумком всіх тих подій, які розгорталися на наших очах і змінювали наше життя упродовж всіх попередніх місяців. Звісно, розпочати потрібно саме з пандемії. Адже ніяка інша подія так не впливала на наше щоденне життя, так не змінила його. Предстоятель Української греко-католицької церкви митрополит Святослав Шевчук навіть сказав під час однієї з передсвяткових розмов із вірянами, що пандемія насправді і стала початком нового сторіччя. І до цієї думки варто було б дослухатися.

Грудень минув у дискусіях про те, яким має бути новий локдаун і коли його буде запроваджено. І це повернуло нас до дискусій, які розпочалися у перші ж дні після початку пандемії. Як має реагувати Україна? Чи може бідна країна дозволити собі діяти так, як Сполучені Штати Америки чи країни Європейського Союзу? Якою буде ситуація в економіці нашої країни після запровадження безпрецедентних обмежень? І якою буде соціальна ситуація? І як це вплине на авторитет влади і популярність нового президента Володимира Зеленського?

Тепер ми знаємо відповідь на всі ці питання. Зеленський впевнено переміг у категорії «розчарування року» у соціологічному опитуванні, що його провів Центр Разумкова. Звісно, у категорії «політик року» чинний президент також переміг. Прихильників нагородити його цим почесним званням, втім, виявилися удвічі менше, ніж минулого року. І це, звичайно, відповідь суспільства на політику влади щодо подолання наслідків пандемії. Але, звичайно, не тільки на це. Як і можна було очікувати відразу після президентських і парламентських виборів у минулому році, різноспрямованість очікувань від нового президента, а також щира віра величезної частини його виборців у диво не могла не призвести до карколомного розчарування тих самих людей у своєму недавньому герої. І хоча поки що Зеленський перемагає на президентських виборах ‒ якби ці вибори відбулися вже зараз ‒ тенденція до падіння його рейтингу, його популярності є очевидною і неминучою. Як, втім, і рейтингу президентської партії «Слуга народу», велика частина депутатів якої у Верховній раді вже зараз не підтримує президента. А це означає, що тенденція не зміниться. І варто приглядатися до інших політичних сил. Тут питання тільки до нових чи старих.

Поки що падає рейтинг Зеленського і влади і зростає рейтинг двох політичних партій, які уособлюють собою два різні вектори розвитку України. Рейтинг «Європейської солідарності» попереднього президента Петра Порошенка ‒ її виборці налаштовані на європейську і євроатлантичну інтеграцію України, на відмову від капітуляції перед Росією, яка й цього року продовжувала свою агресивну політику. І рейтинг ОПЗЖ, партії колишнього очільника адміністрації президента України й близького приятеля російського президента Володимира Путіна Віктора Медведчука. Ця партія спрямована на перетворення України на російський сателіт, є фактичною спадкоємицею зрадницької політики колишнього президента Віктора Януковича та одіозної Партії регіонів. І не дивно, що увесь проросійський електорат, навіть той, що голосував за Зеленського, сьогодні тягнеться саме до цієї партії, сподівається за її допомогою зупинити розвиток власної держави, повернути її до кремлівської орбіти.

Зараз виникає спокуса сказати, що у найближчому майбутньому політична боротьба відбуватиметься саме між цими двома політичними силами. Але ж насправді серед прихильників Зеленського чимало людей, які однаково далекі як від патріотів, так і від колаборантів. Яким просто все одно. І таким людям олігархи після неминучого провалу Зеленського зможуть запропонувати якийсь новий віртуальний проект, який також може спрацювати. І, можливо, ми зрозуміємо, хто стане на чолі такого проекту вже наступного року.

Але для того, щоб популісти могли зберігати позиції, потрібно, щоб обережно діяла Москва. Адже багато людей, які голосували за Зеленського, щиро вірили, що йому вдасться домовитися з Путіним і припинити війну на Донбасі. Весь цей рік продемонстрував, що Кремль не готовий до якогось реального порозуміння. На своїй останній прес-конференції на закінчення року Володимир Путін підкреслив, що це Україна не бажає виконувати домовленостей, досягнутих під час останньої зустрічі у «нормандському форматі». Й пообіцяв надалі допомагати Донбасу ‒ тобто підтримувати маріонеткові адміністрації, створені в окупованих районах Донецької і Луганської областей. Весь цей рік Кремль намагався схилити Зеленського і його оточення до прямих перемовин із власними маріонетками ‒ і не схилив. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров зробив з цього висновок, що за нинішньої української влади домовитися щодо Донбасу не вийде. Ніби справа в українській владі, а не у російських окупантах та їхніх найманцях. Сам Зеленський абсолютно доречно звинуватив у продовженні війни Росію. А це означає, що навряд чи українці повірять якомусь новому популісту, який буде знову переконувати їх, що для припинення війни із жорстоким ворогом достатньо просто припинити стріляти. Адже Зеленський на цьому опікся. І спроби замороження конфлікту навряд означають, що війну припинено ‒ навіть якщо називати ці спроби перемир’ям.

Адже саме цього року ми побачили, як закінчується перемир’я, навіть якщо воно продовжується роками. Маю на увазі війну між Азербайджаном і Вірменією за Нагірний Карабах. Сторони знаходяться у стані військового протистояння вже кілька десятиріч. Вони домовлялися про перемир’я, але доля районів Азербайджану, які дотепер контролювалися вірменськими силами, була вирішена не за столом перемовин, а на полі бою. А гарантами знаходження вірменського населення у Нагірному Карабасі стали не міжнародні посередники і не домовленості, які б визначили статус території Нагорного Карабаху, а російські війська. І таке розв’язання проблеми є серйозним уроком для України, нагадує, що Кремль готовий до багаторічного продовження конфлікту на Донбасі і що у Москві продовжують сприймати окуповані території як важливий важіль впливу на Україну.

І тут, звичайно, велику роль грає підтримка українських союзників. Адже очевидно ‒ якби не було такої підтримки, російський президент пішов би набагато далі у своїх претензіях до України, та й до інших колишніх радянських республік. А бажання утримати ситуацію на пострадянському просторі під контролем у Путіна є величезним. І це продемонстрували події у сусідній Білорусі, де люди вже котрий місяць протестують проти фальсифікації президентських виборів диктаторським режимом Олександра Лукашенка. А Кремль продовжує підтримувати цього одіозного правителя, який готовий стріляти у власний народ, тільки щоб зберегти владу. І фактично події у Білорусі і російське ставлення до неї повторюють те, що ми спостерігали на українському прикладі.

Саме тому без міжнародного тиску на Росію не обійтися. І тут багато що залежатиме від розвитку політичної ситуації у Сполучених Штатах. Весь цей рік для США був передвиборчим й дуже непростим з політичної точки зору. Але вже у січні наступного року почне працювати нова адміністрація. Чи буде новий президент США Джозеф Байден більш критично налаштований до Володимира Путіна, ніж його попередник Дональд Трамп й якими будуть перші конкретні кроки нового лідера на російському напрямку? Як будуть складатися стосунки нової американської адміністрації з українським керівництвом? Чи будуть запропоновані якісь нові формати підтримки і співробітництва і як це позначиться на ситуації в Україні? Насправді все це ‒ питання, які визначатимуть ситуацію наступного року. Але тенденція була задана саме зараз, підсумками президентських виборів у Сполучених Штатах.

Саме тому таким непростим і визначальним був цей рік ‒ рік пандемії і виборів, рік, коли ми проходили через випробування і давали самим собі відповідь на питання, як бажаємо жити надалі. Побажаємо ж собі успіху, будемо вірити, що здатні дати правильні відповіді на питання, які пропонує нам життя.
0 Comments
Already have an account? Log in Here