Пірнув в кольори, наче в море,

в палітру квітів осіннього поля,

в полин почуттів,

у солодощі життя,

з гуцульських плаїв,

з київських пагорбів

в нью-йорський бедлам.

Це ‒ Мирослав.

Мирослав Михайлович Дузінкевич ‒ український художник ‒ талановитий, амбітний, сповнений жаги творчості, зараз здобуває вершини художнього арту в Америці. Про нього багато говорять, дивуються стрімкості професійної кар’єри. Наш кореспондент Мирослав Ґрех взяв в нього інтерв’ю.

М.Ґ.: Так, як ми обидва Мирослави, то будемо без панібратства, на ти, добре?

М.Д.: Добре.

М.Ґ.: Мирославе, розкажи, будь ласка, про себе: звідки ти родом, де навчався, про діяльність в Україні, як потрапив в США.

М.Д.: Я народився в 1976 році в західно-українському селі Грушка Тлумацького району що на Івано- Франківщині. Малювати почав з самого дитинства, пас корову і малював. Мою хіть до живопису всіляко підтримували мої батьки. Батько, нажаль, вже не живе, а маму я стараюсь провідувати щороку. Першим моїм вчителем малювання був місцевий художник О. М. Волков, який і розгледів в мені певні задатки. Після 9-го класу сільської школи, в 1991 році поступив на навчання в Державну художню середню школу ім. Т.Г. Шевченка, (доречi, конкурс для вступу був 1:10), яку закінчив з відзнакою в 1994 році. В 1995 році вступив на факультет живопису Всеросійської академії живопису, скульптури та архітектури ім. Глазунова. Однак, провчився там не довго, ностальгія за Батьківщиною замучила, тому вже в 1996 році перевівся в Україну до Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА) на факультет живопису. Тут пройшли мої найщасливіші, незабутні студентські роки. Назавжди буду вдячний моїм наставникам ‒ керівникам майстерні: професорам М.Є. Гуйді та В.В. Шаталіну Професор Шаталін, навіть будучи важко хворим, приходив до мене в майстерню і давав мені цінні поради до написання дипломного полотна «Се Чоловік». В результаті ця робота була визнана державною екзаменаційною комісією Міністерства культури України кращою дипломною роботою в галузі академічного живопису. В 2002 році я закінчив МАОМА і вступив до аспірантури цієї Академії. По закінченні аспірантури в 2006 році став викладачем кафедри дизайну Київського національного університету культури і мистецтв. Але викладацька робота мене не дуже тішила , більше тягло до живопису, до творчої діяльності. Тому з викладанням покінчив і став вільним художником. Створив непогану художню судію на вул. Лук’янівській в Києві. В лютому 2008 року обраний членом Національної спілки Художників України. За весь цей час брав участь у всеукраїнських і міжнародних виставках, неодноразово був переможцем різних конкурсів. Мої картини знаходяться у приватних колекціях України, США, Франції, Канади, Узбекистану та Росії.

М.Ґ.: Ти так стисло розповів про своє життя в Україні, а зараз розкажи нам, як ти опинився в Нью-Йорку.

М.Д.: Я приїхав сюди на запрошення взяти участь у виставці, і затримався тут вже ось аж на 18 місяців. Треба сказати, що тут велике поле можливостей для художника реалізувати себе, розвинутись. Мені тут дуже подобається і я планую залишитись на постійно. На перших порах, по приїзді в Америку, прийшлося не легко. Виявилось, що не всі ті люди, на яких покладався, були настільки щирі і доброзичливі, як виглядало. Тому було важко, на моєму утриманні сім’я: дружина Діана і два синочки В.В. Марк і Матвій. Але нічого, дав собі раду, з часом пішли замовлення на архітектурні оздоблення, пропозиції на живопис. А потім все більше і більше. Крім того беру участь у виставках, аукціонах, конкурсах. Завантажений так, що нема коли в гору глянути. Так що в матеріальному стані зараз все добре. Надіюсь, що буде ще краще.

М.Ґ.: Розкажи нам будьласка про основні напрямки своєї творчої діяльності, успіхи і здобутки.

М.Д.: Напрямки моєї творчості різноманітні. Не хочу затруднювати твою увагу специфічними художніми термінами. Про це можна докладно довідатись із статті «Той що зупиняє час. Творчість Мирослава Дузінкевича.» в українському журналі «Образотворче Мистецтво» Приведу тільки один абзац: «У творчості молодого українського художника, що сьогодні проживає у США, Мирослава Дузінкевича неймовірним чином переплітаються різні стилі і жанри: від монументальних полотен на біблійну тематику, до імпресіоністичних пейзажів та модерних натюрмортів. Та до якого б напрямку чи теми не звертався мистець ‒ він проникає у саму суть речей, відкриваючи глядачеві навіть більше, ніж погляд на річ, але один із тонких шарів духовного буття зображуваного. Відкриває те, що недоступно звичайному оку, а лиш проникливому оку творця, яке здатне абсолютно зануритися в істини життя, пережити їх в усій повноті та винирнути із цим переживанням назовні, щоби явити світу їхню красу. Сьогодні талановитий живописець підкорює терени вибагливого американського арт-простору, своєю творчістю прославляючи сучасне українське мистецтво, відкриваючи світові двері до нашої культури.»

Повністю цю статтю можна прочитати на сайті www.fineartsukraine.world.com

Щодо моїх здобутків, то треба сказати, що вже тут в Америці за рік в мене було 14 виставок. Найбільш серйозна, на якій я виставлявся, була в березні 2020 на арт-ярмарці, дуже відомій, «Scope» в приміщенні павiльйону  Метрополітан Музею. Там був дуже серйозний відбір робіт.

В українській академії НАОМА довідались про це, і попросили мене зняти відео для них на 15 хвилин. Що я і зробив. Бажаючим можна подивитися його на YouTube: https://youtu.be/gFogMk8BJFc

М.Ґ.: Це хороша інформація, і я впевнений, що наші читачі з цікавістю її переглянуть. Які в тебе плани на майбутнє?

М.Д.: Плани, як в Наполеона (сміється). Плани прості ‒ розвиватися, бути художником. Тут трохи інакше, ніж в Україні, там над планами треба роздумувати, придумувати, а тут вони на тебе самі навалюються, встигай тільки крутитися, тут шалений ритм життя. Тому я навіть не загадую, десь там на рік чи довше, воно саме прийде, так сказати, вирізьбиться. Так в минулому році брав участь в 5 конкурсах, в 2-х з них переміг, зокрема в конкурсі до 4 липня ‒ Дня Незалежності США, який називався «Моя Америка», взяв 1-ше місце. Зараз знову відсилаю роботи на два нові конкурси. В минулому році, в зв’язку з пандемією, інформацію про виставки шукав в інтернеті, заявки подавав онлайн, а самі виставки проходили віртуально. В цьому році в мене були вже 3 виставки. Починають відкриватися галереї, музеї, життя стає веселіше. Тут є такий музей в Jersey City, який називається музей «російського мистецтва», слово «російського» звучить, номінально, тут виставляються всі хто розуміє російську, всі вихідці з колишнього Союзу. Там на постійно взяли одну мою роботу і зробили радником директора музею. Також в минулому році була створена Українська спілка художників Америки в яку мене теж запросили. Так що я є членом Спілки художників України, і членом Української спілки художників Америки.

М.Ґ.: Ну що ж, вітаю з подвійним членством. Радий за тебе.

М.Д.: В минулому році відчував певний стрес, бо потрібно було для матеріального забезпечення виконувати ту роботу, яка мені не дуже подобалася на відміну від роботи по-душі, від якої кайфуєш. Але я поступово рухаюсь в бік улюбленої роботи. І виходить дивний ефект: чим більше робиш любиму роботу, тим частіше отримуєш не тільки задоволення, але і більшу винагороду.

М.Ґ.: Дякую Мирославе за відвертість, за змістовну розповідь. Ти зараз в розквіті фізичних і творчих сил. Тож дозволь тобі побажати успіхів, великого майбутнього, щоб тебе обходили боком всі стреси і невдачі. Я надіюся, що після нашого інтерв’ю читачі загоряться бажанням відвідати твої виставки, подивитись роботи і придбати твої картини, не виключено, що майбутні шедеври.

М.Д.: Дякую тобі теж, і чекаю всіх читачів «Громади» на моїх виставках. До зустрічі!

(Мирослав Ґрех)