Share Now

«БАНЯКИ» ТАКИ ЩОСЬ ЗНАЮТЬ Або УКРАЇНСЬКІ ЧВАРИ ТА КАРТОПЛЯНИЙ САЛАТ 🇺🇦

«БАНЯКИ» ТАКИ ЩОСЬ ЗНАЮТЬ Або УКРАЇНСЬКІ ЧВАРИ ТА КАРТОПЛЯНИЙ САЛАТ 🇺🇦

Monday, Nov 2, 2020
Friday, Apr 9, 2021 (updated)
Мандруючи світом, навіть в найуспішніших та найзгуртованіших українських громадах траплялися мені люди, які за спільною трапезою (часом у храмах) по закінченню розкошування сестринськими варениками та свіжозвареним борщем, взявши мене за лікоть, відводили у куточок, нашіптуючи приблизно таке: «Цей Василь (Галина, Оксана, Іван чи Петро… необхідне підкреслити) той ще жевжик (жевжикиня). Ви будьте з ними обережні, бо вони насправді з московитами водяться (агенти ФСБ, шанувальники Порошенка, брехуни, відьмаки, п’яниці, шулери, колишні злодії… необхідне підкреслити).

Часом доходило до абсурду, коли на храмовому святі по закінченню служби Божої, чекаючи на борщ та сестринські вареники парафіянки заливали мені у вуха такий бруд, що подальше виконання ними пісні «Про маму» здавалося лютим святотатством, оскільки звучала та пісня з тих самих вуст, що за мить до того позаочі проклинали місцевого Панотця, буцім той жер у вівтарі якусь елітну ковбасу, котру йому надіслали родичі з Коломиї, або тирив гроші з благодійної каси.

Лицемірство, помножене на наклепницький (непідтверджений) осуд в народі називається «чорноротістю». Московити за віки колонізації навчилися вправно використовувати цю нашу національну рису. Варто лише підкинути хмизку і вогонь сварок серед українства розгорається з новою силою. «Бо не встоїться храм, розділений в собі», – проголошує біблейська мудрість. «Розділяй та володарюй» – казали давні римляни.

Нині вербальне людожерство пишно квітне у Фейсбуці, де українці масово розводять чвари, часом ховаючись за аватарками «Лютий бандерівець» або «Червона рута». Ботів не беру до уваги. З тими розмова коротка – тільки «гав», відразу у бан.

Але що робити з Михайлом Процишиним – вчителем історії з Кропивницької школи, який у свої 62 роки, взявши псевдо «Смерть москалям» днями публічно написав у мене на сторінці таке: «Пане Оресте, ви знаєте, що у нас неправильний прапор? За арійськими традиціями жовте символізує енергію сонця (вогню), а синє – води. Нам його треба негайно перевернути жовтим догори (як було у Петлюри), бо вода заливає вогонь. Від того всі біди в країні. Підпишіть петицію до президента… і т.д., і т.п…».

«Пане Михайле, – так і кортіло відповісти мені публічно, – всі наші біди від того, що в країні повно їба…тів, які щиро вірять, буцім після перевертання прапору у них мине хронічний простатит, виростуть нові зуби, Медведчук покається у своїх гріхах, а Росія накриється мідним тазом».

Натомість чемно надряпав: «Не підпишу, бо питання дискусійне…»

«То ви – не патріот, а гівно!» – відповів учитель і понеслося…

Часом мені здається, що одвічні ЧВАРИ є базовою ментальною ознакою українців. І з цим треба якось навчитися жити. Прийняти реальність та працювати з нею.

Роки чотири тому я опинився у Філадельфії в колі людей поважного віку, що їх молодші, так звані «економічні» емігранти іронічно називають «баняками». Здається, то був захід, присвячений сотим роковинам із дня смерті Івана Франка. Після виступів промовців та відкриття невеличкої виставки прижиттєвих видань Івана Яковича, всіх присутніх запросили на знаменитий «картофеленсалат» від пані Марти, який вона навчилася робити під Мюнхеном, коли молодою остарбайтеркою гарувала на місцевих бюргерів під час Другої Світової. Так от скажу, що той «картофеленсалат» став мені в горлі, щойно хтось із присутніх після першої чарки голосно назвав Степана Бандеру «терористом-самозванцем».

– Не звертайте уваги, то пан Улас, знаменитий «мельниківець», – спробувала заспокоїти мене пані Марта, але стоп-кран вже було зірвано і замість спільного смакування жирним салатиком та голубцями, поважне товариство, як по команді, з тарілками в руках розійшлося по сусідніх кімнатах будиночка, в якому неодноразово гостював Митрополит Андрій Шептицький. – Не дивуйтесь, це у нас завжди так… – усміхнулася білосніжними вінірами дев’яносторічна пані Марта, і я чи не вперше в житті зі здивуванням осягнув справжню (не книжково-романтичну, а суворо-життєву) українську реальність, де роз’єднаність та сварки є найбільш природним станом буття, до якого поважні «баняки» з огляду на свою життєву мудрість навчилися ставитися абсолютно спокійно, бо ніхто не заважав їм хрумати смачний «картофеленсалат» у окремих кімнатах в приємному товаристві однодумців.

Всі ми люди й усі ми різні в гендерному, віковому, ідеологічному чи матеріальному плані. А ще, на відміну від усталених європейських націй, маємо суто українську ментально-історичну конфліктологію, яку в своїй книзі «Дві України» ґрунтовно дослідив Микола Рябчук, означивши межі двох найбільших українських ідентичностей «українсько-націоналістичної» та «малоросійсько-радянської». Світ за природою дуалістичний і в ньому завжди знайдеться місце для сварки (варто тільки захотіти).

Але «картофеленсалат» від пані Марти на певний час єднає нас. А ще борщі, вареники, сало з часничком, вуджена ковбаска, голубці чи деруни зі сметаною. Франко єднає, Шевченко, народні пісні, гопак, Леся Українка, Андрухович, Винничук і навіть Антін Мухарський, котрий з російськомовного малороса потроху вилюднюється в українця, оскільки свого часу зрозумів, що українців найбільше єднає МОВА! Адже, якби я попросив у пані Марти салату російською, отримав би баняком по голові. І це правильно!

Бо «баняки», зважаючи на свій історичний досвід, таки щось знають!
0 Comments
Already have an account? Log in Here