Share Now

КАНАДСЬКИЙ ЗНАЧОК І ЗАХИСНИК ДАПу 🇺🇦

КАНАДСЬКИЙ ЗНАЧОК І ЗАХИСНИК ДАПу 🇺🇦

Friday, Nov 19, 2021
Saturday, Nov 20, 2021 (updated)
(Незалежне репортерське медіа Donbas Frontliner для Hromada.us)

Чомусь я його не фотографував. Не знаю чому. Щось у його погляді було. Ні, не заборона. Це було щось інше. Сум? Чи погляд у себе? Чи якась серйозність? Не знаю. Щось зупиняло, і я не наважувався направляти на нього камеру. 

Розговорилися ми вже на другий день, якраз перед нашим від’їздом. Я саме подарував йому значок з прапором Канади від заокеанської волонтерки. 

Був ранок. І сонце вже добряче піднялося. Ми сиділи біля літньої грубки у густих чагарниках бойових позицій. На ній готували їжу, і одночасно вона була місцем постійних перекурів, і місцем загальної «туси». Вогонь і тепло люблять усі. 

Він сидів і задумливо крутив загрубілими від лопати руками подарований значок з червоним кленовим листком.
Канадський значок в руках українського бійця, Кримське, вересень 2021 року
Дивно то все для мене виглядало. Думалося, про невідповідність канадського прапора і цього місця. Канада, вона ж високорозвинена країна. На фотках у інстаграмі усі їх військові, як з плакату. Підтягнуті, чисті. Усі обвішані шевронами та медалями. І всі на тих фото майже завжди з відкритою білосніжною посмішкою. 

А тут цей дядько. Не посміхається. Мішкувата форма. Сиві волоси, стрижені певно одним з бойових побратимів. Глибокі мішки шкіри під очима. Ні, точно не алкоголь. Певно нирки. 

Він сидів і крутив той значок, а я не знав, що запитати.

Під час ранкового перекуру та кави біля грубки
‒ А давно на війні? 
‒ З чотирнадцятого. 
‒ А як потрапили? 
‒ Мобілізували мене. 
‒ А куди? 
‒ У 3-й полк спецназу. 
‒ Ого!… 

У мене піднялися брові. 3-й полк спецназу! Крутий підрозділ. Але він і спецназ?… Якось воно не в’язалося. 

‒ То ви спецназівець? 
‒ Та ні. Мене до них сторожем воєнкомат відправив. Їх охороняти. Казарми там, склади. 

Ага! Сторож військової частини. Все наче ставало на свої місця.
Бронежилет та автомат бійця вільного від чергування
‒ І де воювали? 
‒ У ДАПі. 

Намальована в уяві картинка знову почала стрімко розсипатися. 

‒ Тобто… у Донецькому аеропорту? 
‒ Так. 

Я лише з подивом дивися. Про ДАП знав багато, бо колись допомагав створювати книгу «АД 242». Він і ДАП не в’язалися. 

‒ А як ви туди потрапили? 
‒ Та мене мобілізували. Дали зброю. І через тиж день ми вже були в АТО. Приїхали, а тут питають «Треба добровольці в ДАП». Ну я з товаришами і визвався. 
‒ Довго були у ДАПі? 
‒ Двадцять два дні. У старому терміналі. Тоді багато друзів загинуло. 

Помовчали. 

Потім якійсь час говорили про ДАП. Про його спогади. Про атаки у повний зріст накачаних бойовою наркотою місцевих бойовиків. Про атаки російського спецназу. Про танкові обстріли. 

Виявилося, що він те все нікому з журналістів ніколи не розповідав. Не хотів. Нам чомусь розповів. У розмові. Не на камеру. 

‒ А після закінчення терміну мобілізації продовжили воювати? 
‒ Ні. Вдома був. Контракт вже весною цього року підписав. 
‒ А чого? 
‒ Так ото ж Путін збирав війська під кордоном. І я вирішив, що зараз треба йти. 

Звали його Валерій. Ми ще покурили по цигарці, та й поїхали. А сивий дядько, який обороняв ще ДАП, лишився. І інші бійці підрозділу звісно теж лишилися. 

Вже пізно. Восьма вечора у Києві. Сиджу і думаю, що може і прямо зараз, у перерві між бойовими чергуваннями вони сидять там. Гріються та курять. Біля тієї теплої саморобної грубки у корчах фронтової лісосмуги на далекій від нас Луганщині. 

Осінь, 2021 року. Восьмого року російсько-української війни.
Вигляд на бойові позиції та захополену РФ територію України

Підтримайте польову роботу Donbas Frontliner на Patreon:
https://www.patreon.com/donbasfrontliner

Про репотерське інтерактивне медіа
Donbas Frontliner:
https://www.frontliner.com.ua/about-donbas-frontliner

Donbas Frontliner цікаво розповідає про реалії російсько-української війни. Обов’язково підписуйтесь на наші мережі (Instagram, Facebook, Telegram):
https://heylink.me/donbasfrontliner

0 Comments
Already have an account? Log in Here